Позавчора в Україні відкрився перший хоспис, тобто медико-соціальна державно-благодійницька установа для приречених онкологічних хворих. У нас, як з’ясувалося, саме це слово мало кому відоме, не кажучи вже про поширення подібних установ на території України. Тим часом подібна практика в західних країнах існує, оскільки проблема зростання онкологічних захворювань — загальна для всіх держав. У медиків є приказка, що онкологія — це дзеркало стану здоров’я населення. В Україні ж від злоякісних новоутворень щорічно помирає 160 тисяч, а на диспансерному обліку знаходиться ще близько 700 тисяч. Правда, остання цифра не є незвичайною. Останнім часом у європейських країнах намітилася чітка тенденція до щорічного збільшення вiдсотку хворих на рак, що стало своєрідною розплатою за технічний прогрес і збільшення кількості автотранспорту. Україна не є винятком, незважаючи на те, що останнім часом спостерігається спад промислового виробництва. Проте в гіркому списку ми є практично світовим лідером — лідером за смертністю від раку. За статистичними даними, 40% хворих помирає протягом року після виявлення злоякісної пухлини. За словами завідуючої відділом організації онкологічної допомоги і епідеміології раку НДІ онкології і радіології, кандидата медичних наук Зої Федоренко, це пов’язано, насамперед, з низькою санітарною культурою населення. Незвиклі стежити за своїм здоров’ям люди не поспішають йти на медогляд, в той час як у західних країнах він проводиться практично раз на півроку. Правда, і в нас сьогодні стало модно говорити і писати про здоровий спосіб життя, але на завалених літературою прилавках книгарень і ринків про правильне харчування і лікувальну фізкультуру, на жаль, рідко вдається зустріти книги, написані медиками і валеологами. «Розгул» же в Україні літератури з «чудодійними» методами самостійного лікування раку, наприклад, печеною цибулею, акулячими хрящами, а також розрекламованими харчовими добавками, які ніби-то «розсмоктують» злоякісну пухлину, призводить до того, що хворий вже стає невиліковним. У той час як цілковите вилікування від раку, незважаючи на те, що його, також як і СНІД, називають чумою XX століття, на ранніх стадіях є реальним. Медична безграмотність населення призводить до того, що люди, дізнавшись про свій діагноз, ставлять хрест на своєму житті і не намагаються нічого зробити, щоб вилікуватися. У зв’язку з цим вони не звертаються до онколікарень, в той час як лікування в закладах, де є необхідна апаратура і кваліфіковані фахівці, скорочують рівень смертності порівняно з пацієнтами звичайних лікарень практично в 2-3 рази.
Не дивно, що небажання йти на медогляд пов’язане не тільки з відсутністю грамотності, але й з нинішніми реаліями — не завжди доступним якісним медичним обслуговуванням, а також з певним страхом у населення. Адже кожний візит до лікаря спричинить нові витрати на ліки і медикаменти. Але тим паче переваги очевидні: розумніше заплатити 150 — 200 гривень на рік для того, щоб зробити необхідні дослідження, ніж 15—20 тисяч, — саме стільки обходиться лікування онкологічних захворювань. Звичайно ж, умови нашого медичного обслуговування, зокрема, відведений дванадцятихвилинний ліміт на кожного хворого, не дозволяє здійснити якісний терапевтичний огляд, а 85% злоякісних новоутворень може бути діагностовано саме на рівні простого медичного огляду. Нестача коштів української медицини боляче ударяє по здоров’ю нашої нації. Відсутність сучасних діагностичних апаратів часом не дозволяє виявити рак на ранніх його стадіях. І в результаті навіть умілість вітчизняних хірургів практично не залишає шансів для порятунку пацієнтів.
Дивно, що, незважаючи на подібну ситуацію, тільки нещодавно було розроблено національну програму онкології, за прикладом програми СНІДу і туберкульозу. Вона розрахована на 5 років. Попередній її варіант вимагав від бюджету охорони здоров’я 2 мільярди гривень. Ясна річ, що її реалізація неможлива за бюджету охорони здоров’я в 3 мільярди, тому її довелося «урізати» до 600 мільйонів. В основному вона включає в себе виділення коштів на закупівлю сучасної техніки і хіміопрепаратів, які у нас не виробляються через відсутність коштів і могутної бази. Тим часом, незважаючи на чітке усвідомлення проблеми, пункти, пов’язані з інформаційною і профілактичною роботою серед населення, практично не зазначені. Але все ж сам факт відкриття хоспису може говорити про те, що лід рушив. За гроші держбюджету тут зроблено все за світовими стандартами: світлі одномісні палати з відеотехнікою і окремими душовими кабінами, затишні кімнати для родичів хворого, ввічливий медперсонал, який в хосписі, порівняно з іншими онкологічними лікарнями, збільшений практично в півтора рази. Хоспис створений на базі одного з відділень міського онкоцентру, і тут, за словами його творців, працюють люди, які на власному досвіді знають, що таке втрата родича, хворого на рак. Творці хоспису неодноразово підкреслювали «Дню», що це не будинок смерті, а будинок гідного життя до кінця. Сюди потрапляють хворі за направленням районної онкологічної лікарні з некупіруваним больовим синдромом, самотні онкологічні хворі, а також ті, у кого складні житлові умови. За словами виконуючого обов’язки завідуючого відділенням Олексія Калачова, в хосписі хворі можуть перебувати не більше трьох тижнів, оскільки лікування як таке вони тут не отримують, тут їм тільки полегшують страждання.
Звичайно, створення такого закладу говорить про те, що до проблеми онкології нарешті повернулися обличчям, але очевидний і той факт, що створення одного хоспису, де знаходиться всього лише 10 ліжок, не вирішить проблеми в Україні, а навпаки, ще раз сконцентрує увагу на тому, наскільки рівень і якість медичного обслуговування у нас далекі від європейського.
