Відомо, що Франція займає свою особливу позицію щодо НАТО і має свій погляд щодо включення нових країн до цієї організації. Першим кроком до цього є надання країні Плану дій щодо членства в Альянсі (ПДЧ). Нагадаймо, що минулого місяця українська влада надіслала генсеку НАТО заявку на отримання ПДЧ. І, очевидно, головною метою позавчорашнього трьохгодинного візиту до Парижа українського Президента Віктора Ющенка і було з’ясування особливої позиції Франції щодо цієї заявки. Схоже, що під час консультацій з президентом Франції Ніколя Саркозі йому таки не вдалося отримати від офіційного Парижа позитивну відповідь на прохання української влади підтримати приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Нагадаймо, що раніше устами державного секретаря Франції Жан-П’єр Жуйє прозвучала позиція Парижа щодо неготовності України приєднатися до ПДЧ. Схоже, саме ця заява другої людини у французькому МЗС змусила українського Президента нанести такий стрімкий візит, щоб особисто почути позицію Франції щодо цього питання. І все виглядає на те, що така позиція є офіційною. Як інакше можна трактувати відповідь Ющенка: «Президент Франції залишився на чудовій позиції», коли його запитали українські журналісти, чи змінила французька сторона свою позицію, висловлену держсекретарем Франції Жан-П’єром Жуйє щодо неготовності України приєднатись до ПДЧ на саміті у Бухаресті.
Очевидно, зберігаючи обличчя, український Президент назвав переговори продуктивними, корисними і такими, що відповідають інтересам України. Говорячи про євроатлантичні прагнення України, Президент зауважив, що знайшов «повне розуміння в цьому питанні». На уточнююче запитання, чи підтримає Франція приєднання України до ПДЧ, Ющенко відповів, що він виключно задоволений характером дискусії та її змістом і тим, що Франція всіляко поділяє українські прагнення і виключне право України формувати основи своєї оборонної політики.
Ющенко також сказав, що Україна продовжить активні переговори та консультації з європейськими країнами про підтримку приєднання. Схоже, тепер українському Президенту треба їхати до Берліна. Адже Жан-П’єр Жуйє говорив, що Німеччина також поділяє погляди Франції щодо завчасності приєднання України до ПДЧ.
КОМЕНТАР
Тома ГОМАР, керівник програми Russie/NEI.Visions у Французькому інституті міжнародних відносин:
— Я гадаю, що візит українського Президента можна розглядати з двох поглядів. По-перше, у контексті підготовки самміту НАТО, який відбудеться на початку квітня у Бухаресті. Всередині української еліти відбувається серйозна боротьба стосовно питання членства в НАТО. Нам відома реакція на лист, який підписали Президент Віктор Ющенко, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та голова Верховної Ради Арсеній Яценюк. Важливо також зазначити, що французька влада добре обізнана про те, який глибокий розкол існує в українському істеблішменті відносно переходу України до Плану дій із членства в НАТО. По-друге, згідно з аналізом внутрішньої ситуації в Україні, вочевидь, бажання Віктора Ющенка прибути до Парижа раніше Юлії Тимошенко. Таким чином, Президент хоче бути першим у міжнародних справах і показати у внутрішніх українських дебатах, що існувала дуже гостра необхідність провести зустріч із Ніколя Саркозі.
Виходячи з наявних повідомлень, навіть сьогодні складно сказати, про що говорили два президенти. Адже президент Саркозі не зробив заяви після цієї зустрічі. Сказані ж Ющенком слова, на мою думку, були узагальненими. Я гадаю, що контекст усього варто розглядати з урахуванням позиції Росії. Заява президента Путіна стосовно України та передвиборна ситуація в Росії свідчать про те, що все, що пов’язано з Україною, є дуже вразливим.
Що стосується французької позиції стосовно НАТО та бажання України отримати ПДЧ на Бухарестському саміті. Передусім, у самому Альянсі існують великі сумніви щодо необхідності інтеграції до натівських структур нових країн. Але головна тема дискусій — це Афганістан. Ситуація у цій країні стає дуже критичною. І тому розмови про можливе розширення Альянсу є несвоєчасними. Майбутнє НАТО не пов’язано з прийняттям до його складу України або Грузії, балканських країн. Воно чітко пов’язано з ситуацією в Афганістані. І третій погляд полягає в тому, що чим більше розширятиметься НАТО, тим менш ефективним буде ця організація у військовому відношенні. Навіть зараз нові члени НАТО недостатньо виділяють кошти на військові потреби. Існуюча спроба трансформувати НАТО як військовий альянс у щось на кшталт політичного та демократичного клубу, не відповідає баченню Франції. Париж вважає, що НАТО повинно бути військовим альянсом зі справжніми військовими можливостями. Оскільки чим більше розширюється НАТО, тим менш ефективним воно стає.
Я думаю, що, на погляд офіційного Парижа, ключовою проблемою стосовно надання чи ненадання ПДЧ Україні та Грузії, є наступні міркування. У Парижі вважають, що немає жодного сенсу у приєднанні до НАТО України і, особливо, Грузії, яка має конфлікт із Росією і не розв’язала заморожені конфлікти в Абхазії та Південній Осетії. Це може лише завдати шкоди НАТО. Дійсно, Україна та Грузія хочуть вступити до НАТО, виходячи з міркувань безпеки. Хіба розумно в цей час приймати до НАТО країни, які мають нерозв’язані заморожені конфлікти? Про це не заявляється офіційно, але такі думки домінують у багатьох країнах-членах НАТО.
Хочу наголосити, що майбутнє НАТО не пов’язано з розширенням Альянсу, а зі збільшенням його можливостей та стабілізацією ситуації в Афганістані. І в Бухаресті головним питанням буде не розширення НАТО, а проблема забезпечення безпеки в Афганістані. Навряд чи протягом найближчих двох років порушуватиметься питання розширення Альянсу. А щоб НАТО збереглося в майбутньому, на це повинні бути зорієнтовані всі політичні та військові ресурси.
