Сьогодні о 7 годині 40 хвилин ранку у всіх мечетях України відбувся перший святковий намаз, присвячений головному святу мусульман Дню жертвоприносин — Курбан-байрам. Десятки тисяч прочан, у тому числі й 112 українських мусульман, цього ранку стоять на горі Арафат у Мецці, возвеличуючи Аллаха…
Коли іслам не вийшов ще за межі Аравійського півострова Курбан-байрам святкували з обов’язковим відвідуванням Кааби. Пізніше, коли іслам поширився по всьому світу, хадж став дорогим заходом і здійснити його міг не кожен. Тому святкування відбувається безпосередньо в місцях помешкання, а хадж здійснюють тільки окремі правовірні. Вважається, що за своє життя кожен мусульманин повинен хоч би один раз здійснити паломництво до Мекки. Згідно з правилами ісламу основою хаджу є стояння біля гори Арафат на дев’ятий день місяця Зулхід-же у Мецці на південному сході Мукеррема до заходу сонця. Після цього треба сім разів обійти навколо Кааби. Під час хаджу здійснюється також одягання іхраму — одягу з білої матерії — навколо стегон та на плечі, кидання каменів у долині Міна, семикратної пробіжки (сай) між горбами ас-Сафа й аль-Марва. Прочани цілують «чорний камінь», багаторазово читають молитви, п’ють воду зі священного колодязя Замзам і здійснюють інші заходи, згідно з легендами.
За радянських часів про хадж, особливо кримським татарам, нічого було й думати. Здійснювали його тільки одиниці і, як правило, підпільно. Сьогодні серед кримських мусульман здійснили хадж уже декілька тисяч чоловік. Як правило, його здійснюють на запрошенням уряду Саудівської Аравії. Як пояснив журналістам Муфтій мусульман Криму Еміралі-ефенді Аблаєв, у попередні роки, зважаючи на скрутне матеріальне становище кримських татар, на запрошення короля Саудівської Аравії і приватних осіб здійснили хадж кілька сотень кримських татар. Цього року Духовне управління мусульман Криму також надсилало запити послу Саудівській Аравії, але отримали відповідь, що цього разу запрошення не буде не тільки для мусульман України, а й для мусульман Росії та всіх інших країн СНД. За рішенням уряду Саудівської Аравії цього року паломництво як «гості короля» здійснюють мусульмани бідних нерозвинених країн азіатського й африканського континентів. Інші мусульмани можуть здійснити хадж за свій рахунок або за рахунок благодійницьких організацій.
З України прочани до Мекки та Медини вилетіли літаком із Сімферополя минулого четверга вночі. Кореспонденти «Дня» були серед тих, хто їх проводжав. Група складалася з представників різних регіонів: 41 людина з Криму, 37 мусульман із різних регіонів України, переважно Донецька, 33 людини з Молдови. Організатором хаджу і цього разу, як і минулого року, виступив благодійницький фонд «Ас-Сунна», яким керує шейх Мохаммед Аль-Кахтані. Через приватний характер хаджу прочани-чоловіки відмовилися давати інтерв’ю і фотографуватися, але жінки, на наше здивування, — хоч за правилами жінки здійснюють хадж тільки у супроводі чоловіків й у всьому їх слухаються, — не мали нічого проти фото.
Ще 26 березня 1993 року Верховна Рада Криму ухвалила рішення, згідно з яким оголосила Курбан-байрам святковими днями для жителів автономії, які сповідають іслам, а КЗпП України (стаття 73) й уряд Криму оголосили його перший день вихідним для мусульман. Сьогодні у Криму всі говорять про химерність такого рішення: чому Великдень і Різдво вихідні для всієї країни, а Курбан-байрам — тільки для мусульман? Адже в Україні іслам сповідають понад 2 мільйони жителів. Зокрема, за даними перепису 2001 року, в країні проживають 248,2 тисячі кримських татар, у тому числі в Криму — 243,4 тисячі осіб, а також 73,3 тисячі татар іншого походження, в тому числі в Криму — 11 тисяч. В Україні діють близько 300 мусульманських общин, близько 300 священнослужителів, переважна більшість яких — громадяни України. Мусульмани не мають єдиного центру. Крім Духовного управління мусульман України, існує також Духовне управління мусульман Криму. Частина мусульман на Сході України об’єдналася навколо Партії мусульман України з центром у Донецьку. Принаймні в Криму вважають, що якщо не у всій Україні, то хоч би в автономії Курбан-байрам слід було оголосити вихідним для всіх жителів, щоб сусіди-християни могли святкувати Курбан-байрам разом із мусульманами так само, як вони святкують з ними Різдво та Великдень.
