Стихли пристрасті, пов'язані з політичною кризою, але це ненадовго. Незабаром розпочнуться нові передвиборні перегони, і, враховуючи, що політичні гравці не змінилися, можна уявити, якою буде нова передвиборна кампанія... 21—25 травня Інститут соціальної і політичної психології Академії педагогічних наук України провів соціологічне дослідження «Політична криза-2007 у вимірах суспільної свідомості». Завдяки йому фахівці прогнозують, що на дострокових парламентських виборах до Верховної Ради можуть пройти шість партiй i блокiв: Партiя регiонiв, Блок Юлiї Тимошенко, блок Народний союз «Наша Україна», блок «Народна самооборона Юрiя Луценка», Комунiстична партiя та Народна партiя. Детальніше про дослідження розповідає завідуючий лабораторією соціально-психологічних технологій Інституту соціальної та політичної психології Павло ФРОЛОВ.
— Павле Дмитровичу, як за вашими спостереженнями, люди поставилися до розпуску парламенту?
— Згідно з нашими дослідженнями, рішення Президента розпустити парламент вважають легітимним 40% опитаних, стільки ж вважають його незаконним. Зрозуміло, що серед прихильників провладної коаліції, парламент вважають розпущеним менше — 16% і не вважають розпущеним 70%.. Серед прихильників опозиції навпаки: 74% проти 14%. Також, згідно з нашими даними, якщо брати за основу вiдповiдi всiх респондентiв, рейтинг Партiї регiонiв майже не змiнився (28,5%), а рейтинги опозицiйних сил помiтно впали (БЮТ — 20,1%, «Наша Україна» — 5,8%, «Народна самооборона» — 5,3%). Крiм того, до початку виборів дещо б зрiс рейтинг КП — до 4,1%.
— Яку явку на вибори ви прогнозуєте?
— Ми проводили це опитування до того, як Президент зобов'язав владу провести дострокові парламентські вибори 30 вересня. Тож у наших питаннях йшла мова про ставлення людей до проведення виборів улітку. З'ясувалося, що люди, які підтримують опозицію, зацікавлені в тому, щоб вибори відбулися якнайскоріше, а прихильники коаліції — якомога пізніше. Твердий намір взяти участь у голосуванні заявили 41% і 28% сказали, що «швидше за все, прийдуть». Але зважаючи на те, що з кожним роком явка на парламентські вибори знижується, думаю, у них візьме участь близько 60% громадян, які мають право голосу. Важливим і цікавим є рівень легітимності тої Верховної Ради, яка може бути обрана. За даними дослідження, їй можуть недовіряти 44% опитаних, якщо неї не потраплять партії, за які ці люди голосували.
— В яких областях буде найбільша і найменша явка?
— Найнижчий рівень політичної активності — на півдні. А в цілому по Україні цифри однакові. Найбільш мобілізованим на даний момент є електорат опозиції — майже 90%. Це західний і центральний регіони. Серед прихильників провладної коаліції на вибори збираються йти близько 68% громадян. Ми ставили питання щодо поведінки людей, у разі якби ПР і Соцпартія закликали їх бойкотувати вибори. З'ясувалося, що загалом тоді на вибори прийшло б трохи більше 40% громадян. Тобто зараз є підстави говорити про те, що коли політики коаліції закличуть своїх прихильників не йти на майбутні вибори, їх можна зірвати. По-перше, причина в тому, що спрацювали заяви Януковича та інших політиків: вибори не відбудуться, вони — нелегітимні. По-друге — електорат «регіонів» є дуже дисциплінованим і зорієнтованим на команду. Тому якщо буде вказівка все ж голосувати, то протягом 1,5—2 місяців електорат ПР можна буде змобілізувати.
Електорат опозиції є менш залежний і значною мірою зорієнтований на власні переконання, на власне оцінювання ситуації. Якщо, на їх погляд, ситуація є загрозливою, вони візьмуть участь у голосуванні, якщо ж ні — можуть «сачконути».
— Чи буде у новій Верховній Раді та ж конфігурація політичних сил, що була до сих пір?
— Швидше за все — так. Також ми ставили питання про формування різних коаліцій і блоків на виборчий період. Виходить, що утворення блоків жодним чином істотно не вплине на розстановку сил. Скажімо, якщо ПР і Соцпартія в блоці отримали б 29% голосів, то і в сумі їх рейтинг становив би 30%. Тобто фактично входження соціалістів у блок з «регіонами» жодним чином не посилює «регіонів», соціалісти ж від того втрачають голоси. Якщо ми говоримо про виборчий блок НСНУ, «Народного руху» «Правиці» та інших політичних сил, то вони б набрали разом трохи більше 11%. Електорат опозиції відлякують крайні націоналісти. Виходить так, що на вибори партіям краще йти окремими колонами. Чим крупніше об’єднання, тим менше воно дає користі.
