Після річного президентства у Віктора Януковича нарешті з’явився власний прес-секретар. На цю посаду призначена Дарка Чепак.
Дещо із професійної біографії нового президентського прес-секретаря. 2000 року Дарка Чепак працювала в проекті «Українська правда», пізніше — на веб-сайті та в журналі «Кореспондент», з 2003-го до 2008-го — на «5-му каналі», зокрема, як стверджують очевидці, була одним із ініціаторів славнозвісного голодування 2004 року. Останнім часом вона була головним редактором «Савік Шустер студії» (з 2008 року), а з грудня 2010-го ще й директором творчо-виробничого центру «5 каналу».
Минулого року Дарка Чепак стала активною учасницею журналістського руху «Стоп цензурі!». Він, до слова, доволі різко відгукнувся на звістку про її нову посаду. Втім, як виявилося, не всі колеги Дарки вважають її рішення журналістським відступництвом. Дехто із них (між іншим, також учасник руху «Стоп цензурі!») переконаний, що 99% учасників руху, «отримавши пропозицію стати прес-секретарем Президента України, погодилися б».
Сама ж прес-секретар Президента вже в новій якості створила власний блог на «Українській правді», де, коментуючи закиди на свою адресу, процитувала Кеннеді (мовляв, «не запитуй, що твоя країна може зробити для тебе. Запитай, що ти можеш зробити для своєї країни». Ці слова Кеннеді мені дуже близькі», — написала в блозі Дарка Чепак) та запевнила, що «не змінилася».
Зрештою, Дарка Чепак зробила свій вибір, як зробили свій вибір і ті, хто рекомендував та призначав її на посаду прес-секретаря. У цьому контексті цитата американського президента з боку Дарки звучить, очевидно, занадто гучно і не надто доречно, але так само виглядає і подив та звинувачення у зрадництві з боку її колег. Адже навряд чи українське суспільно-політичне мовлення, в якому Дарці доводилося працювати досі, можна назвати взірцем моральної чистоти.
«День» зателефонував щойно призначеному прес-секретарю Президента, і вона відповіла на наші запитання електронною поштою.
— Мабуть, ви погодитеся з тим, що якість українського інформаційного простору (зокрема телевізійного) не така як слід, в чому, безумовно, є й «заслуга» держави. Відтепер ви зможете напряму спілкуватися з Президентом, і, відповідно, доносити до нього певні речі, які особисто вам здаються важливими. Саме тому нам цікава ваша світоглядна позиція щодо таких принципових для України питань, як суспільне мовлення, формування та захист національного інформаційного простору. Яким є ваше бачення вирішення цих питань? Або, принаймні, яким є ваше бачення цієї проблематики?
— Я погоджуся з тим, що якість інформаційного простору — це заслуга журналістів. Я впевнена, що країні потрібне якісне суспільне мовлення. І впевнена, що діяльності Президента потрібна відкритість.
Моє бачення просте — під лежачий камінь вода не тече. Хочете щось зробити — давайте працювати.
Усі закони інформаційників відомі: це чесність, об’єктивність й оперативність. Таким є моє кредо. А решту — давайте залишимо політикам.
— Ваше призначення на посаду прес-секретаря Президента викликало дуже бурхливу реакцію ваших колег, зокрема із руху «Стоп Цензурі!», учасником якого ви були (є?). Як ви сприйняли цю реакцію?
— Я не буду приховувати — мені деколи було дуже неприємно. Я не можу зрозуміти, чому мої друзі припускають, що я можу змінитися. Я закликаю всіх до співпраці. Невже не ясно, що щось змінити можна лише тоді, коли ми будемо разом? Скільки можна ділитися на «своїх» і «чужих»?
Наше головне завдання — це об’єктивність. Тому я хочу закликати всіх своїх друзів: припиніть, будь ласка, множити здогадки. Я не змінилася. Й я доведу це своєю роботою.
— Чи відомо вам про інших кандидатів на посаду прес-секретаря Президента, які розглядалися? Що було для вас остаточним аргументом, аби прийняти саме таке рішення?
— Я чула різні прізвища, але точно не знаю, хто ще розглядався. Аргумент у мене був один — мене запросили працювати до Президента України. Це — велика честь і велика відповідальність. Я впевнена у своїх силах і своїй чесності. Очевидно, працювати подекуди буде непросто. І тут я сподіваюся на підтримку журналістів.
— Не секрет, що протягом попереднього року чи не головним «тлумачем» дій, рішень та висловлювань Віктора Януковича була Ганна Герман. Чи після свого призначення ви вже встигли поспілкуватися з Ганною Герман? Якщо так, то яким було це спілкування?
— Так, звичайно, я спілкувалася з Ганною Миколаївною. Це була дружня розмова. Вона мене підтримує, й я їй за це дуже вдячна. Адміністрація — дуже важкий механізм для людини, яка ніколи не була на держслужбі. Очевидно, мине якийсь час, поки я зі всім цим господарством розберуся. Але я впевнена, що бюрократія не вплине на мене як на людину й фахівця.
