Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Де все- таки межа свободи слова?

4 лютого, 2000 - 00:00

А недавня подія в Нью- Йорку підтвердила, що конкретну відповідь знайти майже неможливо, істина на лезі бритви. Проте відповіді на це запитання шукає й простий люд — у цьому й є суть американської демократії.

Близько двох місяців тому Бруклінський музей мистецтв (Нью-Йорк) запланував провести черговий захід — пересувну виставку з приватної колекції англійського мільйонера Чарльза Сааті. Вона являє собою зібрання творів молодих британських майстрів сучасного мистецтва. Виставку назвали «Сенсація!» — й вона дійсно такою стала, наробивши багато галасу на всю Америку. Головним чином через протест проти змісту, точніше його відсутності в більшості з представлених творів (звичайно ж, на погляд однієї частини публіки). Головною причиною публічних протестів з дня відкриття й до закриття в першій декаді січня стала картина Кріса Офіла «Свята діва Марія». Вона являє собою карикатурне зображення чорношкірої жінки зі шматком слонячого гною на місці грудей. Приводом для обурення стали й інші так звані твори мистецтва: розрізана навпіл корова в акваріумах з формальдегідом, скульптурний портрет голови художника, виготовлений з його ж крові, пластикові фігури дітей зі статевими органами замість носів і ротів і ін. у такому ж дусі.

Першими вийшли з протестами на демонстрацію християни: чи бачена це річ — таке святотатство щодо діви Марії! Далі підключилася міська влада в особі самого мера Нью-Йорка Джуліані, суд, мас-медіа. У позові міста до музею було зазначено формальну причину: недотримання орендного договору із загрозою позбавити музей дотації. Зустрічний позов музею до міста звинувачував власті в порушенні першої поправки до конституції, тобто в порушенні свободи слова, творчості. Розгулялася преса у своїх коментарях. Більшість коментаторів обурювалися цим «високим мистецтвом». Приміром, один зі знавців творчості Чехова назвав «Сенсацію» «творчістю пацієнтів палати №6». Інший, із табору захисників, роз'яснював консервативним глядачам, що це, мовляв, ідея дзен-буддизму вирвати вас з життя-сну в життя-реальність, змусити шукати правду. У розпиляних корові й поросятку є ідея: розворушити людей, показати реальність.

Втім, поки палали пристрасті й проходили судові засідання, виставку все ж таки відвідало 180 тис. осіб, пройшовши крізь стрій протестантів. Вважається, що це неуспіх, адже минулу виставку Клода Мане дивилося 250 тис. осіб. Музей не отримав очікуваних прибутків. У день закриття виставки з гучномовців протестуючих лунало: «Арнольде Лемон (директор музею. — Ред. ), ти ще поплатишся за свої дії». Згідно з прогнозами коментаторів, це, скоріше за все, буде останнім заходом директора. Так народ робить свій внесок у пошук відповіді на запитання: де ж межа свободи?

Лідія КОРСУН, Нью-Йорк
Газета: