За часів Радянського Союзу виноробна галузь України забезпечувала 10% надходжень до союзного бюджету, тоді як сьогодні її частка в українському бюджеті не перевищує 1%, — повідомив «Дню» заступник голови державного концерну «Укрсадвинпром» Володимир Воєводiн. І все ж у вітчизняному виноробстві помітні зміни на краще. Після декількох років стабілізації вироб ництво вина минулого року зросло відразу на 150%, і ця тенденція, на думку В. Воєводiна, збережеться і цього року. В «Укрсадвинпромі» вважають, що споживання вина в Україні в 2002 роцi може вийти на рівень 15 млн. декалітрів (протягом 2001 року українці спожили 12 млн. декалітрів).
Був час, коли вино пили замість води. При цьому вважалося, що це єдиний і неповторний цілющий напій. Французький вчений- біолог Луї Пастер, який також знався і на винах, недаремно називав його найбільш здоровим та гігієнічним із напоїв. У наш час, коли все поставлено на потік, справжніх цінителів вина знайти непросто: все стало визначатися попитом і пропозицією, з одного боку, і наявністю грошей на хліб насущний — із другого. Наші можливості з підвищення загальної культури виноспоживання обмежуються ще на першій стадії виноробного процесу. «На жаль, ми споживаємо дуже багато виноматеріалів, які не належать до високоякісних», — вважає В. Воєводин. Особливо відчувається нестача сортових матеріалів, які йдуть на приготування червоного вина, деякі втрачені клони доводиться навіть завозити з-за кордону. Урожай першокласного винограду сорту Каберне невеликий, тому недивно, що на «Каберне» припадає тільки 4—5% всього зробленого вина, тоді як ринок, на думку В. Воєводина, може спожити 20—25%.
Наслідки сумнозвісної горбачовсько-лігачовської антиалкогольної кампанії дають про себе знати і досі. Безжалісно вирубані під корінь виноградники на довгі роки підірвали основи українського виноробства, повинні пройти роки, перш ніж саджанці перетворяться на зелені виноградники. В «Укрсадвинпромі» прогнозують урожай-2002 принаймні на рівні торішнього — не менш нiж 250 тис. тонн.
У тому, що виноробна галузь в Україні аж ніяк не безнадійна, переконує й прихід у неї інвесторів. У цьому сенсі показовий приклад ТОВ «Винконцерн» («Винко»), що має глибоке болгарське коріння. Мало хто зважився би п’ять років тому вкладати гроші у виноробство: катастрофічний дефіцит сировини, російська фінансова криза, величезне мито на імпорт виноматеріалів . І в цих умовах у Бєлгород-Дністровському районі Одеської області, по суті, відроджувалися знамениті шабські вина. Водночас у «Винко» потурбувалися про власну сировинну базу: висадили закуплені у Франції та Німеччині саджанці елітних сортів винограду і планують розширювати посадочні площі. Щоправда, для інвесторів у цьому є певний ризик, оскільки земля не є власністю компанії, а обробляється нею на правах оренди.
«У дзеркалі відбивається тіло, у вині — душа», —сказав одного разу Есхіл. Якщо вірити стародавньому греку, то душа у нас якась підсолоджена і з градусами. В. Воєводiн вважає, що після дворічного попиту на натуральне вино сьогодні пальма першості перейшла до кріплених вин. Проте він пояснює це не стільки зміною смакових пріоритетів, скільки різницею в ціні. Як би там не було, на реалії українського ринку доводиться зважати всім. Наприклад, директор «Винко» Олександр Александров, який є, до речі, прихильником сухого вина («склянка червоного вина на день корисна кожному»), змушений визнати, що в невеликих українських містах кріплені вина споживають 55—60% населення, а у цілому сегмент дешевих вин останнім часом збільшився в 2—2,5 разу. «Тому щоб підтримати свою присутність на українському ринку, нам доводиться змінювати свою політику і також приєднуватися до виробництва кріплених вин», — зазначив О. Александров.
Українське виноробство не може вдало розвиватися без виходу на зарубіжні ринки. Росія, як відомо, не в змозі самостійно забезпечувати себе виноматеріалами і готовими винами, що робить цей ринок вельми привабливим для вітчизняного виробника. Однак поки російський ринок, на який ми раніше постачали 60% продукції, залишається втраченим, у чому винні чинні торгові бар’єри. Усунути їх можна тільки на міжурядовому рівні двох країн, — упевнений В. Воєводiн. З іншим нашим сусідом — Молдовою — у нас проблеми інші: зі слів В. Воєводiна, деякi молдавські винороби «спихають» в Україну свої недоброякісні вина, і така конкуренція нам не потрібна.
