10 лютого виповнилось 10 років від дня виходу в світ першого номеру The Day, щотижневого дайджесту газети «День» англійською мовою. У попередньому номері нашої газети ( «День» № 27, 10 лютого 2001 року) про те, в чому нам бачиться призначення дайджесту, які завдання ми ставимо перед собою, що хочемо запропонувати нашим читачам, розповіла головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА. А сьогодні про The Day говорять його незмінний консультант професор Джеймс МЭЙС, посол Великої Британії в Україні Роланд Г. СМІТ, колишній посол Канади в Україні Нестор ГАЙОВСЬКИЙ та професор Гарвардського університету Роман ШПОРЛЮК. Усі вони не один рік пильно стежать за подіями в Україні, і тому, як нам здається, вдвічі цікавою буде їхня думка не тільки щодо нашої газети, але і щодо ролі сучасної преси, і щодо проблем нашої країни, і щодо її майбутнього в загальносвітовому контексті.
ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
Професор Джеймс МЕЙС, консультант The Day:
— Пам’ятаю, як три роки тому головний редактор газети «День» Лариса Івшина, редактор англомовного бюро «Дня» Людмила Гуменюк, перекладач Юрій Скляр і я сиділи за столом і обговорювали проект, унаслідок якого з’явився на світ англомовний дайджест The Day. Не сказав би, що це було легко. Ми працювали допізна, по суботах та неділях, але поступово встановився наш робочий ритм, і праця стала більш рутинною. Але суть проекту залишилася колишньою: повідомити світу англійською мовою про те, що пишуть наші кращі журналісти про події в Україні. Крім нас, ніхто цим не займається, хоч я постійно чую про проекти видань, подібних до нашого. Я бажаю їм успіху, але саме в «Дні» я знайшов свій дім та свою аудиторію.
Коли я починав тут працювати, мій давній друг Михайло Батіг з агентства УНІАН намагався мене відмовити. «Газета — це як наркотик, — сказав він. — Чорнило проникає у твою кров і не дає тобі піти геть. Хіба в тебе буде час писати великі статті, про які говорили б люди? Ні!»
Відверто кажучи, в мене справді залишається обмаль часу, щоб писати аналітичні статті або готуватися до лекцій у Києво-Могилянській Академії та Міжнародному християнському університеті, де я викладаю. Я не встигаю писати рецензії на різні книжки, я роками не бачив деяких своїх друзів. Але мій товариш мав рацію. Є в газеті щось таке, що проникає в кров. Можливо, справа тут у майже містичному зв’язку з читачем, якого ти ніколи не бачив, але знаєш, що він існує. А може, в немолодій жінці на базарі, яка говорить, що прочитала мою статтю або бачила мене по телевізору. У будь-якому випадку, для мене важливо відчувати, що мене було почуто, що люди читають те, про що я повинен був їм сказати, і якщо не прислухаються до цього, то принаймні беруть до уваги. Світ мас-медіа неймовірно далекий від світу наукових журналів, до якого я звик. В обох є свої переваги і недоліки, але людина, яка хоче щось змінити, повинна звертатися до видання, що має масову аудиторію.
За свої майже півстоліття я побував у різноманітних місцях і займався безліччю речей, але ніколи у мене не було такої чудової читацької аудиторії. Я не прошу нікого погоджуватися зі мною, але закликаю всіх подумати про аргументи, які я наводжу. Можливо, разом ми зможемо зробити цю країну трохи кращою, трохи більш цивілізованою і більш гуманною.
Посол Великої Британії в Україні Роланд Г. СМІТ:
— Хочу привітати англомовний дайджест газети «День» з його третьою річницею. Дайджест розкриває зміст «Дня» для більш широкого кола читачів у всьому світі. Особисто я зазвичай читаю вашу газету кожний день українською мовою. Але я підписуюся і на The Day, тому що він подає дуже корисний огляд найважливіших подій і статей за тиждень, включаючи ті, які я міг пропустити, якщо виїжджав з Києва і, звичайно, дає переклад статей, які ми можемо відправити в Лондон. Так що в багатьох випадках ви пропонуєте реально необхідні послуги.
Зміцнення незалежності преси є виключно важливим для майбутнього розвитку демократії в Україні. Хотілося б, щоб ваша газета відігравала істотну роль в цьому процесі, частіше подаючи на своїх сторінках різні точки зору, в тому числі й ті, з якими ви абсолютно не згодні, і намагаючись завжди об’єктивно відображати події. А ще мені хотілося б побажати газетам — як українським, так і британським, — щоб вони не забували розповісти про події, перш ніж говорити читачам, що їм потрібно про це думати.
