«День» вже писав, що за тиждень до виборів політичні сили окупували стратегічно важливі площі столиці. Регіонали влаштувалися на Майдані, Блок Юлії Тимошенко виставив свої намети на Софіївській площі. Вакантною поки залишається лише Європейська площа. Але її надовго не займеш — важлива транспортна розв’язка. Із цих трьох варіантів найвигідніша диспозиція — це, безумовно, Майдан.
І ось учора стало відомо, що суд відмовився обмежити проведення акцій на майдані Незалежності й на інших центральних площах Києва. Партія регіонів, яка подала найбільшу кількість заявок на проведення акцій — вважає рішення суду своїм виграшем.
Ми поставили те саме запитання, що й вчора, але цього разу — регіональним експертам: чи можливий другий Майдан після виборів?
Анатолій МЕЛЬНИЧЕНКО , політолог, м. Житомир:
— На превеликий жаль, другий Майдан після виборів можливий, бо ставки зроблені дуже високі. І не тільки у сенсі втрати влади Партією регіонів, тому що це вторинне питання. А питання, за великим рахунком, тієї інфраструктури, яка була створена за останні, так би мовити, «постпомаранчеві» роки, тобто коли працює нинішня урядова коаліція. І я думаю, що деякі політики будуть готові перейти до самих радикальних заходів. Принаймні у мене є такі тривожні передчуття. Тоді, мабуть, буде другий Майдан, і зараз до нього ведеться шалена підготовка. В чому корені проблеми виникнення другого Майдану? Бо йде війна — в українських реаліях я застосовую це слово без лапок, бо у нас не прийнято, як у цивілізованих країнах, щоб ті, хто програв виборчі перегони, вітали переможців і уходили в цивілізовану опозицію, а життя продовжувалось і для громадян, і для суспільства, і для політиків. Війна йде, по суті, за ті ресурси, що залишилися в нашій бідній державі. На карту ставиться все або майже все. І існує така гіпотетична проблема, як невизнання результатів виборів. Думаю, що ймовірність фальсифікацій буде скоріш приводом для цього. Технологічні фальсифікації, мабуть, будуть, маніпуляції із списками виборців, наприклад. Але на сьогоднішній день і чинне законодавство, і багатопартійність дільничних виборчих комісій, і наявність спостерігачів унеможливлюють великі зловживання. І для цього існують міжнародні організації, суди. Думаю, що не буде автобусів, які возитимуть «потрібних» виборців від дільниці до дільниці, не буде масових вкидань бюлетенів. Те, що на сході України буде домінувати одна політична сила, а на заході інша — це можливо. Але приписки голосів я виключаю, бо це кримінальна дія. І якщо знайдеться хоча б один принциповий член дільничної виборчої комісії і один спостерігач, який є справжнім громадянином цієї країни, то такий варіант не проходить.
Ще про реальні причини нового Майдану. Наприклад, перемагає Партія регіонів, і вони разом із комуністами матимуть близько 240 депутатів. Тоді інша політична сила може на першому організаційному засіданні не зареєструвати своїх 150 депутатів, обраних 30 вересня, і тоді Верховна Рада дійсно за Конституцією є неповноважною. В разі, що також ймовірно, коли перемагають «помаранчеві» сили, провівши до парламенту десь за 240 депутатів, протилежна політична сила, та ж Партія регіонів, яка однозначно візьме понад 150 місць у Верховній Раді, може не зареєструвати своїх депутатів. Тоді Верховна Рада не може розпочати роботу. І це є реальною загрозою парламентаризму в Україні. Міжнародні спостерігачі можуть сказати, що були незначні порушення, та вибори були демократичними. Але ніхто не зможе примусити, ніяка сила, ніякий суд зібратися новий парламент — ось в чому проблема. І тому готуються такі масштабні заходи, які призвані підняти народ, ці процеси йдуть, йде досить жвава й методична організаційна підготовка, і на неї не будуть шкодувати ресурсів, передусім фінансових. Думаю, що заяви Віктора Януковича прямо з цим пов’язані.
Звичайно, зазначене говорить про те, що ми ще далеко не є демократичною країною, і що у нас ще не розбудований той ступінь громадянського суспільства, який унеможливлює подібні процеси. Особливо стосовно маніпулювання суспільною свідомістю, бо вони саме на таку маніпуляцію розраховані.