Предмет особливого неспокою виноробів — фальсифікація продукції: сьогодні фахівці оцінюють тіньовий алкогольний ринок України на рівні 35—50%. При цьому зазнають збитку не тільки виробники, але й споживачі вина. Підробляючи продукцію відомої торговельної марки, фальсифікатори переважно не переймаються дотриманням елементарних гігієнічних норм. Благородний напій розбавляється водою, соками, цукровим сиропом, ще яким-небудь сурогатом. Потім для надання міцності, смаку та кольору додається спирт, цукор, барвники — виходить справді «гримуча суміш». Тільки минулого року в Україні працівники податкової міліції ліквідували понад 380 підпільних цехів з виробництва фальсифікованої алкогольної продукції.
Наприклад, фахівці встановили, що при виготовленні підробленого вина «Монастырская изба» замість винограду використовувалися ягоди бузини, столовий буряк і барвник «Карамельний колір». «Не менше шкоди, ніж підпільні фальсифікатори, завдають легальні виробники, які незаконно виробляють продукцію популярних марок вина», — вважає виконавчий директор концерну Кирило Кирилов. Незважаючи на порушення законодавства з охорони прав на знаки для товарів і послуг, багато виробників почали незаконно випускати продукцію під оригінальними болгарськими найменуваннями. Так, маркіруючи свою продукцію російською мовою, вони цілком легально виробляють і постачають на ринок вино «Медвежья кровь». І це, незважаючи на те, що концерн має свідоцтво на ексклюзивне право використання товарного знаку «Ведмежа кров». «Я би назвав подібне явище узаконеним фальсифікатом», — говорить К. Кирилов. — Найгірше те, що при цьому не дотримуються болгарські технології, а у купажі використовуються дешеві виноматеріали. Це призводить до здешевлення вартості продукції і підриває добру славу цих вин». Проте винороби не мають наміру нікому поступатися своїми законними правами і будуть звертатися до Антимонопольного комітету України стосовно порушення авторських прав.
КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ
Віталій, сомельє ресторану «Липський особняк»:
— На жаль, конкурувати на світовому ринку українська винна продукція не може. У нас багато виробників, великий вибір, але якість вин поки ще низька. Крім того, в Україні не розвинена культура винопиття. У тій же Росії ринок вина істотно ширший і представлений 8,5—9 тис. позицій, тоді як в Україні — всього 5 тис. Та й «армія» сомельє там більш численна, у нас же на всю Україну працює всього лише одна професійна школа.
Багато хто помилково пояснює невелику популярність вина в Україні тим, що вітчизняна кухня ніби погано з ним поєднується. Однак це неправильно: поняття про поєднання вин і блюд постійно прогресує — наприклад, воно давно вже вийшло за межі класичної формули «червоне вино до м’яса, біле — до риби».
Є ще одна проблема, вже соціального характеру. Ті, хто згоден викладати за гарне вино великі гроші, в Україні, є, однак їх поки мало. Відповідно, імпортери не особливо прагнуть поповнювати «винну карту» ринку. Але вишукані вина, нехай часто і в єдиному варіанті, у нас все ж з’являються. І оскільки мало як фахівців, так і раритетів, інформація про сенсаційне придбання ким- небудь дорогої пляшки негайно облітає всю Україну. Нещодавно, наприклад, у нашому ресторані купили французьке вино «Шато Петрю», причому врожаю не найкращого року, за... 7 тисяч 200 гривень!
ДО РЕЧI
Вино — напій ритуальний. Христос пригощав ним апостолів, ним причащаються християни, а іудеї в кінці суботньої молитви підносять хвалу соку виноградної лози. На всьому шляху від виноградника до келиха вино супроводжують десятки ритуалів та обрядів. Віками люди вчилися особливо ставитися до вина і умінню красиво пити. Трепетність і церемонність, якою оточується пляшка вина, — важливі для оцінки його смаку. Це, безумовно, не означає, що до кожної пляшки треба ставитися з великою шанобливістю, однак деякі правила вважаються обов’язковими. Зокрема, не можна пити вино склянками, залпом і у великій кількості. По-перше, це не відповідає правилам застільного етикету, а по-друге, задоволення від такого пиття надто мало. Похмілля ж від надмірного вживання вина — одне з найважчих.
Вино наливають потроху, причому «оновлювати» недопитий келих, як це частенько робиться у нас, не прийнято — гість може вбачити у цьому примус до випивки. Келих гостя, який тимчасово залишив стіл, не наповнюють.
Наливають вино з правого боку від сидячого. Пляшку тримають всією рукою, приблизно на рівні етикетки, намагаючись не нахиляти її різко, щоб не збовтати можливий осад. Шийка у цей момент не повинна впиратися у край келиха...
