60 РОКІВ ТОМУ
На світанку травневої ночі Крим розбудив гул моторів армійських вантажівок і стукіт у двері всіх кримськотатарських будинків — о 4 годині ранку 18 травня 1944 року почалася депортація кримських татар. 76 ешелонів, що складалися з товарних вагонів, за три дні вивезли з півострова понад 190 тисяч осіб — переважно жінок, старих і дітей, огульно обвинувачених у пособництві фашистам. Ще 56 тисяч чоловіків кримських татар були демобілізовані з частин Радянської армії, які воювали на фронтах, і відправлені в трудармії, в шахти та на заводи… з тим самим безглуздим обвинуваченням. Протягом перших півтора року висилки загинули 42,6% народу. «Продуктивність» смерті в спецпоселеннях перевищувала швидкість її «роботи» на фронтах. 50 років національний рух кримських татар боровся з комуністичним режимом і радянською владою за повернення на свою батьківщину. Репатріація так до кінця і невиправданих виселенців розпочалася наприкінці 80-х років минулого століття. Сьогодні до Криму повернулися вже понад 250 тисяч депортованих. Вони становлять приблизно 12 відсотків населення автономії. Ще від 50 до 100 тисяч кримських татар чекають можливості повернутися на батьківщину з Узбекистану, 10 тисяч із них уже стали громадянами України.
Планується, що 18 травня, в траурний день 60-річчя депортації, в Сімферополі прем’єр-міністр України Віктор Янукович відкриє пам’ятник «Відродження», побудований на гроші, зібрані самими кримськими татарами на знак вдячності узбецькому й українському народам за допомогу у виживанні, облаштуванні та розвитку. За 1991 — 2003 роки Україна витратила на програму повернення й облаштування кримських татар на батьківщині понад 775 мільйонів гривень. Та цього недостатньо: вся програма облаштування оцінюється приблизно в два мільярди доларів. Сьогодні поки що лише 120 тисяч кримських татар цілком або здебільшого вирішили свої житлові проблеми, на квартирному обліку ще перебувають понад шiсть тисяч сімей, 20 тисяч забудовників не можуть закінчити будівництво через дефіцит коштів. Це означає, що ще понад 100 тисяч депортованих не мають власного житла. Для вирішення проблеми в Криму повинні побудувати приблизно 1,2 мільйона квадратних метрів житла. Із 300 селищ і мікрорайонів компактного мешкання репатріантів 40 відсотків ще не забезпечені навіть водою, а вiсiм відсотків не мають навіть електрики. Рівень газифікації та наявність доріг із твердим покриттям не перевищує 5—7 відсотків. У багатьох селищах немає шкіл, відсутні ФАПи й інші об’єкти соціального та побутового призначення. Серед репатріантів ще 40% не мають роботи, а 60% із працевлаштованих вимушені працювати не за спеціальністю. Найскладніша проблема — забезпечення кримських татар землею. За даними рескомзему Криму, з початку 1990 років під індивідуальне житлове будівництво надали понад 82 тисячі земельних ділянок загальною площею 8,6 тисячі гектарів, причому раніше депортованим кримчанам надали 48,8 тисячі земельних ділянок, що становить близько 60 відсотків від їхньої кількості. Але цього недостатньо. Зараз спеціальна комісія Ради міністрів знайшла на Південному березі додатково 418 гектарів землі під житлове будівництво. Проводять повну інвентаризацію землі Криму, але роботу стримує відсутність фінансів — для цього потрібні 33 мільйони гривень. Згідно з Програмою Ради міністрів Криму із облаштування та соціально-культурного розвитку депортованих, у 2004 році для них побудують близько двох тисяч квадратних метрів житла, до 13-ти наявних додасться національна школа на 500 місць, прокладуть понад п’ять кілометрів газопроводу, декілька водопроводів, каналізації, нові дороги, соціально-культурні заклади.
