Будувати хмарочоси або розважальні комплекси, що не вписуються в історичну панораму міста та ще й поблизу пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, у більшості країн світу навіть не наважуються. В Україні, зокрема у столиці, діють зовсім інші підходи. Експертів ЮНЕСКО, які нещодавно перебували з візитом у Києві й вивчали стан київських пам’яток, внесених до списку об’єктів Всесвітньої спадщини, найбільше занепокоїла забудова буферних зон навколо Софії Київської та Києво-Печерської лаври, а також аварійний стан Андріївської церкви та деяких лаврських печер. Через це пам’ятки можуть взагалі виключити зі списку ЮНЕСКО, а це боляче вдарить по іміджу України. Чи зможуть наші науковці вплинути на думку колег із ЮНЕСКО і як це зробити, «Дню» розповіла генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська», заслужений працівник культури України Неля КУКОВАЛЬСЬКА.
— Нелю Михайлівно, що так стурбувало експертів ЮНЕСКО під час візиту до столиці?
— Візит фахівців ЮНЕСКО в Україну планувався ще з 2005 року, але з невідомих для нас причин відкладався... Офіційний звіт буде оприлюднений тільки після закінчення ХХХІІІ сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що зараз проходить у м. Севільї (Іспанія). Нас дивує, що до складу офіційної делегації від України не включено ні фахівців Мінрегіонбуду України, у підпорядкуванні якого знаходиться наш заповідник, ні представників дирекції нашого заповідника та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Натомість туди поїхали люди, які є фахівцями пам’яткоохоронної справи, але з інших проблем.
— Коментувати висновки експертів ЮНЕСКО поки передчасно, але занепокоєння з їхнього боку було велике. Щодо самої Софії та її архітектурного ансамблю не було ніяких зауважень, навпаки — відзначили високий рівень фахівців, які опікуються ним, добре оцінили наші наукові дослідження. Стурбованість викликали буферні зони Софії, бо тут відбуваються перетворення, що суперечать положенням Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, ратифікованої Україною ще в 1988 році. Щодо наших охоронних зон — це несанкціоноване будівництво, реконструкції, які шкодять візуальному сприйняттю пам’ятки як архітектурної домінанти. Усі ці новобудови з’являються абсолютно законно, бо коли приходить перевірка з прокуратури та державної архітектурної будівельної інспекції, то всі підписи на документах забудовників визнаються правомірними. Скільки разів були спроби від дирекції заповідника та Міністерства домогтися від міської влади правдивої інформації щодо намірів забудови буферних зон, перебудови — відповіді по сей день не отримали. Не можна сказати, що в охоронній зоні нічого не можна будувати, бо місто — це живий організм, який має свої закони розвитку, але перетворення мають відбуватися за чітко прописаними правилами забудови таких зон. Наприклад, висотність будівництва в найближчому оточенні Софії обмежена 18-21 метрами, у будинків має бути відповідний фасад, не може бути заглиблених споруд. Ратифікувавши Конвенцію ЮНЕСКО, Україна зобов’язалася оберігати пам’ятки та їхні буферні зони. В останній редакції настанов до Конвенції зазначено, що всі наміри щодо будівництва та перетворення буферних зон мають бути погоджені з ЮНЕСКО ще на стадії передпроектних пропозицій. На жаль, в Україні цього не робиться.
— Які вже наслідки відчуває заповідник «Софія Київська» від того, що буферна зона забудовується?
— Софії вже майже тисячу років, і десь до середини ХХ століття вона жила спокійно. Інтенсивна урбанізація простору почалася наприкінці ХХ — на початку ХХІ століть. Через це змінюється геофізика території, тобто напруження в ѓрунтах, їхні фізичні властивості, змінюється рівень ѓрунтових вод, з’являються так звані «техногенні води». За нашими дослідженнями, вони мігрують по території заповідника на рівні трьох-чотирьох метрів, а це якраз рівень залягання фундаментів, які через це просідають. На деяких спорудах з’явилися тріщини. Ще один негативний чинник — вібраційне навантаження від транспорту, кількість якого останнім часом зростає. Також проблемою є старіння матеріалу. Так, ще в ХІ столітті на території собору виготовляли плінфу (цеглу, з якої зведені будівлі), використовуючи такі технології випікання, яких сьогодні немає. А за правилами реставрації ми повинні використовувати ті ж матеріали, що й у давнину. Вивчаючи фундамент дзвіниці, ми помітили, що цегла верхнього шару вже як порох. Тому через років 5-6 нам треба буде зайнятися укріпленням цегли фундаменту. Незабаром розпочнеться реставрація фасадів Софійського собору. Це планова робота, яку ми робимо через певні проміжки часу. Знову ж таки, реставрацію проводимо з використанням матеріалів, аналогічних матеріалам ХІ століття, у даному випадку це гашене вапно з заповнювачем.
