Трохи більше доби залишилося до того, як світові лідери зберуться у Бразилії на саміт «Ріо+20», щоб вирішити, якого саме майбутнього ми хочемо. Ця нова зустріч, яка проводитиметься через двадцять років після проведення першого Саміту Землі, буде зосереджена на темі зеленої економіки в контексті стабільного і гармонійного розвитку та подолання бідності.
Чому ця конференція є важливою і чому таку роль відіграють сподівання на побудову «зеленої економіки»? «Зеленою» є та економіка, що веде до покращення людського добробуту та суспільної справедливості, водночас істотно зменшуючи ризики для довкілля й екологічні загрози. Локомотивом зростання у зеленій економіці є інвестиції, що зменшують тиск на довкілля й на послуги, які ми від нього отримуємо, водночас посилюючи ефективність використання енергії та ресурсів.
Говорячи простіше, йдеться — якщо використати слова одного африканського дипломата — про нашу стратегію виживання. Зелена економіка є засобом досягнення стабільного і гармонійного розвитку; стратегією, що досягає добробуту для людей та планети, сьогодні та завтра. Не може бути стабільного та гармонійного розвитку без соціальної справедливості; так само не може бути зростання без належного управління нашими природними ресурсами, від яких залежать наші економіки. Ми потребуємо гармонійного розвитку, щоб досягти добробуту багатьох замість злиденності всіх.
Від 1992 року ми здійснили певний поступ — але його, без сумніву, недостатньо. Щодня мільйони людей потерпають від голоду. Якщо ми продовжуватимемо використовувати ресурси так, як робили досі, то 2050 року для підтримання свого існування ми потребуватимемо кількості ресурсів, еквівалентної цілим двом планетам, і надія багатьох людей отримати кращу якість життя залишиться нереалізованою.
Найбідніші представники наших суспільств страждатимуть найбільше, якщо ми будемо експлуатувати наші ресурси у спосіб, який не дозволить довго витримувати такого використання. Адже їхнє життя та їхні засоби існування безпосередньо залежать від води, землі, морів, лісів і ѓрунту. Існують нові та дедалі сильніші виклики, що є серйозною загрозою гармонійному розвитку — від змін клімату та зростання дефіциту води до низького рівня захисту від природних катастроф і втрати біорозмаїття й екосистем.
Утім, ми маємо у своєму розпорядженні інструменти, які дають можливість боротися з цими викликами та перетворювати їх на можливості. Чимало країн можуть здійснити стрибок до ефективних технологій і систем, що дозволять їм використовувати свої ресурси — від лісів та біорозмаїття до землі та мінералів — у спосіб, що є гармонійним із довкіллям і здатен витримати зростання споживання. За різними оцінками, саме країни, що розвиваються, мають близько 70—85% світового потенціалу збільшити продуктивність використання ресурсів. Країни, що навчаться розумно та гармонійно використовувати свій природний капітал, будуть переможцями завтрашнього дня. Відповідно до доповіді Міжнародної організації праці, протягом наступних двох десятиліть перехід до більш зеленої економіки може створити в усьому світі 15—60 млн робочих місць і витягнути десятки мільйонів працівників зі злиднів.
Саме тому Європейський Союз продовжить боротися за те, щоб конференція «Ріо+20» призвела до сфокусованих і амбітних результатів. Ми хочемо розпочати процес, який буде незворотнім і який матиме реальний впив на життя людей. Зрештою, це конференція про людей, про нас та про наше майбутнє. Ми запропонували завдання та цілі щодо ключових природних ресурсів, які підтримують нашу економіку: води, океанів, землі та екосистем, лісів, чистої енергетики та ефективності використання ресурсів, зокрема сміття. Ці цілі відіграють істотну роль для стабільного і гармонійного зростання і тісно пов’язані з питаннями харчової безпеки, зменшення бідності та з соціальним розвитком. Вони мають спонукати приватний сектор до здійснення інвестицій, стимулювати технологічні інновації та створювати нові робочі місця. Одним із бажаних результатів конференції в Ріо має бути те, що всі великі приватні компанії, а також усі компанії, що залучають кошти інвесторів на біржі, мають включити питання гармонійності з довкіллям у свої щорічні звіти або пояснити, чому вони цього не роблять. Світовий Банк уже започаткував цікаву ініціативу, в межах якої компанії у своїй статистиці використовуватимуть механізми обліку використання природних ресурсів. Це може бути початком нової реальності, що враховуватиме питання природного капіталу та вважатиме, що стабільний і гармонійний розвиток є цінністю. Але цілком ясно, що зміни не відбудуться, якщо до них не долучаться всі. Треба переконувати не лише політиків — ми також потребуємо залучення бізнесу, громадянського суспільства та індивідів.
Хоча багато країн перебувають сьогодні в кращій формі, ніж двадцять років тому, найбідніші мешканці планети й досі потребують допомоги, щоб отримати доступ до освіти, якісної інфраструктури та практичних знань. Саме тому ЄС залишається найбільшим донором допомоги в усьому світі. 2011 року ми виділили на допомогу країнам, що розвиваються, 53 млрд євро — понад половину від суми, що надається на ці цілі в усьому світі. І саме тому ми дотримуватимемося своїх обіцянок. Попри нинішню фінансову кризу, країни ЄС нещодавно знову підтвердили свою вірність цьому зобов’язанню. У найближчі три роки це зобов’язання трансформується у велику додаткову допомогу на цілі розвитку, зокрема — на проекти, пов’язані з результатами домовленостей у Ріо.
Тож якого майбутнього ми хочемо? Ось відповідь 17-річного Бріттані Тріфорда з Нової Зеландії — юнака, який переміг на конкурсі «Майбутнє, якого ми хочемо» і який звернеться до лідерів країн світу в Ріо: «Якщо чесно, я був би щасливий просто мати майбутнє. Мати гарантію, що воно буде. Цієї гарантії зараз немає». Йдеться не лише про майбутнє покоління Бріттані чи майбутніх поколінь. Йдеться вже і про нас самих, адже своє майбутнє ми поставимо під загрозу, якщо не зможемо розв’язати проблеми скінченних ресурсів, негармонійного розвитку та масової бідності. Не втрачаймо свого шансу обрати те майбутнє, якого ми хочемо, у момент, коли ми все ще можемо це зробити.
Янез ПОТОЧНІК — Європейський комісар із питань довкілля
