1 грудня 1991 року понад 90% виборців України проголосували за її незалежність. Грудневий референдум сумістили з виборами першого Президента нашої суверенної держави, — ним став Леонід Кравчук. На жаль, минулі роки для багатьох із нас виявилися десятиріччям розчарування. Увесь цей час країна жила в очікуванні економічного дива, демонструючи замість цього дива електоральної активності: уже на інших виборах і референдумі.
Позаду десять років перманентного вибору — між Заходом і Сходом, силовими та цивілізованими методами політичної боротьби, кандидатами в народні депутати, прем’єри й президенти, між свободою слова та вседозволеністю, правдою та брехнею, надією та безвихідністю; вибору стратегічних партнерів, національної ідеї, нових критеріїв та орієнтирів...
Учора «День» звернувся до Леоніда КРАВЧУКА із запитанням: Як змінилися за десять років, що минули, технології та методи впливу Росії на Україну? Відповідь Леоніда Макаровича була дипломатичною:
«Українська політика стосовно Росії (або російська політика України) всі ці десять років була малоефективною. Тому висновок може бути зроблений один: нам треба серйозно думати над російською політикою в Україні, а Росії потрібно серйозно підходити до формування своєї політики щодо свого сусіда, яким є Україна. Росія вже починає змінювати акценти і розуміння своєї політики щодо України. Якою вона буде, ця політика? Можна говорити, що вона буде прагматичною, тому що Путін за своєю філософією є прагматиком. Вона буде політикою, в якій акцент на незалежність України і її право будувати своє життя за власними вимірами буде визначальним — на рівні державної російської політики. Я, безумовно, можу говорити, що залишаться «старі пісні» і старі тенденції десь на рівні політичних структур, громадських організацій, інтелігенції різного калібру, які будуть продовжувати ностальгувати, які будуть думати, що можна ще повернутися до якихось об’єднань, союзів на загальних принципах колишнього Радянського Союзу. До речі, СНД як така розвалюється і почала розвалюватися лише тому, що в ній був відсутній принцип рівності. Міжнародна структура будь-якого калібру не може існувати, не може мати перспективи, коли в ній відсутній принцип рівності (а в СНД він відсутній). Таким чином, будуть ще на різних щаблях російського суспільства різні погляди, різні тенденції щодо України, але на рівні держави я вже бачу серйозні зміни. І нам потрібно думати про нашу українську політику стосовно Росії. До речі, СДПУ(о) висунула принципово важливу тезу про російську політику України. Я думаю, що ми повинні думати, як наповнити цю тезу конкретним практичним змістом, відповідаючи на виклик Росії, яка започаткувала рік України в Росії. Це є для нас викликом, і ми маємо бути не просто до нього готові, а думати і пропонувати, упереджуючи, скажімо, ті важливі тенденції, які можуть мати місце в Росії.
Чи є тиск, скажімо, Росії на Україну сьогодні? Які зміни відбулися в цих тенденціях? Можна сказати, що тиск на політичному рівні зменшився, але тиск на економічному рівні, на духовному продовжується. Ось це дві сфери — економіка і духовне середовище — де тиск продовжується. І він стає більш витонченим, більш дипломатичним».
Відповідаючи на запитання журналістів щодо перспектив СНД, Леонід Кравчук, зокрема, зазначив, що «сьогодні СНД практично перетворилася у політичний клуб» і «фактично втратила свої важелі як міжнародна структура». За словами Кравчука, СНД виконувала дві основні функції — «бракоразводную» і конструктивну. Першу функцію, на думку екс-президента, з певними застереженнями СНД виконала, другу — ні. «Перспектив у СНД в такому статусі немає», зазначив Леонід Кравчук. «Якщо змінять підходи, змінять статутні документи і філософію СНД на зразок Європейського Союзу, то тоді можна говорити про перспективу».