Бажаю вам усього найкращого і успіхів в майбутньому, розраховую і надалі читати The Day і дізнаватися з нього щось нове.
Нестор ГАЙОВСЬКИЙ, Оттава (Канада):
— Зазвичай я читаю «День» українською, але іноді звертаюся до англомовної версії, якщо знаходжу мову оригіналу занадто складною. Газета з усіх поглядів чудова (наприклад, недавня стаття про Черкаси та Олійника), так само як і люди, які пишуть для неї статті або дають їй інтерв’ю.
Чого, на мою думку, бракує газеті, то це більшої «критичності» в редакційних статтях. Справа Гонгадзе має величезне значення для української демократії, але у вашій газеті я виявив дуже мало критичного ставлення до Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ Кравченка і, звичайно, СБУ. Всі вони своєю поведінкою серйозно загрожують українській демократії.
ДОВIДКА Дня. У грудні 1990 року Нестор Гайовський прибув до Києва як Генеральний Консул Канади в Україні і в 1992 році відкрив посольство Канади в Україні.
У грудні 1991-го, відразу після проведення референдуму про незалежність і президентські вибори, Н. Гайовський передав президенту Леоніду Кравчуку акт офіційного дипломатичного визнання Канадою незалежної української держави.
Пішовши у відставку з державної служби в лютому 1993 року, Нестор Гайовський відкрив у Києві офіс ЄБРР. З грудня 1994 року він знову відійшов від справ і живе в Оттаві.
НАЙБЛИЖЧІ 25 РОКІВ (ну гаразд, нехай буде 10) Професор Роман ШПОРЛЮК (Гарвард, США):
— Заголовок я запозичив з статті, опублікованої в січні 1976 року Уїльямом Рісс- Моггом, тогочасним редактором знаменитої лондонської газети «Таймс». Я зберіг цю статтю, щоб перевірити в 2001 -му, наскільки точними виявляться прогнози журналіста. Як відомо, саме прогнози вдаються історикам гірше за все (як хтось сказав, єдине майбутнє, яке вони здатні собі уявити — це минуле). Річниця створення англомовного дайджесту The Day уявляється мені слушним моментом запропонувати його читачам та журналістам спробувати себе в мистецтві прогнозу. The Day — чудовий форум для подібних вправ, оскільки на своїх сторінках він звертається до тем, які не втратять своєї актуальності за один день або навіть за один рік, і в ньому можна знайти, додатково до політики та економіки, серйозне дослідження мистецтва, культури загалом, релігії та історії.
Отже, повернiмося на чверть століття назад і подивiмося, як тоді виглядало майбутнє. Серед іншого, Ріс-Могг передбачив, що «Європейське співтовариство» (відоме нам сьогодні під назвою «Євросоюз») розшириться і стане «більш середземноморським», так як до нього ввійдуть Іспанія, Португалія і Греція. Він мав рацію: всі ці три країни стали членами «Європи». З більшою обережністю він висловив думку, що існує «ймовірність» приєднання до Співтовариства також і незалежної Шотландії. (Цього не сталося, але сьогодні це виглядає менш неможливим, ніж в 1976-му). Але головною темою статті було майбутнє Радянського Союзу і його можливий вплив на Західну Європу: «Найбільш важливим є майбутнє Радянського Союзу... можливо, ще більша небезпека загрожує Західній Європі у разі його падіння, хоч би яким бажаним воно було в багатьох аспектах... Незважаючи на зовнішній вигляд, Радянський Союз — це слабка надсила...»
Ріс-Могг навів декілька аргументів в підтвердження своєї думки, що Радянський Союз (який він визначив як «останню імперію у світі, де впали всі інші імперії») чекають дуже важкі часи. Його ідеологія збанкрутувала, держава занадто широко розповсюдила сферу своїх політичних інтересів, його бюрократія «непродуктивна». Але якщо Радянський Союз впаде, продовжує Ріс-Могг, відбудеться «гігантський відкат радянської влади з Західної Європи». І коли це трапиться, політична географія об’єднаної Європи зазнає глибоких змін: в той час як в 1976-му Європейське співтовариство було схоже на Європу часів Наполеона, з відходом зі сцени Радянського Союзу «ми отримаємо подiбнiсть до Європи часів Бісмарка... Коли приєднається Центральна і Східна Європа, природним центром європейських сил стане Берлін».
