Натрапив ненароком, в одноманітному потоці суботніх телетрансляцій. Спершу дивився впівока, далі загруз в екрані по-серйозному.
Починається з того, що героїня прокидається на подружньому ложі серед ночі, йде на кухню, відсуває фіранку і раптом бачить, що за вікном — стіна. Будить чоловіка, і вже удвох вони, заспокоївши свою маленьку дочку Кет, з’ясовують, що за всіма вікнами одна й та сама картина: сіра, монотонна, непробивна стіна. Мало того — ще й тепла, і температура невпинно підвищується. Електрика і вода притому є. Телевізор працює, але замість передач — нерухома заставка: три концентричні кола, пронизані блискавкою. Раптом у домі з’являється дим; батьки влітають до дитячої кімнати, і недарма: дочка щойно підпалила власне ліжко. На коробках сірників — та сама емблема, що й у телевізорі. Пробують гадати, хто може їх настільки зненавидіти, щоб отак ув’язнити. Відповіді не знаходять. Потім у різні способи намагаються вирватися на волю. Б’ють стіну сокирою. Не допомагає. Діставшися до гаража, заводять машину і використовують її як таран. Марно. Роблять щось на кшталт бомби. Зайвий шум. Тим часом параноїдальний абсурд загрозливо наростає. Кет говорить грубощі, не слухається і взагалі поводиться занадто агресивно. Стрілки усіх годинників застигають на 4:10, хоча годинникові механізми працюють. Дочка весь час читає вголос одну й ту саму сторінку з «Аліси в країні див». Ані чоловік, ані жінка не можуть нічого згадати зі свого минулого, ні про свою роботу, ні про друзів, ні про батьків. Емблема з блискавкою та колами виявляється усюди: на меблях, на посуді, на одязі, на харчах, навіть на чоловікові у вигляді татуювання. Ще одна спроба: підкоп, але замість підвалу натикаються на суцільну залізну плиту з тією-таки емблемою. В матері німіє і відмирає ліва рука. Скоро те саме діється з ногою у батька. До вітальні з комина вповзає якийсь зелений огидний слиз, його усе більше й більше. Здається, ось-ось задушливий кошмар скінчиться дзвінком будильника, і всі прокинуться...
Натомість будинок починає просто хилитися, і його мешканці закочуються в один кут. Камера виводить нас назовні. Будинок — це іграшка. І його крутить у руках маленька дівчинка. Вона скаржиться матері, що обігрівачі у кімнаті надто гарячі. І що брат заліз у будиночок і все поламав. Тепер усі три ляльки погано функціонують, в них фізичні й емоційні розлади. До того ж, малий бешкетник лишив всередині свій льодяник, і той розтанув. Мала оглядає днище забавки — там та сама емблема. І дата: 2090 рік. Фінальний титр проголошує: «Це правдива історія. Просто її розповіли передчасно». Чомусь здається, що з датою могли й помилитися.
Цікаво, нас так само зламали, чи ми ще справні?