У громадянському суспільстві, коли рівень політичної культури виборців високий, таке не проходить, тому що вони знають про ці маніпуляції і їхню ціну. А в посттоталітарній українській громаді вони можливі. Тут задіяні великі фінансові ресурси, і це є дуже небезпечні речі як для держави, так і суспільства. Відповідь на запитання, чи віддасть Партія регіонів владу, залежить від результатів виборів. І ми живемо у глобалізованому світі, в Україні існують незалежні засоби масової інформації, а інтернет став розповсюдженим явищем, то на довготривалу перспективу акції протесту неможливі. Все буде вирішуватись на грі нервів і матиме короткотривалий характер — можливо, кілька тижнів, максимум, місяць. В тому числі з огляду на великі фінансові витрати і питання, хто їх буде нести. Але найголовніший чинник, на який будуть зважати будь-які політичні сили, це зовнішньополітичний. Це фактор Росії і фактор Західної Європи. На запитання, чи погодиться Росія на втрату влади дружньою політичною силою, можна зазначити, що стратегічне розміщення України на політичній мапі Європи і світу таке, що довготривала політична криза в ній, яка буде до того ж мати якісь соціальні наслідки, і для Росії, і для Західної Європи не є прийнятною. В разі затягування кризи буде тиск, в тому числі з боку Росії, оскільки вона заробляє основні гроші за рахунок продажу енергоносіїв на Захід, а Україна є їхнім транзитером.
Микола ВАСЬКІВ , професор Кам’янець-Подільського державного університету:
— Удруге повторювана історія перетворюється, як стверджують великі люди, на фарс. Мабуть, щось подібне чекає і на другий Майдан, хто б його не прагнув організувати — «біло-сині» чи «помаранчеві». Вже під час різноманітних акцій протягом весни-літа цього року фарс яскраво впадав в очі: платні маніфестанти у тому й тому таборі (окремі з них устигали отримати за день гроші у двох таборах), їх нечисленність, млявість дій «з обов’язку», відсутність розуміння, заради чого зібралися (тернополяни, яких привезли як регіоналів, стверджували, що їх зібрали виступати, «щоб не було комуністів»), і спроба заховатися від телекамер, аби, борони Боже, не побачили знайомі чи родичі. Як тут не згадати справжній Майдан, коли очі його учасників горіли високим усвідомленням власної ідейності, готовністю до самопожертви, а кожен прагнув хоча б на секунду потрапити на екрани, щоб бачили у рідному селі, містечку, місті.
Звичайно, можна «рекрутувати» за гроші київських учнів і студентів, привозити їх із регіонів, але ними Майдан не заповниш ущерть, бо, зробивши позначку в «десятника» чи отримавши гроші, вони мають здатність швидко і непомітно розчинитися у просторі. Й зовсім марними виглядають сподівання на масові цілодобові пікетування, нічні чергування. А раптом до цього погодні умови будуть несприятливими? Щоб втрачати здоров’я за якусь сотню чи дві сотні гривень?.. Хай, мовляв, політики самі йдуть і мерзнуть чи мокнуть на вулицях.
На помаранчевому Майдані було надзвичайно багато представників різних регіонів України, і навіть із-за кордону. У їх домінуванні на київському майдані Незалежності переконували транспаранти з назвами населених пунктів і регіонів, відповідними гаслами. Приїжджі маніфестанти ледь не цілодобово стояли перед майданною сценою, прагнучи потрапити у кадр. Але справді велелюдним, заповненим по вінця Майдан ставав надвечір, коли до нього підтягувалися сотні тисяч киян. Саме вони були непомітною, на перший погляд, але справжньою силою всіх акцій. І тут у регіоналів, як кажуть, «не склалось», бо підтримки у столиці вони практично не мають. А серед отих кількох відсотків киян, які на їхньому боці, знайдеться дуже мало бажаючих вийти на вулиці (хіба що за великі гроші), бо у столиці «немодно» підтримувати партію Януковича — досить того, що попеклися на Черновецькому. Політичної ж моди у Києві прагнуть дотримуватися.
І вже зовсім наївно сподіватися на масову підтримку пересічних киян і бізнесменів різного рівня, які у 2004 році теплим одягом, харчуванням, домашнім затишком і можливістю одержати водні процедури, перепочити самовіддано допомагали учасникам Майдану. Можливо, що на організацію справжнього, не бутафорного, Майдану дійсно пішли мільйони Березовського й інших таємних ляльководів, але без масової підтримки жителів усієї України й, особливо, Києва, акції, очевидно, через три-чотири дні потихеньку пішли б на спад.
Другий Майдан неможливий, передусім, через відсутність отієї критичної маси невдоволення, яка накопичувалася роками посткомпартійного кучмізму. Потрібен був тільки сірник. І ним стало безсоромне шельмування народного волевиявлення у ході президентської кампанії.
