Сьогодні до України прибуває генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер. Разом із ним — посли 26 країн- членів Альянсу. Делегацiя крім столиці відвідає Одесу, Харків і Донецьк. Як відомо, на Сході та Півдні держави — найменший рівень підтримки інтеграції України до Альянсу.
Крім генсека до України прибув президент Парламентської Асамблеї НАТО П'єр Леллюш. Він прибув до Києва ще позавчора. Його перші оцінки просування України до Альянсу — доволі втішні. «Ми бачимо значний прогрес», — зазначив Леллюш, висловивши сподівання на успіх реформ у державі. Він наголосив, що місце України — серед країн демократичної сім'ї. За його словами, він не знає жодної країни- члена НАТО, яка б виступала проти вступу України до цієї організації. Можливо, Леллюш віддав данину дипломатичності, характерній для іноземного гостя. Можливо, він не став говорити про прорахунки у реформах, аби не посилювати ті негативні стереотипи, які існують серед українців про Альянс... Утім, є чимало підстав вважати, що Україна не справляється поки що зі взятими на себе зобов'язаннями на своєму євроатлантичному шляху. Вочевидь, саме про це і йтиметься на зустрічі Північноатлантичної ради НАТО і Ради національної безпеки і оборони України завтра.
Проблема не лише в тому, що керівництво держави з острахом і особливою обережністю заявляє про прагнення приєднатися до НАТО. Проблема в тому, що відсутня скоординована робота в інтеграційному питанні. Відомий британський експерт Джеймс Шерр в інтерв'ю українській редакції служби Бі-Бі-Сі, яке ми публікуємо в цьому номері (на 7-й шпальті), зазначив: «Гадаю, Україна справила б величезне враження на Альянс, якби вона підготувала план поступового збільшення військових витрат, який би почав виконуватись за два роки... Другий момент, який хвилює НАТО, це те, що процес оборонної реформи нині починає поширюватися на бiльшу кiлькiсть відомств, які займаються безпекою, і в Україні має розпочатися огляд силового сектору».
Про відданість євроатлантичному напрямку України мають свідчити цифри. А в деяких випадках — їх відсутність. Приміром, як повідомили «День» вітчизняні дипломати, в бюджеті на наступний рік не передбачено жодної копійки на проведення інформаційної роботи, під час якої до громадськості були б донесені переваги членства в НАТО. Заклик пана Шерра про збільшення військових витрат в Україні нібито почули. Проект бюджету передбачає, що загальний ресурс, який буде спрямовано в 2006 році на потреби оборони та пенсійне забезпечення військовослужбовців Збройних сил України, може становити майже 14,8 млрд. грн., або 2,9% ВВП. Нібито це — найбільший оборонний бюджет за 14 років. Однак генерал-лейтенант Збройних сил України, доктор економічних наук Валерій Мунтіян у своїй статті, опублікованій у «Дні» 27 вересня 2005 року, називає вказану цифру «пропагандистською». (Чого варте лише те, що до військового бюджету включено витрати на пенсії колишнім військовим.) Реально, за його підрахунками, на власне оборону і розвиток ЗС піде лише 4,44 млрд. грн.
На які інтеграційні успіхи можна сподіватися за таких умов? Чи не перебільшено наші сподівання, пов'язані з прагненням вступити до Альянсу в 2008 році? Можливо, деякі відповіді буде отримано під час візиту генсека НАТО пана Схеффера. Деякі з них — в інтерв'ю з послом із особливих доручень МЗС України Костянтином Морозовим, який наголосив, що без належного фінансування, без роботи на всіх напрямках (і передовсім інформаційної) євроатлантичні декларації так і залишаться деклараціями.