— Чи пройдуть до парламенту якісь інші партії?
— Певні шанси є у Народної партії Литвина: серед тих, хто остаточно визначився з вибором, йому готові віддати голоси 3,7%. Можливо, хтось згадує його як більш поміркованого політика...
— Що ми можете сказати про рейтинги довіри до політичних і громадських інституцій в Україні?
— В нашому дослідженні, на відміну від інших, ми ставили запитання про довіру і недовіру й до Конституційного Суду, Верховного Суду, РНБО та Генпрокуратури — тих установ, які могли виступити третейськими суддями під час розв’язання політичної кризи. Висновок такий: фактично ми маємо суспільство, в якому немає державної інституції, яка б користувалася довірою і дійсно була тим суддею, який би вивів країну з кризи, оскільки всі державні інститути мають від’ємні рейтинги. Так, у Президента баланс довіри-недовіри — мінус 22%, Верховної Ради — мінус 41%, Кабінету Міністрів — мінус 33%, ЦВК — мінус 37%. Така сама картина — в міліції та СБУ.
Цікаво й те, що зменшився рівень довіри до вітчизняних засобів масової інформації. У 2006 році рівень довіри до вітчизняних ЗМІ становив майже 42%, а зараз — 35%. Підвищився й рівень недовіри: з 35% до 50%. Фактично ЗМІ виявилися теж втягнутими в політичне протистояння, телеканали і газети виявилися політично заангажованими і кожен під своїм кутом зору подавав інформацію. У нс склалася така ситуація, що кожна людина вибирає свій канал чи газету, з яких черпає інформацію і їм довіряє, а інших вважає такими, що говорять неправду.
— Якщо політики знову покличуть людей «на барикади», чи люди послухаються?
— Під час дослідження ми ставили питання, чи задоволені люди своїм життям загалом, і з’ясовували, наскільки залежить протестна активність від економічного становища. За нашими даними, кількість людей, які задоволені своїм життям, в порівнянні з попередніми двома роками зменшилася — приблизно на 10%. В основному — за рахунок тих, хто раніше відповідав «важко відповісти». Більшою мірою це пов’язано не стільки з об’єктивними причинами, скільки з невизначеною суспільно-політичною ситуацією, негативом, який є у суспільстві. Але прямої залежності немає. Рівень задоволеності своїм життям більший у прихильників опозиційних сил, ніж у прихильників провладної коаліції. На перший погляд, це дивно, але справа в тому, що цей факт підтверджує дані, отримані в попередніх наших дослідженнях: немає прямого зв’язку між низьким рівнем матеріального забезпечення людини і її протестною активністю. Навіть навпаки — для того, щоб протестувати, необхідно мати певний рівень життя і забезпеченості. Тим більше, що у прихильників опозиції на першому місці стоять зовсім не економічні проблеми. Вони готові брати участь в акціях протесту для того, щоб не допустити узурпації влади Януковичем. Принаймні, так вони відповідають. Також їх хвилює порушення прав людини і фальшування виборів. А у прихильників провладної коаліції основним мотивом протестної активності є проблеми матеріальні: зниження рівня життя, підвищення цін. Тобто ці дві великі маси людей досить сильно одна від одної відрізняються.
— Чи можна, згідно з вашими даними, робити реальні прогнози?
— У нас є значна проблема з рівнем досяжності респондентів, адже кількість людей, які відмовляються брати участь в опитуванні, досить велика — приблизно 40%. Ми оприлюднюємо результати відповідей тих, хто не відмовився (60%), але при побудові прогнозів це теж треба враховувати. Про це не дуже люблять говорити соціологи, хоча — повинні. В нас давно вже існує така практика, що люди відмовляються спілкуватися. Слід зазначити, що не тільки в Україні, а й в Росії, інших країнах. Тож постає питання, при якому відсотку людей, які відмовилися брати участь в опитуванні взагалі, можна щось прогнозувати... Хоча практика свідчить, що ті, хто відмовляється розмовляти з соціологами, потім голосують і поводяться так само, як ті, хто відповідає.
— Чому ж люди відмовляються спілкуватися з соціологами?
— Мотивів багато. Можливо, бояться оприлюднювати свої політичні погляди. Так було під час президентських виборів 2004 року, і зараз у людей є такий страх — він залишився ще з радянських часів. Інколи у нас зустрічаються респонденти, які просять нас самих відповідати (особливо коли відповіді відкриті і слід самому писати), бо бояться, щоб їх не «вирахували за почерком».