Володимир ПРИТУЛА , політолог, Крим:
— Галас «біло-синіх» про можливі фальсифікації, завчасне захоплення ними Майдану — це одна з технологій самозахисту, спосіб відвернути увагу суспільства від власних методів досягнення перемоги та намагання сконцентрувати його увагу не на собі, а на інших учасниках перегонів. Саме такими методами користуються в цирку фокусники для того, щоб привернути увагу глядачів, наприклад, на рухах ногами, а в цей час виконати непомітний гендель руками. Саме так зараз діє Партія регіонів, — вони проводять прес- конференції, роблять заяви, пишуть звернення, імітують «викривальні акти», сподіваючись, що виборці вже забули, хто саме був лідером фальсифікацій на минулих виборах, та що спроба перекупити 300 депутатів — це і була спроба ганебної і масштабної фальсифікації, яка була припинена указом Президента про розпуск Верховної Ради. Саме тому Майдан після нинішніх виборів неможливий в принципі. Згадайте якими смішними були потуги «біло-синіх» звезти людей в Київ під час президентських виборів, «біло-синій» майдан був просто фарсом, блідою копією справжнього народного Майдану, який керувався ідеалами, а не грішми. Майдан-2, зібраний «біло-синіми» під час парламентських виборів, знову ж таки був фарсом, бо історія двічі не може повторитися. Оскільки ідеали «біло-синіх» не змінилися, оскільки їх метою досі не є народовладдя, а тільки захоплення влади для свого клану будь-якими методами, — а про це свідчить та недобросовісна реклама, якою вони послуговуються в нинішній час, — то й справжній народний Майдан- 3 неможливий. Крім того регіонали даремно так завбачливо захоплюють площу Незалежності, бо якщо у народу виникне справжня потреба нового справжнього Майдану, то він може зібратися будь- де, на будь-якій площі, в будь якому місті, і це нітрохи не зменшить його значення і результату.
Вважаю, що ні в «біло-синіх», ні в «помаранчевих», ні в «білих» після виборів не буде шансів скликати новий Майдан, а після виборів вони сядуть і будуть банально домовлятися про подальшу роботу в парламенті. Звичайно, окремі сили на час таких переговорів можуть чисто технічно зібрати подобу Майдану і вести переговори начебто під його тиском, паралельно добиваючись перемоги в судах. Такий «технічний» Майдан може бути використаний, як один із аргументів на тих переговорах, але ціну таким «майданам» знають вже і виборці, і політики.
Валерій ДАНИЛЕВСЬКИЙ, політолог, м. Донецьк:
— На мій погляд, навіть сам хід цієї кампанії продемонстрував, що фінансові ресурси Партії регіонів помітно виснажилися. Штаби партії та її активісти сьогодні фінансуються вкрай слабко, тому що основні кошти пішли на «майдани», які пройшли до виборів. Так що після виборів організувати черговий Майдан Партія регіонів уже не зможе — у неї елементарно забракне на це грошей. Проте, річ не лише в грошах — сьогодні в країні впадає в очі загальна апатія та абсолютна байдужість, яка панує в таборі прихильників регіоналів. Тому, навіть, якщо припустити, що в них буде привід вийти на акцію протесту, вони не захочуть цього робити — всі вже втомилися і від виборів, і від цієї боротьби, і взагалі від неспокійної ситуації в країні. Ось навіть якщо судити за одним лише Донбасом. Тут люди вже не так одностайно налаштовані підтримувати Партію регіонів. Якщо раніше, грубо кажучи, в неї записувалися цілими заводами, то сьогодні вже половина заводу обирає інші сили. Безперечно, що Партія регіонів за таких умов не захоче просто так віддавати владу, однак сама організація акції протесту може провалитися — люди на неї просто не прийдуть. Сьогодні вже дуже багато хто в Україні розуміє: той, хто переможе на цих виборах, той по праву й повинен керувати в країні. Переможців не судять, тому всі протести, спростування в судах результатів виборів і «майдани» просто нереальні. Українці давно хочуть бачити при владі одну команду, яка б правила довгий період, дво-три-владдя, яке в нас сьогодні спостерігається, вже всім набридло.
Ну, а що стосується настрою самої Партії регіонів… Ні для кого не є таємницею, що в ній досить багато прагматиків і реалістів, і вони розуміють: як би їм не хотілося зберегти владу за собою, цього разу це може вже не вдатися. Вони знають, що після минулих виборів вони отримали владу фактично випадково — завдяки Морозу, і цього разу такого вже не буде. Хоча, звичайно, я прогнозую, що Партія регіонів і цього разу може опинитися на першому місці за підсумками виборів — але вона візьме більше за всіх голосів лише як партія, а ось більшість їй створити в черговий раз просто не вдасться.