ЩОРІЧНО НА ПОЧАТКУ ТРАВНЯ…
2 травня — день кримського села Черкес-Кермен. Але суть нашої історії полягає в тому, що села цього… вже немає ні на карті Криму, ні на самій його землі. Втративши більшiсть своїх жителів у травні 1944 року й отримавши, немов насмішку, нове ім’я — Крепкоє, село, яке служило стародавньою фортецею для кількох місцевих народностей, поступово занепало і незабаром зовсім зникло. Хоча існувало з VII століття. На його місці між скелями під Бахчисараєм помітні лише залишки мусульманського та християнського кладовищ, старі підмурки, залишилися руїни описаної істориками вежі Киз-Куле та печерний храм Донаторів з унікальними, майже зруйнованими фресками. Проте щорічно 2 травня тут збираються понад п’ятсот довоєнних жителів і їхніх нащадків. Вони мріють, як вони відродять рідне село. На жаль, за останні чотирнадцять років їм майже нічого не вдалося зробити. Ось і цього року, зібравшись у зеленій долині на місці колишнього села, черкес-керменці хотіли обгородити кладовище, де ще збереглися могили їхніх дідів, але на їхньому шляху стали прибулі машиною «козаки», і, щоб уникнути конфлікту, кримські татари не взялися за працю. Але 12 вересня вони збираються знову, і незважаючи ні на що, закладають нові підмурки…
ФОРТЕЦЯ МІЖ СКЕЛЯМИ
Історія села сягає в глибину століть, відображаючи складний процес формування кримського народу, шляху його етнічного розвитку. За свідченнями істориків, природно зміцнена прямовисними скелями невелика долина, в якій розташовувалося село, була населена десять тисячоліть тому, в епоху мезоліту. Відтоді тут не згасало життя. У літописах під назвою «Черкес- Кермен» це поселення вперше згадується з ХII століття, а перші статистичні відомості про нього зафіксовані в переписах Османської адміністрації 1520 року. У 1578 році Мартін Броневський, посланник польського короля Стефана Баторія до Мухаммед-Гирай хана, вперше описав це поселення. «Черкес-Кермен» часто згадувалося в описах російських мандрівників і вчених. Згідно з історичними даними, в 1865 р. у селі проживало 250 осіб, 1897 р. — 522 жителі, за переписом 1926 року — в 148 дворах села Черкес-Кермен проживали 678 чоловік.
Уродженцями цього села є знамениті люди, котрі прославили свої народи: учасники битви при Порт-Артурі, герої Другої світової війни, організатор молодіжного руху в місцях депортації «Союз визволення кримських татар» Ш. Абдурахманов та багато інших. У 1783 р., після приєднання Криму до Російської імперії, каймакани, тобто керівники округів, отримали наказ подати статистичні відомості. Документи, що збереглися в архівах, свідчать, що в селі Черкес-Кермен нараховувалося й 55 дворів християн. Митрополит Ігнатій, котрий керував за наказом імператриці Катерини II виселенням кримських християн до Приазов’я, в 1778 році вказував, що в селищі Черкес-Кермен є 60 дворів християн, церква двох святих Федорів — Федора Стратилата та Федора Тірона. Але всіх християн — а це були греки і нащадки генуезців — імперія переселила до Приазов’я, а село стало цілком татарським.
Автор докладних «Нарисів Криму» Євген Марков так описує це стародавнє село: «Безліч печер, вимитих знизу водою, дали жителям нагоду скористатися скелями як домашніми спорудами. Задній план майже кожного двору — скеля, і майже в кожній скелі — печера. В одній — стайня або хлів, в другій — комора, кухня, погріб. На початку села економія якогось мурзи; це величезний, глибокий сарай у надрах скель.
У Черкес-Кермені безліч дорогоцінного матеріалу для художника-туриста. Доріжка в’ється трохи вище за споруди, отже те, що всередині дворів, видно майже a vol d’oisean.
З висоти наших сідел ми присутні на гамірному уроці в сільському мектебі. Різнобарвний натовп татарчат, лежачи і сидячи просто на підлозі, виспівують, розгойдуючись, вірші алькорану за арабськими книжками.
...Ви бачите зліва на прямовисній горі, що замикає тіснину, високу стару вежу — стародавній Черкес-Кермен... У татар вона відома під іменем Хиз Кулле — Дівоча вежа. Але найпрекрасніше, що в Черкес-Кермені є печерний храм, або, як називають його татари, еклісе (перекручене грецьке слово, що означає церкву). Еклісе сховане в лісистих скелях так добре, що, навіть побувавши у ньому, не відразу знайдеш його знову...» На думку дослідників, печерна церква, нині звана храмом Донаторів, вирубана в скелі у другій половині XIV століття.
