«Кадрова революція», що почалася влітку, триває: 2 вересня указами Президента Леоніда Кучми секретарем Ради національної безпеки й оборони України призначено Володимира Радченка, який керував Службою безпеки України, а міністром закордонних справ — посла України у Сполучених Штатах Костянтина Грищенка. Нагадаємо, пост секретаря РНБОУ залишався вакантним відтоді як Євген Марчук став міністром оборони, а колишній глава зовнішньополітичного відомства Анатолій Зленко досяг граничного, згідно з українським законодавством, для держслужбовця віку. Судячи за першими оцінками нових призначень, переважна більшість аналітиків сприймають їх у контексті політреформи зокрема і внутрішньополітичних міркувань загалом. Очевидно, значення цих переміщень і масштаби, скажімо так, поля для компромісів стануть ще зрозумілішими після призначення нового керівника СБУ. А поки значення та наслідки двох останніх призначень — у коментарях експертів.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Слід відзначити той факт, що сьогодні відбувається інтенсивна кадрова зміна позицій, пов’язаних не лише з роботою Кабінету Міністрів, але й РНБОУ. Перехід тепер уже колишнього керівника СБУ на посаду секретаря останньої видається не випадковим, адже питання про РНБО було акцентовано як Президентом, так і аналітиками саме в ракурсі посилення ролі і функцій РНБО у зв’язку з проблемами корупції, неефективності роботи силових структур тощо. Вважаю доцільною гіпотезу про те, що в рамках дискусії щодо політичної реформи поряд з поступками в «урядовому питанні» (в бік розширення повноважень уряду), можлива водночас поява куди більш сильної та адміністративно оснащеної РНБОУ, яка фактично виконуватиме функції такого собі «тіньового» Кабінету Міністрів в питаннях, зокрема, адміністративного та фіскального контролю за ситуацією на місцях.
Я не здивуюся, якщо, скажімо, найближчим часом у контексті доопрацювання закону про політичну реформу будуть внесені і пропозиції щодо змін і до відповідного закону про РНБОУ. Що ж стосується переходу Радченка на посаду секретаря РНБО, то, незважаючи на його компетентність та авторитет, це все ж таки буде певний перехідний період. Можливо, він буде пов’язаний з етапом підготовки до проведення майбутніх виборів, оскільки гіпотетичний майбутній політичний статус РНБО передбачає і його активну публічну роль. Цілком імовірно, що саме цікавому, інтелектуальному, однак не публічному пану Радченку дістається перехідна функція — «запустити механізм».
Поява Грищенка на посаді міністра МЗС мені видається логічною. Думаю, саме західний напрямок буде зараз у центрі уваги, враховуючи, під яким гострим кутом Захід дивитиметься на майбутні угоди зі створення ЄЕП. Тобто потрібен міністр, який зможе зрозумілою мовою, за допомогою певних дипломатичних технологій дещо погасити майбутню напруженiсть. А напруженiсть буде обов’язково. І другий момент. Слід, гадаю, очікувати, що саме Сполучені Штати, звідки, до речі, пан Грищенко приходить на цю посаду, будуть одним із найзацікавленіших суб’єктів в підсумках виборів-2004. Отже, цей дипломатичний напрямок буде на першому місці з погляду контактів, переговорів і тому подібного.
Віктор НЕБОЖЕНКО, агентство корпоративної підтримки «Трайдент»:
— Процес призначення нового секретаря РНБОУ явно затягнувся. Бо за тієї активної риторики та звернень до цінностей національної безпеки, що є такою характерною для українських політиків, відсутність нового секретаря РНБОУ викликала подив. Призначення, що відбулося, не можна назвати цілком несподіваним. Від того, яку політику обере пан Радченко, залежатиме його майбутнє особисто як політика (а тепер він став політиком, а не просто генералом, що очолює відомство спецслужб) і взаємовідносини між силовиками. Завдання Радченка — зробити перші кроки з урегулювання складних відкритих і тіньових відносин між силовими структурами. Багато залежить від того, чи зуміє новий керівник РНБОУ витримати баланс між інтересами різних силових структур як в оточенні Президента, так і стосовно цивільного блоку Кабміну. Це досить складне політичне завдання він має вирішити негайно.
Крім того, є ще ряд політичних скандалів, які мають тенденцію до періодичного згасання і спалахів.
Йдеться про «касетний скандал», скандал із «кольчугами», судову справу екс-прем’єра Лазаренка. Я вже не кажу про те, що генерал Радченко переходить на нову роботу в той час, коли починається новий виток внутрішньополітичної напруженості, пов’язаної зі справою загиблого міліціонера Гончарова. Усе це стане певним фоном і щоденною проблемою для нового секретаря РНБО. Природно, наближаються президентські вибори і це напевно буде одним із чинників, який доведеться враховувати.
Що стосується призначення Грищенка, то існує спокуса розглядати ці два призначення у блоці: Грищенко як відповідальний за вашингтонський напрямок, а Радченко — за московський. Але, вважаю, такий підхід дуже грубий, і ситуація не розвиватиметься в такому ключі. До того ж, Грищенко доведеться зважати на процеси навколо формування ЄЕП і робити все, щоб остаточно пробити блокаду Заходу.
Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень:
— Новий секретар Ради національної безпеки й оборони Володимир Радченко відомий як людина з відсутністю будь-яких політичних амбіцій. Примітно, що Президент у своєму святковому зверненні до нації відзначив зростання ролі РНБОУ, а потім призначив на пост керівника Ради людину, яка вирізняється видимою відсутністю політичних апетитів. Якщо це становище збережеться, можна буде говорити про політичну нейтралізацію поста голови РНБОУ.