Що ж, саме це ми зараз і спостерігаємо — висунення Берліна як політичного центру Європи. Цей прогноз, зроблений в ті часи, коли вчені експерти і політичні лідери дивилися на відхід СРСР з Центральної Європи і об’єднання Німеччини як на фантазію, повинен надихнути найвідважніших iз нас на спробу скласти сьогодні прогноз якщо не на 2025, то хоч би на 2011 або 2015 рік. (Узявшись за це завдання, ми повинні пробачити Ріс-Моггу його нездатність передбачувати, що за десятиріччя до кінця століття сам СРСР розпадеться на 15 незалежних держав, і це непрямим чином дасть можливість таким країнам, як Польща або Угорщина розглядати можливість членства в Євросоюзі після того, як вони вступлять до НАТО).
Розвал радянського блоку в Східно- Центральній Європі і підйом незалежної України, прибалтійських держав та інших пострадянських країн можна порівняти з трансформаціями, що відбулися з картою Європи в 1918—1919 роках. У той час, а також і протягом 20-х — 30-х років, переважаюча в Німеччині громадська думка відмовлялася визнати яку б то не було Польщу, але особливо Польщу, що тягнеться до Балтійського моря і що включає в себе частини Силезії, легітимним членом міжнародного співтовариства. Для цих німців Польща була «Saisonsstaat», державою «на один сезон». (Подібна точка зору існувала й щодо Чехословаччини). Не буде несправедливим сказати, що в 1920-х деякі впливові персони в Москві також дивилися на Польщу як на джерело роздратування, тому що для них вона була бар’єром, що відділяє країну соціалізму від майбутньої революційної Радянської Німеччини. Як ми знаємо, сьогодні в Росії є багато людей, які сприймають незалежну Україну, в будь-якому вигляді, з Кримом чи без Криму, з Донбасом або без нього, як деяке відхилення, аномалію, яку потрібно виправити. Вони відмовляються прийняти геополітичну перебудову, що відбулася в Європі в 1989—1991 роках, точно так само, як після 1919-го їхнi німецькі колеги відмовлялися сприймати «диктат» Версаля. У 1930-му або навіть в 1932-му цілком можливим було переглянути божевілля Гітлера та його товаришів. Скільки людей могли уявити, передбачити тоді, як буде виглядати Європа всього через 10 або 12 років, скажiмо, в 1940-му або 1942-му?
Це не прогноз, а застереження. І на закінчення я хотів би пов’язати цю тему з питанням, яке непрямо стосується статті Ріс-Могга. Перелічуючи проблеми Радянського Союзу, він зазначив: «До того ж, за спиною у Радянського Союзу стоїть Китай». Ще до Ріс-Могга, в 1959-му, Генерал Де Голль визначив Китай як майбутню проблему Радянського Союзу; він вважав, що в порівнянні з нею холодна війна між СРСР і Заходом малозначна. Тепер, читаючи про китайську імміграцію на російський Далекий Схід і навіть у Сибір і про міграцію росіян з цих регіонів на захід, ми могли б зважитися відзначити вісь Москва—Пекін як предмет, на який варто звернути увагу в 2011 році. Хто тоді буде жити у Владивостоці?
Від Китаю ми легко переходимо до ісламського чинника. Повідомлення з Середньої Азії і з Кавказу не дозволяють про нього забути. Чи є підстави думати, що через десять років ці теми зникнуть з телеекранів і зі сторінок газет? Якщо збережуться теперішні тенденції, Китай і Середня Азія, як може здатися, будуть дуже віддаленими місцями на політичній карті для тих, кого хвилює передусім Україна. Але ігнорувати їх було б помилкою. Так трапилося, що велика сила, у якої, як ми щойно зазначили, в майбутньому можуть виникнути проблеми з Китаєм і з ісламом — найближчий сусід України. Ми знаємо, що впливові особи в цій країні хотіли б повернути Україну в «єдину» державу. Якщо їм це вдасться, то в Росію ввіллється українське населення, яке, у свою чергу, посилить населення Росії, що зменшується, — що буде необхідним для того, щоб охороняти російсько-китайський кордон і битися за її імперські інтереси в Таджикистані, Узбекистані і т.д.
Будемо сподіватися, що цей сценарій не втілиться в життя, і що Росія наслідуватиме приклад сьогоднішньої Німеччини, що визнала Польщу в її післявоєнних кордонах, а також встановить зі своїми азіатськими сусідами вiдносини, засновані на принципах рівності.
До 2011-го, а вже до 2025 року — безумовно, ми дізнаємося, який курс вибере Росія.
Редакцiя газети «День»/Тне Day глибоко вдячна не тільки тим, чиї роздуми публікуємо сьогодні, але й усім нашим читачам — за вiтання, за підтримку, за увагу та інтерес до нашої газети та до нашої країни.