Багатовікову історію села-фортеці Черкес-Кермен зруйнувала радянська влада. Після депортації корінних жителів спустілі будинки села з новим іменем Крепкоє заселені переселенцями, які заснували тут колгосп «Пам’ять Ленінграда». Проте тисячоліттями впорядкована долина здалася прийшлим жителям незатишною, і, визнаний неперспективним, у 1960-ті роки Черкес-Кермен остаточно залишили його жителі, зрівняли з землею його житлові будинки, школу, мечеть, знесли три кладовища. Відтоді цього села не існує. Так стародавня гірська фортеця стала цитаделлю пам’яті для кримських татар…
ФЕРМЕР ПРОТИ… ІСТОРІЇ
З початку 1990-х років жителі села неодноразово зверталися до Красномакської сільради, Бахчисарайської райадміністрації з побажаннями поселитися та відродити рідне село. Багато разів натикаючись на відмову місцевої влади, понад 500 чоловік створили громадську організацію «Черкес-Кермен», яка нещодавно звернулася вже до Президента України Леоніда Кучми з проханням надати допомогу у відновленні справедливості щодо передачі земель уродженцям цього села та їхнім нащадкам, котрі виявили бажання відновити село. Ще 22 березня 1991 року 37 осіб подали заяви до колгоспу «Україна» з проханням виділити землю для відродження села. Але вже 23 березня отримали відмову, мотивовану… недостачею землі. 2 листопада 1991 року було подано колективну заяву від 50 осіб. І знову відмова. У листопаді 1992 року колишній житель села Ібрагімова просив дозволити будівництво індивідуального житлового будинку на тому місці, де стояв батьківський будинок, але не дозволили. 2 травня 2002 року колективний протест проти передачі земель колишнього села в приватне володіння підписали 127 нащадків депортованих із села. На всіх зборах член колгоспу «Україна» Зейтула Ібрагімов неодноразово нагадував членам правління та голові селищної ради, щоб при розпаюванні земель враховували заяви довоєнних жителів села Черкес-Кермен. У відповідь говорили, що землі колишнього села не підлягають розпаюванню…
У зверненні до глави держави вони пишуть: «... знаючи, що щорічно збираються тут жителі та їхні нащадки, знаючи, що люди просять віддати землю під відновлення села, спеціально, щоб розпалити міжнаціональну ворожнечу, віддають усі землі колишнього села як невжитки в приватне володіння одному фермеру «для товарного сільського господарювання». Колишні землі села не пожаліли віддати їхнім колишнім власникам і віддали за один сертифікат... вважаємо вчинене Красномакською сільрадою виділення землі колишнього села в приватні руки, є антилюдяним і антигуманним, незважаючи на посилання на законність проведення цього акту…»
Представник громадської організації «Черкес-Кермен» Сервер Ізетдінов розповідає, що державний акт про виділення землі фермеру Віталію Полонцю не можна вважати законним. По-перше, як свідчить голова Рескомітету з охорони культурної спадщини Сергій Павличенко, на наданих йому ділянках розміщені об’єкти культурної спадщини — дві первісні стоянки «Замиль-Коба», вони займають також охоронні зони пам’ятника національного значення — фортеці Киз-Куле. Голова Рескому запропонував начальнику бахчисарайського райвідділу земельних ресурсів перенести вказані території до розряду земель історико-культурного призначення. Крім того, Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник, як свідчить лист завідувача відділу охорони пам’ятників Ш. Сейтумерова, не узгоджував виділення землі під фермерське господарство, як це належить робити, і не міг узгодити тому, що на цих ділянках розташовані пам’ятники історії та культури. «Та й як могли керівники села видати на один сертифікат більш ніж 12 гектарів землі тоді, коли середній пай по КСП «Україна» на одного працівника становить 0,7 га, — говорить Сервер Ізетдінов. — Крім цього, фермеру Полонцю виділили додатково ще 0,572 гектара із земель запасу і ще 2 гектари для приватного господарювання виділили його дружині. Цього вистачить для господарювання. Ми вважаємо, що землі історичного села він повинен повернути територіальній громаді…»
— Отже, і в переддень 60-річчя трагедії депортації проблема корінного народу Криму залишається все ще не вирішеною, — каже Сервер Ізетдінов. — А це серйозно підриває в очах народу авторитет місцевої та державної влади, що не бажає або не вміє вирішити нашу проблему. Відродження стародавнього села, що є для уродженців і всього нашого народу відродження історичної пам’яті, сприятиме відродженню корінного народу Криму як невід’ємної частини загальносвітової культури…