На посаду ж міністра закордонних справ замість одного кадрового дипломата із вельми обмеженими політичними амбіціями приходить інший, який має в певному сенсі ті ж самі якості, що й Анатолій Зленко, тільки дещо молодший, динамічніший. Костянтин Грищенко має великий досвід роботи (як у МЗС СРСР, так і послом України у Брюсселі та США), серйозні інтелектуальні дані, і водночас вирізняється відсутністю якихось серйозних зв’язків у політичному спектрі. Грищенко, очевидно, має стати функціональним міністром закордонних справ, який обслуговуватиме виконавчу владу та адаптуватиме політичний курс до зовнішнього середовища.
Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:
— Щоб оцінити значущість призначення нового міністра закордонних справ, слід враховувати місце МЗС у системі органів виконавчої влади в Україні. Воно є значно нижчим, ніж місце міністерств закордонних справ у більшості держав світу. МЗС України має певний дефіцит спроможності реально формувати зовнішню політику, виступає виконавчим органом, який забезпечує проведення політики, яку формують не на Михайлівській площі, а на вулиці Банковій.
Однак, крім такого невисокого статусу в системі органів виконавчої влади, Міністерство закордонних справ також має свою специфічну роль, скеровану на зовнішнього споживача: бути провідником проєвропейських, проатлантичних настроїв. Усі роки існування незалежної України міністерство залишалося одним з ключових форпостів проєвропейської політики України. В цьому сенсі призначення на посаду міністра Костянтина Грищенка є цілком логічним і лягає у вже накатану традицію діяльності українського МЗС. Інша справа, що в МЗС явно недостатньо можливостей для того, щоб перетворити євроатлантичний курс на магістральний у політиці України.
Одним з основних положень обговорюваної нині конституційної реформи є збільшення ролі уряду, й відповідно, міністерств. В цьому контексті можна очікувати зростання ролі МЗС в системі органів виконавчої влади. Дуже багато буде залежати від фігури міністра, від його організаційних здібностей. Тому слушним є призначення на цю посаду динамічної людини, яка перебуває на пікові своїх креативних здібностей і спроможна виконувати не тільки традиційну місію МЗС, але ще й підняти його роль у політичній системі України.
Що ж стосується призначення нового секретаря Ради національної безпеки й оборони, безперечним плюсом пана Радченка є те, що його не торкнулися корупційні та інші скандали. Крім того, він має стійку репутацію професіонала в сфері безпеки, який не займається своїм паблісіті, але в той же час не залежить від якихось політико-економічних угруповань. Наскільки ця репутація відповідає реальному стану справ, ми ще побачимо, тому що посада секретаря РНБОУ вимагатиме побудови певних стосунків із громадською думкою, суспільством. Як позиціонуватиме себе пан Радченко у цій системі, ще не зрозуміло.
У промові Президента на День незалежності було заявлено про те, що РНБОУ має посилити свою консолідуючу роль щодо силових структур. Можливо, пану Радченку це вдасться.
Вадим КАРАСЬОВ, директор Інституту глобальних стратегій:
— Нових призначень на ключові посади у структурі президентської влади очікували давно. Так само як не були таємницею прізвища тих, хто, найiмовiрнiше, стане новими головою МЗС та секретарем РНБО. Хоч нових президентських призначенців характеризуватимуть як президентських креатур, професіоналізм і досвід також входить до їхнього набору політико-адміністративних якостей. Безумовно, останнє прямо позначиться на видозміні діяльності та іміджу ввірених їм структур, на нових, так би мовити, прив’язках МЗС та Ради безпеки «в умовах нових умов» — змін загальної геостратегічної ситуації у світі та внутрішньополітичних трансформацій, пов’язаних із кульмінаційною фазою політреформи, президентськими виборами, зміною політрежиму тощо.
У контексті внутрішніх і зовнішніх трансформацій особливо очевидною є тенденція до «сек’юритарності» суспільств, тобто посилення проблем внутрішньої й особливо зовнішньої безпеки, і, отже, посилення ролі лінії «держава-безпека» в загальній структурі держави та політсистеми. Наголошую, це глобальна тенденція, тому закономірно зростає роль «істеблішменту безпеки», і від професійних і моральних якостей останнього, а з іншого боку — демократичного цивільного контролю над ним, залежатиме загальний стан державності, роль у структурі нового світоустрою тощо.
Роль РНБО буде важливою і в умовах політреформи, зміни співвідношення сил, пропорцій різних центрів влади. Перехід до парламентсько-президентської системи (в будь-якій моделі) неодмінно має супроводжуватися і видозмінами у структурі стратегічного управління держави, зокрема, хоча б для того, щоб (коаліційні кабінети, як правило, недовговічні), урядові кризи не позначалися на здатності виконавчої влади проводити раціональну зовнішню політику та гарантувати демократичний порядок.
Кандидатура Радченка у фокусі цих обставин є цілком оптимальною. Однак потребуватиме від нього швидкого перепрофілювання із чистого «професіонала безпеки» на роль «політика безпеки». Приблизно у тій самій логіці можна оцінювати новий нюанс місії нового глави МЗС. По-перше, цей сприяння більшій оптимізації оборонної та загальнополітичної дипломатії. По-друге, необхідно нарощувати зусилля української дипломатії в американському напрямку, чим не без успіху займався новий міністр, будучи послом у США. Американський зовнішньополітичний контур важливий у подвійному сенсі: перше — закріпити й посилити позиції України у структурі «нового Заходу», що нині формується у горнилі постіракської реконструкції, та друге — формувати адекватні переговорні, консультаційні, іміджеві і, загалом, дипломатичні позиції у зв’язку з політреформою та президентськими виборами в Україні 2004 року. До цих виборів в американської сторони та інших політичних нерезидентів в Україні явно буде пильна увага.
