17 січня виповнюється місяць, відколи взяла початок ініційована колишніми та чинними студентами Донецького національного університету кампанія з надання провідному вузу Донецька імені Василя Стуса. Одним із формальних приводів, який дозволив наново актуалізувати стару ідею й, що головне, бодай якоюсь мірою ускладнити відкладення цього питання в далеку шухляду, стала 50-та річниця закінчення Василем Стусом Донецького педагогічного інституту (нині ДонНУ), що припадає на поточний рік. Протягом декількох років противникам надання вузу імені Стуса вдавалось уникнути розгляду цієї проблеми, однак тепер оминути її буде важче. Річ у тім, що дане питання, цілком належне до прерогативи навчального закладу (органом, уповноваженим ухвалювати подібні рішення, є вчена рада університету), впродовж останнього часу встигло вийти далеко за рамки внутрішньої справи вузу й набуло загальнонаціональної ваги. У цьому контексті не зайве згадати, що іще на початку минулого року під час загальноукраїнського круглого столу, ініційованого газетою «День», Національною телерадіокомпанією та Острозьким клубом вільного інтелектуального спілкування молоді, 2008 рік було проголошено Роком Василя Стуса.
Сприяли цьому в певний спосіб й керманичі Донецької області — голова ОДА В. Логвиненко та голова Донецької облради А. Близнюк, які, негативно відреагувавши на висунену студентами пропозицію та висловивши свою незгоду із нею, примусили організаторів кампанії шукати підтримки на національному рівні. Так, пан губернатор, зазначивши, що надання вузу імені Василя Стуса є непотрібним, зіслався на Міністерство освіти та науки України, яке начебто не підтримає ініціативу студентів. Ще далі пішли депутати міської ради, які звернулись до своїх львівських колег із пропозицією повернути старі назви перейменованим у Львові вулицям — Пушкіна, Лермонтова і Тургенєва, а натомість пообіцяли звести в Донецьку пам’ятник Василеві Стусу (про надання його імені ДонНУ вони ніби «забули»). Така підміна — пам’ятник замість імені — цілком зрозуміла, — а надто, коли згадати, що китайське слово «ге мін», яке перекладається як «революція», дослівно означає «зміну імені». Йдеться, отже, не тільки про те, що пам’ятник — на відміну від імені університету, котре має змогу «промовляти», «звертатися» до всього світу, — є мовчазним і німим, але й про те, що через ім’я Василя Стуса університет — а відтак і місто, й Донбас загалом — впевнено вписуються в контекст українського національного руху. Певна річ, для світогляду, ѓрунтованого на запереченні цього контексту, таке перейменування дорівнює революції. Тим паче, що, стаючи інцидентом, воно спроможне спричинити подальшу вервечку перейменувань на Донбасі.
Означена позиція донецької влади спричинила активізацію громадської активності. Насамперед на сайті «Іншої літератури» було розміщено відкрите звернення представників української творчої інтелігенції, науковців, студентів до міністра освіти та науки України І. Вакарчука, в якому зазначалося, що «громадська діяльність і творчість Василя Стуса для формування сучасної української нації має таке ж значення, як постаті Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесі Українки... На сьогодні саме він є найвидатнішим випускником Донецького університету, широко відомим в Україні та світі. Тому кожен із нас вважає ініціативу колишніх та теперішніх студентів Донецького національного університету щодо надання закладу його імені історично виправданою, цілком справедливою і суспільно корисною». Ще до кінця минулого року дане звернення, під яким підписалися понад півтисячі науковців, митців із усієї України (зокрема, й син поета, Дмитро Стус), дістало підтримку з боку пана міністра й міністерства в цілому. Подібне звернення — від імені десятьох загальнонаціональних громадських молодіжних організацій — було направлене і Президентові України.
Паралельно в Донецьку розпочалась кампанія зі збору підписів серед студентів ДонНУ щодо означеного питання. Станом на тепер у розпорядженні організаторів акції є понад 500 підписів прихильників надання ДонНУ імені Стуса. Разом із тим, офіційна позиція ректорату університету й досі лишається невідомою. За словами одного з ініціаторів кампанії, координатора Громадської ініціативи Донеччини з відновлення історичної пам’яті С. Федорчука, ще 29 грудня згадану заяву-звернення було передано до приймальні ректора ДонНУ В. Шевченка, однак відповіді поки що не було.