Як розповів знавець мусульманських звичаїв і кримськотатарського фольклору Рефат Куртієв, згідно з традиціями кожен заможний мусульманин повинен цього дня зарізати сам або попросити іншого зарізати вівцю, козу, бика або верблюда. У наш час на Курбан-байрам зазвичай ріжуть овець та баранів. М’ясо тварин роздають біднякам, сиротам, самотнім старикам, при цьому відбувається замолювання гріхів правовірного, і вони отримують від Бога благословення у своїх діяннях.
У Сімферополі цього року, наприклад, жителі будинку № 10 по вулиці Селім Герай у мікрорайоні Фонтани — приблизно 120 сімей — зібрали гроші і купили жертовного барана, м’ясо якого передали жителям інтернату в селі Соколине Бахчисарайського району, де проживають 350 старих кримських татар. Здійснити купівлю тварини і жертвоприносини вони доручили Шакіру Ісмаїлову, який вважав за честь виконати доручення співвітчизників. М’яса вийшло достатньо — 24 кілограми. Крім того, на зібрані гроші кримські татари купили для своїх ветеранів ще 8 кілограм цукерок. Сьогодні в інтернаті Соколиного мулла Джевдет-ага крім усього іншого проведе намаз, і люди приготують святковий плов.
Рефат Куртієв розповідає, що існує кілька схожих одна на одну легенд про виникнення свята Курбан- байрам. Одна з легенд свідчить, що перша дружина пророка Ібрагіма, Сара, була бездітною. За її згодою він одружився з рабинею-єгиптянкою на ім’я Хаджара (за версією Біблії, вона має ім’я Агара). Незабаром Сара дізналася, що Хаджара готується стати матір’ю, обмовила її, і Ібрагім вигнав Хаджару зі своєї сім’ї та залишив її у пустелі. Там вона народила сина. У пошуках води, щоб обмити сина й напитися самій, вона сім разів пробігла відстань між горами Сафа і Марва. Не знайшовши води, вона у відчаї підняла руки догори і крикнула: «О Господи, почуй мене!». У цей час хлопчик тупнув ніжкою і на цьому місці задзюркотів струмочок. Сьогодні це джерело називається Замзам. Навколо нього і виникло згодом місто Мекка. Ібрагіму стало відомо, що в нього народився син у пустелі. Він розшукав дружину з сином там, де залишив їх. Уночі він почув «голос», який вимагав від нього принести сина в жертву Аллаху. Вдень батько взяв ніж і приставив до горла сина. В цей час Бог послав Джебраїла, який відвів ніж від горла сина і велів замість сина принести у жертву барана. Тоді Ібрагім вигукнув «Немає Бога, крім Аллаха!».
Минули роки і Ібрагім із сином продовжували служити Богу. Вони побудували в Мецці храм — Каабу, де зберігається Чорний камінь, що впав із неба.
Кримські татари починають готуватися до Курбан-байраму за кілька днів. Упорядковують господарські приміщення, прибирають будинок, двір. День перед Курбан-байрамом називається Арфі куню, а ніч між Арфі куню і першим днем Курбан-байраму — Арфі геджесі — Найбільша ніч. Ця ніч називається однією з 10- ти благословенних ночей для мусульман.
На Курбан-байрам після ранкового святкового намазу в соборній мечеті приступають до виконання обряду жертвоприносин. Тварина повинна бути без яких-небудь недоліків, як правило, самцем однорічного віку. Заздалегідь над нею читають спеціальну молитву. Ножі повинні бути вигострені заздалегідь. Очі тварини зав’язують хусткою. На її голову накладають хну, у рот — льодяник. Якщо жертовних тварин кілька, інші повинні бути віддалік і не бачити акт жертвоприносин.
Рефат Куртієв розповідає, що, за звичаєм, м’ясо жертовної тварини не миють. Його розрубують на дрібні шматки. Потім варять у воді, додаючи тільки цибулю та сіль. Протягом трьох днів сім’я повинна вжити третину м’яса жертовного барана, пригощаючи всіх гостей, які прийшли з привітаннями. А дві третини м’яса роздають бідним, самотнім, чий прибуток не дозволяє принести в жертву барана. Шкіру підносять у дар храму.
