Незважаючи на те, що ситуація з обмеженням міжбанківського кредитування стала поліпшуватися завдяки операції з порятунку фінансових систем у розвинених країнах, різке зниження економічних показників перекинуло ринки цінних паперів. Тиск, здійснюваний на ринки країн, що розвиваються, — які колись вважалися «ізольованими» від іншого світу — продовжує зростати в міру активізації вимог виплати іноземних позик і реалізації активів.
Страх, який охопив споживачів, компанії та держави в усьому світі, перетворив розмови про помірний економічний спад у передових країнах на балачки про найбільшу глобальну депресію. Всюди запанував відчай і почуття безсилля.
Що ж відбувається? Невже заходи зі зміцнення фінансової системи, прийняті два тижні тому, були помилковими? Зрозуміло, що ні. Забезпечення ліквідності, рекапіталізація банків і створення більш єдинородної системи страхування внесків у розвинутих країнах — всі ці кроки були правильними і необхідними. Але при цьому вони залишаються лише прелюдією до того, що має бути зроблене.
Споживча й ділова довіра в розвинутих країнах похитнулася внаслідок падіння вартості активів і, говорячи більш узагальнено, через страх перед тим, що несе в собі майбутнє. Рівень споживання знижується, і підприємства скорочують інвестиції. Фінансова криза спровокувала різке зниження попиту — явище, яке економісти називають «спад Кейнса».
Для відновлення довіри існує лише один спосіб — підстьобування попиту і підтримка виробництва за допомогою макроекономічних інструментів. Грошова політика може бути використана в країнах, які зберегли високі відсоткові ставки, але її ефективність, імовірно, залишиться обмеженою в умовах обмеження кредитування. Отже, головну роль має бути відведено фіскальній політиці. Фіскальне розширення завжди пов’язане з ризиком, оскільки воно призводить до збільшення заборгованостей і здатне викликати небезпеки в майбутньому. Проте, враховуючи обставини, що склалися, мета виправдовує засоби в кредитоспроможних країнах.
Перед країнами, які розвиваються, з іншого боку, стоїть і інша проблема. Вони не лише повинні примиритися з перспективою зниження експорту і кризи довіри; на додаток до цього вони стануть останніми жертвами фінансової кризи, яка почалася в США та поширилася на Європу і тепер вдерлася на їхню територію.
Іноземні банки скорочують кредитування. Іноземні інвеститори репатріюють свої кошти в небачених раніше масштабах. Є деяка іронія в тому, що заходи з боротьби з кризою, прийняті в передових країнах, представили повернення коштів у більш вигідному світлі, тим самим ускладнивши ситуацію для країн, що розвиваються.
Для того, щоб зміцнити свої фінансові системи й підтримати загальний попит, країни, які розвиваються, повинні бути готові вжити ті ж заходи, які було проведено передовими країнами. З іншого боку, багато які країни, що розвиваються, зобов’язані своїм недавнім економічним процвітанням доступу до світового капіталу. Раптове припинення подібного притоку коштів є для них серйозним ударом, із яким пов’язано особливі труднощі, протистояти яким самостійно ці країни не в змозі.
Отже, розвинуті країни повинні бути готові надати необхідне фінансування в масштабах, раніше небачених. Бо інакше нам загрожує перспектива повсюдної неплатоспроможності, банківського контролю та протекціонізму — результат, який призведе до регресії в країнах, які розвиваються, і в глобальній економіці, яка триватиме багато років.
МВФ має у своєму розпорядженні кошти, достатні для надання суми розміром у 250 млрд. доларів. Ми привели в дію внутрішні процедури та механізми, які дозволять нам швидко забезпечити ресурси, на умовах, обмежених базовою політикою реакції на кризу. На додачу до цього, МВФ перебуває в процесі розробки нової лінії ліквідних коштів із метою негайного забезпечення сильних ринків, які мають стійкі політику та основи.
Це має відновити довіру інвеститорів. Проте, беручи до уваги масштаби притоку капіталу, я також закликаю уряди і центральні банки передових країн до забезпечення паралельного фінансування, яке проводиться спільно з програмами з боротьби з кризою, здійснюваними МВФ. Фонд зіграє свою роль, проте для підвищення ймовірності успіху координованої глобальної реакції на кризу необхідно, щоб було застосовано всі перераховані заходи.
Нам також необхідно заздалегідь думати про проблеми, які можуть виникнути в майбутньому, — особливо щодо країн Африки, які виробляють низький доход. Внаслідок своєї обмеженої участі в операціях міжнародних фінансових ринків ці країни досі були в якійсь мірі захищені від бурі. Проте це — неспокійне затишшя, яке, ймовірно, довго не триватиме.
Багато які країни з низькими доходами населення постраждають від зниження цін на товари широкого вжитку. Інші країни, включаючи ті, які формують новий фронт ринків, які розвиваються, скоріше за все, зіткнуться з обмеженням доступу до іноземного капіталу. Їм також буде потрібна допомога міжнародного співтовариства. Для того, щоб уникнути подальших людських трагедій, кредитування з боку МВФ і світових банків розвитку, разом із підтримкою поточних розмірів забезпечення гуманітарної допомоги, є вкрай необхідними.
Динаміка страху несе в собі потенційну катастрофу, але ця динаміка може бути зломлена. Хоч які б труднощі стояли перед фінансовою системою, справжнім доказом впливу глобалізації як позитивної сили є значне поліпшення в галузі виробництва та технологій і соціальний прогрес, досягнуті за минулі роки. Можливо, економічного спаду в передових країнах і уповільнення розвитку в країнах із низьким доходом і економікою, яка розвивається, вже не уникнути. Але запобігти глобальній депресії — все ще в наших силах.
Домінік СТРОСС-КАН є керуючим директором Міжнародного валютного фонду.
