Переговори між Україною та Росією з газових питань учора взяли у свої руки прем’єр-міністри Юрій Єхануров і Михайло Фрадков. Після деякої перерви до переговорів у складі української делегації приєднався й голова НАК «Нафтогаз України» Олексій Івченко. Але всупереч попередньому заклику двох президентів не політизувати переговорний процес проявилася і його політична складова — разом iз Юрієм Єхануровим до Москви прибув секретар РНБО України Анатолій Кінах, який відклав заради цього свою робочу поїздку до Грузії.
Тим часом напередодні цих переговорів російська сторона зробила чергову інформаційну атаку на українських переговорників. Заступник голови російського «Газпрому» Олександр Медведєв заявив, що «наступного року середньоєвропейська ціна виходитиме за межі 250 доларів (за тисячу кубометрів газу), тому ті угоди, до яких апелює українська сторона, втратили будь-який економічний сенс і тому підлягають перегляду». Кажучи про перспективу введення Україною тарифу за транзит російського газу в розмірі не 2— 2,5, а 5 євро, він зазначив: «Введення такого необґрунтованого тарифу вдарить насамперед по Україні, оскільки туркменський газ для України транспортується територією трьох держав: Узбекистану, Казахстану та Росії. Відстані вельми значні. І симетричне застосування такої ставки, яку хоче заявити Україна для нас, боляче вдарить по них». «Обеззброївши» таким чином українську делегацію, заступник головного газовика Росії навіть став у загрозливу позу. «Я думаю, що резерви великодушності вичерпані», — заявив він. Але, щоправда, підтвердив прихильність «Газпрому» ідеї співпраці з Україною на базі «Міжнародного консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України» «на рівноцінній основі».
І ось який вона має вигляд: українська сторона, за словами Медведєва, могла б, «зберігши за собою 50% цієї газотранспортної системи, поступово передати нам 50% за ринковою оцінкою». «Ми не говоримо про те, що дайте нам це за пільговою ціною або безплатно, — ми пропонуємо використати абсолютно ринковий підхід», — наголосив він. Тобто нам пропонують: змінюємо поступове підвищення газових цін (чого вимагає Україна, яка в принципі погодилася на лібералізацію відносин із Росією у цьому сегменті ринку) на поступовий продаж ГТС.
Політичною мовою цю пропозицію з газовою трубою біля скроні можна перекласти ще й так: ви хочете отримати цілковиту незалежність, зіскочивши на світові ціни з нашої газової голки, а ми хочемо відщипнути від вашої незалежності, а точніше від практично єдиного її економічного гаранта — газової системи. Причому ні багато ні мало — рівно половину.
Президент Віктор Ющенко навесні цього року заявив, що в управління консорціуму треба передавати не об’єкти ГТС, а нові газопроводи, що розширюють транзитні можливості України. «Предметом консорціуму не може бути газотранспортна система України. Не може бути предметом те, що вже створене і нині функціонує», — сказав він. Російська сторона підштовхує нас до компромісу. «Що стосується компромісу, звісно, він можливий. Він відомий українській стороні — це питання газотранспортного консорціуму. Добре відома та угода, що її підписали лідери трьох країн — Росії, України та Німеччини, про спільну реалізацію цього проекту. І вже нова влада України фактично відмовилася від цього проекту, оскільки за останній рік жодного просування в цьому проекті не сталося», — говорив раніше голова правління «Газпрому» Олексій Міллер. «На сьогодні ми цієї пропозиції не розглядаємо, — парирував український міністр палива й енергетики Іван Плачков. — У ході переговорів ми визначили, що в рамках консорціуму спільно будуємо ділянку Богородчани — Ужгород... У рамках консорціуму ми поки що розглядаємо тільки цю ділянку».
Наскільки стійко триматиметься за це «поки що» українська делегація? Минулого тижня секретар РНБО Анатолій Кінах висловив досить зухвалу думку про те, що «газотранспортний консорціум — це саме той механізм, що дозволяє нам шукати баланс інтересів держав-постачальників, країни-транзитера й споживачів у Європі». Щоправда, секретар СНБО не міг при цьому не зробити застереження про те, що, «займаючись» газотранспортним консорціумом, треба зважати на те, що «газотранспортна система — це національне надбання України, і, згідно із законодавством, заборонена приватизація ГТС». «А те, що стосується інших питань — управління тощо, то це саме той баланс інтересів, який треба шукати. І я вважаю, що на це треба спрямувати наші зусилля», — наголосив Кінах і висловив надію, що Київ і Москва все- таки знайдуть компроміс, i угода про поставки газу в Україну в 2006 році буде підписана. «Ми розглядатимемо цю ситуацію без емоцій, без ультиматумів, поважаючи наших партнерів», — пообіцяв Кінах, демонструючи різницю в підходах до ведення переговорів. Чи виявиться така тактика переможною для України? І чим нам доведеться за неї заплатити?