— Нещодавно був оголошений тендер на проведення першочергових заходів з укріплення пагорбу Андріївської церкви. Чи є вже певні зрушення у цій справі?
— Минулого тижня відбулося засідання науково-технічної ради Мінрегіонбуду, на якому розглядалося технічне рішення по закріпленню пагорба Андріївської церкви. На проведення невідкладних протиаварійних робіт виділено 10 мільйонів гривень з резервного фонду Кабінету Міністрів України, з яких 3,2 мільйона вже надійшло на казначейські рахунки заповідника. Ще 10 мільйонів гривень мають виділити зі стабілізаційного фонду на підготовку до Євро-2012. Паралельно необхідно провести роботи з укріплення самої церкви, яка в небезпечному стані. Науково-дослідний інститут будівельних конструкцій провів комплекс пошукових робіт, і їхні висновки говорять, що деякі конструкції споруди церкви і стилобату не придатні до експлуатації. За останні 1,5 місяця пішов інтенсивний розвиток тріщин, що помітно в інтер’єрі: почали тріщати мармурова підлога, скло у вікнах, тому, отримавши висновки профільного інституту і на основі візуальних спостережень, я підготувала лист на ім’я міністра про небезпеку перебування людей у церкві, але поки що він лишився без уваги. За цінами 2007 року на реставрацію та укріплення церкви потрібно орієнтовно 27 мільйонів гривень. Через місяць від генпроектувальника ми отримаємо комплексний проект з остаточною сумою, необхідною для виконання цих робіт. Торік не профінансували в повному обсязі комплекс проектних робіт по Андріївській церкві. Із запланованих 3,4 мільйона гривень надійшло тільки 21%. Цього року планується закріпити пагорб, ліквідувати його аварійний стан, укріпити фундаменти церкви, зробити гідроізоляцію та інженерні мережі (це вода, каналізація, тепло, електроенергія, підсвітка), а наступного року ми проведемо реставраційні роботи самої церкви: інтер’єри, екстер’єри, покрівля, позолота, стилобат.
— Як позначилася економічна криза на фінансуванні заповідника?
— Наразі окрім 3,2 мільйона гривень, які виділені з резервного фонду Кабміну, більше коштів нам не надходило. Зазвичай перші кошти ми отримуємо у квітні, хоч і невеликі, але вони дозволяють почати певну роботу. Такої ситуації з фінансуванням давно не було. Торік із запланованих 15 мільйонів видатків державного бюджету на реставрацію ми отримали всього 8 мільйонів 800 тисяч. Через кризу ми не плануємо піднімати ціну на вхідні квитки, хоча вона дуже символічно виглядає на рівні інших музеїв України — всього 22 гривні за відвідування всіх експозицій. Якщо держава буде нам заборговувати, тоді доведеться це зробити. Але чи прийде така кількість людей? Як показує досвід, перші два місяці після зростання цін число відвідувачів різко падає, а потім стабілізується і навіть піднімається. Тому доводиться планувати свою роботу так, щоб працівники вчасно отримували зарплату, вчасно сплачувалися кошти за комунальні послуги, охорону (за рік треба заплатити 860 тисяч гривень, при цьому держава жодної копійки не дає). Нам самим доводиться заробляти, щоб захищати державне майно. Суттєву підтримку надають меценати. Цього року за кошти італійських меценатів видано книжку про Генуезьку фортецю в Криму, яка надрукована чотирма мовами. А до кінця року завершиться робота над книжкою про всі пам’ятки заповідника, видання якої профінансоване одним із банків.
— Які підходи до збереження пам’яток діють у Європі, і чи можна їх реалізувати в Україні?
— Чисто професійні підходи — однакові в усьому світі, а от між державними — велика різниця. У Франції, Польщі, Італії держава виділяє величезні кошти на утримання, реставрацію пам’яток та на їхню популяризацію. Друкується маса книг, створюються екскурсійні програми, теле- та радіопередачі. Держава піклується про свою історію і має від цього зиск: сюди приїздить маса туристів. Змінити в один час ми нічого не зможемо. Якщо навчимося поважати себе, свою історію, тоді все зміниться. Іноді дивно чути від представників міністерств чи інших відомств, що вони не знають, де знаходиться Софія, а дехто думає, що це мінеральна вода. Тому ми намагаємося самі популяризувати пам’ятки заповідника і в Україні, й у світі: розповсюджуємо книжки, диски з фільмами про Софію в українських посольствах за кордоном, в Раді Європи, в музеях, заповідниках Європи та Америки, де бувають наші фахівці, або коли приїздять колеги до нас. І люди відкривають для себе іншу Україну. Іноземні фахівці часто запитують, чому ваша держава так мало себе популяризує? Для цього треба утворювати інформаційні центри України по великих містах багатьох країн світу, створювати українські інститути культури. Звісно, це потребує чималих коштів, але забувати про культуру та історію теж не можна, бо вона не може фінансуватися за залишковим принципом.
