ЧОРНІ ЯГОДИ — ЧОРНІ РУКИ
Навіть якби ми приїхали у Великий Обзир не о 10-й ранку, а на годину—дві раніше, все одно мало кого б по хатах застали.
— Як каже у нас одна бабця, у цю пору можна селом пройти голяком, і ніхто не побачить! Всі в лісі... — констатує сільський голова Олександр Никанорович Токарчук.
Він теж у відпустці, проте щовечора навідується на перехрестя до сусіднього Малого Обзира: саме сюди з повними корзинами чорниць підводами, роверами і пішки прибуває люд, що цілісінький день по-чорному вкалував на збиранні чорної ягоди... Найбільш завізно о сьомій-восьмій вечора, але перекупники займають стратегічні місця вже по шостій. Додому ж ніхто не принесе товар, не виїдеш сам до лісу — перехоплять спритніші. Хоча офіційно заготівельниками оформилися тільки четверо...
Нинішнього літа чорниці в окрузі вродили непогано. І про це свідчив ажіотаж на «стратегічному» перехресті, яке ми долали, повертаючися з відрядження. Одна за одною різко гальмують машини, з яких просто на узбіччя викладаються стоси порожніх ящиків. Перші гривні потрапили вже у кишені продавців пива і морозива. Заготівельниця Катя, налаштовуючи ваги, каже, що коли пішли перші ягоди, «Олька Рудчиха за день назбирала їх на 45 гривень 45 копійок». А ось її сусіди вдвох тільки на 52 гривні назбирали...
— Та я сам, бувало, на 40 гривень ягід назбирував, — доводить чоловік, який щойно здав повнісінький кошик ягід і заробив аж 20 гривень. Мне гроші у руках, не знаючи, куди їх покласти, на що витратити. За кілограм чорниць (це півторалітрова банка) селянам платять аж по 2 гривні, тому й переказують вони одне одному, де «дають» по 2 гривні 20 копійок, а де і по 2 гривні 40 копійок... Звичайно, якщо виходить у ліс сімейка з шести-семи чоловік, вона і 200 гривень у день «назбирати» може.
— Зате на скільки вони з’їдять! — констатує хтось у гурті.
Такі заробітки самі поліщуки називають «мученими». І все ж іншого у селах, де колгоспні ферми давно страхітливо світять голими ребрами, а землі пісні, просто немає.
На чорницях ще ніхто особливо не забагатів. Навіть 500 гривень, які може заробити (якщо зустрічатиме світанки і заходи сонця у лісі) за чорничний сезон одна людина, не такі вже великі гроші: воістину один—два місяці рік сім’ю мусять годувати. Кого не запитай, витрачають гроші на «городську» їжу (ковбаса, майонез, кетчуп), а найперше дітворі на підручники і одяг до школи. Після ягід виручатимуть гриби. З обережністю і явно применшуючи доходи (така вже ментальність!) признаються селяни: якщо брати тільки боровички (так звані «білі») і не здавати сирими, а самому сушити, можна заробити за сезон і тисячу гривень. Тобто подумати вже про меблі чи побутову техніку...
— Збираються у бригади, їдуть у портові, шахтарські міста. Наймають квартиру й стараються посушені гриби збути. На ринку санстанція гонить, то, розказують люди, ідуть на прохідні заводів, ходять по підприємствах, на ринках просто міняють на взувачку і яку- не-яку одежину, — так описує сільський голова бізнес своїх земляків. Вже у цьому році Великообзирська сільська рада від заготівлі тільки чорниць отримала понад тисячу гривень так званого лісового збору. А ще ж сезон у розпалі. То ж і чатує Олександр Токарчук вечорами, дослуховується між людьми, чи не об’явилися «підпільні» заготівельники.
А МИ ЇХ ГРАБЛЯМИ, ГРАБЛЯМИ...
«Чорничні» та «грибні» гроші поповнюють бюджет, годують селян, але як уродженець цих місць, Токарчук не може не бачити, що масована заготівля не кращим чином позначається на природі. Чорниці жіночки часто беруть так званими гребінками, котрі залишають після себе понищені ягідники. Гриби лисички в ажіотажі добувають з – під листя, яке землю у лісі вкриває.
— Спочатку не міг зрозуміти, що коїться: квадрати лісу 10 на 10 метрів вичищені, аж земля порита. Думаю, що за звір невиданий завівся і що шукає?! Іду і бачу: бабця нагнулася й руками гребе в усі боки, видираючи лисички мало не з-під землі...
Півбіди, коли руками. Скільки нагребе?! А ось граблями знищують не тільки грибниці чи чорничники — своє майбутнє.
— Встигнемо, як ще не приймають, собі назбирати трохи ягід, то й добре. Почалася заготівля — ніхто і ягідки у рот не вкине. Це ж все гроші, — розказують жіночки з чорними від чорниць руками.
Хто ж споживає ці смачні й дуже корисні ягоди, не задумуючись навіть, якою чорною працею вони здобуті? У державному лісогосподарському об’єднанні «Волиньліс», котре першим в Україні кілька років тому спробувало вмістити заготівлю населенням природних дарів у певні законні рамки, повідомили: охолоджена і заморожена чорниця з Волині цього літа вже надходила в Австрію, Польщу, Італію, Чехію. Було замовлення з Канади на перетерті з цукром чорниці — з Ківерцівського держлісгоспу відправили п’ять тонн. Є пропозиції і на чорничний сік. Звісно, об’єми далеко не ті, що у 80-ті, 90-ті роки: однієї чорниці відправляли по Союзу 600 тонн. Пристосовуючись до нових умов і шукаючи вихід «на Європу», «Волиньліс» спорудив у Ковелі сучасний холодильник iз точними електронними вагами.
— На експорт має бути відповідна етикетка, тара, а ще ж витрати і затрати на митні послуги, різні нарахування... Селяни і заготівельники значно більше заробляють на ягоді, ніж ми, — констатує Раїса Петрівна Дюкарева, головний технолог — начальник групи побічних користувань і харчових продуктів лісу об’єднання «Волиньліс».
Європейський споживач не надто прагне стати партнером українського виробника, живуче сприйняття України як безплатного придатку. «Німець швидше від поляка візьме наш товар удвічі дорожче, ніж матиме справу з українцем» — визнають iз гіркотою волинські заготівельники, хоча й розуміють, що в основі не особиста неприязнь, а банальне прагнення європейця мати справу з надійним (перш за все, на державному рівні) партнером.
У волинському ж лісі хто тільки не заготовляє гриби і ягоди! Крім «Волиньлісу», ще 30 комерційних фірм. Треба бути наївним, щоб повірити у тотальний контроль за їхніми діями. Характерна ознака: у селах як гриби виростають нові хати, з’являються біля них іномарки — але не у збирачів з чорними руками, а в посередників, котрі приймають плоди їхньої праці. Значить, вигідний бізнес. Вигідний настільки, що цього року лісівники, донедавна чи не головні і єдині розпорядники лісових багатств, програли суперечку за об’єми заготівель.
— Ми представили науково обгрунтовані дані досліджень, що для відтворення ягідників потрібно залишати не менше 15 відсотків незачепаних площ, — каже головний лісничий «Волиньлісу» Анатолій Іванович Гетьманчук. — Ми та екобезпека були категорично проти збільшення лімітів заготівлі.
Але за збільшення лімітів (і значне!) виступали голови райдержадміністрацій, переслідуючи наче й благородну мету: збільшити надходження у місцеві бюджети.
Збільшення це обходиться лісу дорогою ціною: чи буде що гребти гребінками і граблями ще через кілька років?
