Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Дайте дожити!»

24 квітня, 2004 - 00:00


Когорта постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи українців нині налічує понад три мільйони осіб, включаючи понад мільйон дітей. Стосовно економічних, соціальних, медичних, екологічних та етнографічних втрат України від цієї аварії неможливо надати оцінку в повному обсязі. Річ тут не лише в існуючих способах підрахунків втрат, а в довготривалій дії значної кількості радіоактивних речовин, які продовжують впливати на теперішнє покоління громадян України та залишаться жити з прийдешнім. Серед втрат в постчорнобильську епоху вченими вiдзначається також і погіршення соціального самопочуття населення. Втім, зараз, напередодні 18-ї річниці лиха, є й нова тенденція: Центр соціальних експертиз Інституту соціології України провів дослідження потерпілих від Чорнобильської катастрофи та проаналізував фактори відродження життя потерпілого населення. Розповісти про результати дослідження «День» запропонував фахівцю з багаторічним досвідом дослідження «чорнобильських» проблем, науковому керівнику проекту «Чорнобиль і соціум», доктору економічних та соціальних наук Юрію САЄНКУ.

— Як впливають наслідки Чорнобильської катастрофи на українське суспільство сьогодні? Наскільки адекватним є сприйняття населенням реальних ризиків?

— Спостерiгається дивна картина. Чорнобильське лихо спотворило свідомість людей. Матеріальні пошкодження (забруднення довкілля, негативний вплив на здоров’я людини) тиснуть на свідомість і досі. Зрозуміло, що люди продовжують жити за суб’єктивним сприйняттям свого стану, а не за об’єктивною оцінкою. Наприклад, «самосели» ризики свого становища значно «переменшують». А найбільше ж перебільшення спостерігається серед тих, хто переселився в кращі умови. Парадоксально, але найгірше себе почуває саме ця категорія — переселенці, бо коли людину виривають з її звичного природного і соціального середовища, вона переживає такий страшенний стрес, який не зникає впродовж багатьох років.

— Чи була в нас можливість зменшити обсяг соціальних проблем Чорнобиля? Як їх долати сьогодні?

— Біда в тому, що зразу після аварії почали допомагати лише пасивно. Ми з самого початку неправильно повели соціальну політику і соціальну підтримку. Пасивна соціальна допомога нездатна сформувати життєдайні соціальні спільноти в атмосфері вмираючого соціального життя. За радянських часів грошей вистачало, щоб досить щедро допомагати постраждалим — надавати різні пільги, обіцяти красиве життя в новобудовах. Політика велася така: треба зупиняти економіку, бо жити в зонах не можна. Також було припинено розвиток соціальної сфери: культурних, просвітницьких закладів тощо. Тобто соціальна інфраструктура також була зруйнована. А люди продовжували жити на цій території і почувалися двічі нещасними — безпосередньо від пережитої катастрофи та ще й від штучно знищеного звичного для них середовища. Дві третини опитаних вважають, що вони та їхнi діти постраждали на все життя.

Для відродження людини потрібна не лише пасивна допомога, а й необхідно створювати середовище, в якому людина могла б бути активною і соціально, і економічно, і політично. Дієвої комплексної програми відродження життя на територіях другої та третьої чорнобильських зон у нас ще не вироблено. Вирішення цієї проблеми вимагає міждисциплінарного, міжгалузевого підходу, бо сьогодні чорнобильська ситуація вступає в нову фазу — відродження соціально- економічного життя на уражених територіях. Ця парадигма відродження давно була зрозумілою, але фінансово-організаційні можливості держави виявлялися обмеженими. А саме цю парадигму збирається підтримати Організація Об’єднаних Націй.

— З чого потрібно починати соціально-економічне відродження заражених територій?

— Саме про це я й запитував під час проведення дослідження самих постраждалих. Відповіді мене вразили: «Майже нічого не потрібно! Дайте дожити». У людей, які занадто довго чекали допомоги, зник образ майбутнього, зникло поняття способу життя. Вже п’ять років тому 85% постраждалих від Чорнобиля не хотіли переселення, бо від знайомих чули про переїзд як про страшенний злам життя. Треба зараз створювати програму по відродженню забруднених територій.

У нашому дослідженні є цікаве порівняння ставлення до лиха чорнобильців та закарпатців, що потерпали від природних катастроф. Так от, закарпатцям потрібні не лише гроші, а й весь комплекс соціальних закладів. Потерпілі закарпатці не втратили здорового соціального усвідомлення своїх потреб, лише 13% опитаних не змогли визначитися щодо комплексу своїх соціальних потреб. В «Зоні-2» не змогли визначитися 59%, а в «Зоні-3» — 46%. Невизначеність свідчить про низьку, депресовану соціальну свідомість людей в названих регіонах. «Дайте дожити» — це вже суто споживацька психологія, патерналістська. Для різних груп постраждалого від Чорнобиля населення потрібна різна методика по наданню допомоги. Кому і яка саме — це мають визначати спеціальні дослідження. Існують поселення різного типу — маленькі й великі. Це зовсім різні можливості і різні моделі життя. Універсальних моделей для відродження не може бути. Але волю та віру в майбутнє треба відроджувати скрізь. Спочатку людина повинна просто захотіти жити, потім зрозуміти, заради чого вона цього хоче. Тільки тоді вже можна показувати, як можна це бажання здійснити і що для цього треба робити для кожної групи окремо. Перші, хто покинув ці забруднені зони, — це спеціалісти (лікарі, інженери, вчителі). Для цієї території тепер треба готувати спеціальні, «особливі» кадри, які б розумілися на місцевих проблемах. Нам необхідно створити такі умови, такий соціальний «бульйон», щоб люди могли самі себе організовувати і самі були в змозі підтримувати себе.

Людмила РЯБОКОНЬ, «День»
Газета: