Сьогодні гостем рубрики «Наша країна очима іноземців» є Дітмар Штюдеманн, який із 2000 до 2006 року був Надзвичайним і Повноважним Послом Федеративної Республіки Німеччини в Україні. З червня 2006 року до середини жовтня 2007 року пан Штюдеманн працював радником Президента України. Ми запропонували йому, як і всім послам іноземних держав, представленим в Україні, іноземним політикам і експертам, дати відповідь на такі два запитання:
1. Якою ви побачили або відкрили для себе Україну? Що з побаченого вразило вас більше за все?
2. Назвіть, будь ласка, три причини (умовно), щоб полюбити Україну?
1. Час летить швидко, Україна також швидко дорослішає. Скажу вам, що я навіть не чекав, що ваша країна змінюється з такою швидкістю. Причому не лише країна, змінюється вигляд Києва та інших міст. Наприклад, Івано-Франківськ, який вважається найкращим містом з усіх поглядів. Також дуже сильно змінилися люди. Це дуже позитивно, оскільки показує потенціал, який існує, навіть якщо не завжди використовується найкращим або потрібним чином. У той же час хочу зазначити, що такий рух, швидкість, активність і прагнення — є дуже важливими передумовами для майбутнього країни. І для оцінки того, що відбувається і чого слід чекати.
2. Без любові не можна жити. І оскільки ми тут жили вісім років і знали Україну до цього, то вся моя родина закохалася у вашу країну. Ми багато мандрували й ви нам близькі. Ви — мешканці півдня і це видно з того, що українці є більш відкритими. Тут відчувається більш радісний спосіб життя й не існує меланхолії. Навіть тоді, коли людям жити складно.
Україна дуже різноманітна країна, яку дійсно можна відкривати для себе й робити це нескінченно. І, повертаючись до себе на батьківщину, я відчуваю, що ще не все побачив в Україні, не з усіма людьми розмовляв і товаришував, з якими мені б хотілося товаришувати й бути в більш тісних стосунках.
Єдина проблема, яка для мене залишилася — це мова. Це так дивно й смішно, коли я, юрист і філолог, вчився в університеті, займався слов'янськими мовами і досить добре читав і говорив українською мовою. Потім я провів практично все своє робоче життя в Радянському Союзі і в пострадянському просторі. Я довго працював і служив у Москві й російська мова стала для мене мовою, в якій я живу. У мене зразок цієї мови лежить досить глибоко в підсвідомості. Коли я прибув до України вже у віці і став тут працювати, мені було соромно говорити суржиком. Ця соромливість заважає мені говорити українською мовою, незважаючи на те, що я знаю, що це ключ до того, щоб розпочати бесіду. Я практично все розумію. В нас все листування ведеться виключно українською мовою. Я все це читав і розумів у чому річ. Але зараз мені складно вийти на рівень, коли б я міг вільно говорити українською мовою. Я часто кажу жартома: якщо б я не був таким вірним чоловіком, тоді б мені було б легше говорити українською.
Третя причина дуже проста — це країна, у якої багато що попереду. І це завжди привабливо. Не лише тому, що я у віці. Можу сказати на прикладі німецького суспільства — ми дуже постаріли за останні 60 років. Цьому є багато причин: добрих і поганих. Тут українці так багато пережили. І для мене завжди залишається незбагненним дивом, як ви так багато пережили і не лише за радянських часів, але й до цього. Це окрема тематика: Україна як жертва історії. Можливо, саме тому ви такі цілеспрямовані, відкриті, цікаві. Я вам скажу, з цими людьми, з такою країною просто хочеться мати справу.