У ці святкові дні мусульмани роздають фітр — милостиню з розрахунку приблизно вартість 1,5 кілограма пшениці на кожного члена сім’ї, і зекят — борг усіх мусульман, чоловіків та жінок, які є заможними. Як наказує Коран, вони повинні віддавати на користь бідних щорічно одну сорокову частину свого статку. Мусульманами, які зобов’язані давати зекят, вважають людей, котрі мають більше ніж необхідно для повсякденних потреб і боргу, якщо він є, цінності в сумі, що дорівнює 80,18 г золота або 561 г срібла, які були в їхньому розпорядженні понад рік. Не обкладаються зекятом жіночі прикраси, оздоблення будинку, меблі, килими, автомобілі й інші транспортні засоби, а також тварини, яких використовують у домашній роботі. Не обкладаються ним також будинок, квартира, сад, садова ділянка, майстерня, магазин, поле та iн. За мусульманськими правилами, зекят не дають близьким родичам і подружжям одне одному, тому, хто сам повинен давати зекят, не мусульманинові і мечеті. Встановлено послідовність дачі зекяту — спочатку родичам, потім сусідам, біднякам свого села або міста, потім біднякам своєї країни, потім мусульманам за межами своєї країни.
Фітр, тобто милостиню, подає кожен мусульманин бідним мусульманам, переважно напередодні будь-якого святкового намазу. Звичайний розмір фітра, встановлений правилами, повинен становити цінність, що дорівнює 1460 грамам пшениці, або 2920 грамам вівса, сушеного винограду, хурми або відповідної їм суми грошей із кожного члена сім’ї.
Мусульмани ретельно ставляться до виконання своїх обов’язків. Іслам виділяє кілька видів обов’язків. Це обов’язки перед самим собою — оберігати дух і плоть свою від тілесних й етичних хвороб, взаємні обов’язки перед сім’єю і близькими, обов’язки творців сім’ї одне перед одним, батьків перед дітьми і дітей перед батьками, братів і сестер по відношенню одне до одного, молодших перед старшими.
Свято Курбан-байрам широко увійшло до фольклору кримських татар. Так, ще на початку минулого століття в селі Отузи, що між Судаком та Коктебелем (нині Щебетівка), відставний генерал, московський професор, історик, етнограф, фольклорист і археолог Никандр Маркс, який мав там будинок і влітку в ньому жив, записав зі слів отузьких жителів легенду «Курбан-кая» (жертовна скеля), яку опублікував і в газеті «Утро России», і в своєму знаменитому збірнику «Легенди Криму», що вийшов уперше в Москві в 1913 році. Ілюстрував збірник, крім інших художників, внук Івана Айвазовського Костянтин Арцеулов.
«По долині звідусіль видно цю скелю, — говориться у легенді. — Вона відвернулася від села і схилилася до старокримського лісу. Немов замислилася. А якщо підійти до неї на сході сонця з тієї сторони, буде видно, як на скелю підіймається величезна людина.
Коли настає свято жертв Курбан- байрам, наші старики дивляться на Курбан-кая і згадують про чабана. Чабанів раніше багато було, кожен заможний татарин мав свою отару. Тільки кращої за Муслядінову не було в долині, тому що чабаном у Муслядіна був Усеїн. Знав кожну стежину в горах, кожну прогалину в лісі. І Муслядін був настільки ним задоволений, що обіцяв йому свою дочку.
А у серці Емне давно жив інший, молодий Рефеджан, Арик-Рефеджан, як називали його в селі за тонкий стан. Дізнався про це чабан Усеїн. А через тиждень впав Рефеджан зі скелі та вбився.
Настав Курбан-байрам. Приніс чабан Усеїн господарю жертовного барана і коли сказали йому, що вбився Рефеджан, посміхнувся тільки.
І коли зарізав курбана, омив у його крові руки, посміхнувся ще раз:
— Від батьків прийшло: хто сам впаде, той не плаче. — Сподобалося мудре слово Муслядіну й підморгнув він чабану. Послав чабан стару, яка жила в будинку, поговорити з Емне, — чи вийде за нього?
— Хоче, щоб ти поліз на ту скелю, де вбився Рефеджан. Залізеш, — піде за тебе, відповіла стара.
Образився чабан Усеїн і поклявся:
— Якщо не залізу, нехай сам стану скелею.
І бачила Емне, на заході сонця почав підійматися чабан скелею, доліз майже до самої вершини і раптом відірвався від неї величезний камінь і в запорошеній хмарі покотився донизу. Люди думали, розбився чабан, але не знайшли його, а коли на сході сонця прийшли знову, то побачили чабана, який перетворився на величезний камінь.
Кажуть, коли доліз чабан до вершини скелі, то побачив тінь Рефеджана і закам’янів зі страху.
І сказали наші татари, що на Курбан-байрам приніс чабан сам себе у жертву Аллаху, і назвали скелю Жертовною скелею, тобто Курбан-каєю.
Так кажуть, а чи правда, чи ні — хто знає!»
