Скандальні автомобільно-синівсько-журналістські справи останніх тижнів відсунули на задній план чимало інших не менш важливих подій, які стосуються «післяреволюційних» змін в Україні. Маємо на увазі слухання в Конгресі Сполучених Штатів. На перший погляд — це доволі тривіальна подія навіть при тому, що на конгресовому засіданні розглядалося «українське питання». Таке траплялося і раніше. І не раз. Однак нинішня відмінність — очевидна. Якщо раніше Сполученим Штатам не лишалося нічого, окрім як після чергового обговорення, махнувши рукою від розпачу, схвалити чергову критичну резолюцію, то нині стан справ істотно змінився. Складається враження, що США відчувають мало не власну відповідальність щодо того, аби Україна успішно пройшла шлях реформування. Здається, що американські політики — більші прибічники розвитку України, аніж їхні українські колеги. (Принаймні розуміння українських проблем Вашингтоном більш очевидне, аніж Києвом.)
«Центральною» під час цих слухань була доповідь помічника державного секретаря США Деніела Фріда, який недавно перебував із візитом в Україні. Він, звісно, чималу частину виступу присвятив «вражаючим успіхам» української влади, однак не менше уваги він приділив і негараздам. За його словами, «зараз поезія Помаранчевої революції має бути перекладена на прозу програм для перетворень української політики, економіки і суспільства». Один із основних висновків щодо застережень пана Фріда: «Нове керівництво не змогло скористатися політичним капіталом, який заробило завдяки помаранчевій революції». Особливо, за його словами, США занепокоєні «інтервенційною та інфляційною політиками, за якими діє український уряд, також ми занепокоєні неясністю в питанні реприватизації». «Деякі iз заходів інтервенційної політики можуть здаватися привабливими для українського уряду, оскільки він прагне зміцнити свою популярність перед парламентськими виборами 2006 року. Проте український уряд має подумати над вжиттям заходів, які будуть популярними в короткій перспективі, але можуть спричинити до інфляції, скорочення макроекономічної стабільності, підриву стійкого зростання», — заявив представник американського Держдепу. «Майже жодний посткомуністичний уряд, який розпочав економічні реформи, не був переобраний. Урядам, які розпочинають реформи, віддячують за них набагато пізніше, можна сказати, — вже посмертно. Можна пробачити чинним українським політикам те, що вони не хочуть програти наступні парламентські вибори у березні. Але ми також знаємо, що альтернативи ринковим реформам немає. Немає третього шляху. Уряди, які шукали такий шлях за 16 років посткомуністичної історії, так і не знаходили його. Існує лише шлях до утворення вільного ринку. Але, безперечно, цим шляхом можна йти з більшим чи меншим вiдчуттям соціальних потреб», — наголосив Деніел Фрід. Чим спричинена така увага США до України? Чи прислухається українське керівництво до рекомендацій Вашингтона? Із цими запитаннями ми звернулися до експертів.
Євген КАМІНСЬКИЙ , професор, завідувач відділу Інституту світової економіки та міжнародних відносин:
— Підвищений інтерес до України у США традиційно мав цілковито конкретні обґрунтування. Скажімо, на початку 1990-х інтерес до України зосереджувався майже виключно на питанні позбавлення її ядерної зброї. Що стосується інших аспектів нашого розвитку — економічних, внутрішньополітичних, «демократизаційних» тощо, то вони мали дотичне значення для офіційного Вашингтона. Там чекали демократичної реформи політичної системи і переходу України до відкритої ринкової економіки. Сподівалися, що це буде робитися власними зусиллями українців. Спорадичні заяви про зацікавленість американських властей у процвітаючій, демократичній Україні з ринковою економікою виглядали радше нагадуванням загального підходу уряду і Конгресу США до перспектив будь- якої іншої пострадянської держави.
Із кожним роком переважно декларативного реагування попередніх українських властей на відповідні заяви із Білого дому і Капітолію ці слова ставали якщо не абстракцією, то просто обов’язковою частиною дипломатичного ритуалу. Оскільки українська сторона багато обіцяла, але практично нічого не робила для того, щоб реалізовувати загалом доброзичливі американські поради і рекомендації, поступово всі ми стали свідками звинувачень ідеологічного ґатунку на адресу офіційного Києва. «Справа Гонгадзе», інші скандальні історії, пов’язані з діями вищих ешелонів влади в Україні, на тлі стабілізації олігархічно-корупційної політичної системи дали американським політикам серйозні аргументи для того, щоб розглядати нашу державу як близьку до членства у так звані «осі зла».
І ось адміністрація США проголошує і згодом легалізує так звану демократизаційну стратегію. Сприяння демократизації інших країн стає ключовим аспектом зовнішньої політики Джорджа Буша-молодшого. Відома нам тогочасна Україна — велика держава у центрі Європи — з утисками преси, обмеженнями прав і свобод журналістів, відсутністю незалежного суду, всесиллям влади і засиллям фінансово-промислових кланів закономірно посідає пріоритетне місце у відповідних планах і діях Сполучених Штатів. Сполучені Штати, де першоосновою демократії завжди вважалися вільні та прозорі вибори, зосереджують свою, вже конкретну увагу, на парламентських виборах в Україні 2002 року.
Конгрес прийняв гучну і добре аргументовану резолюцію, в якій говорилося про використання українською владою адміністративного важеля впливу на виборців, випадки їх підкупів тощо. Заперечення цього очевидного факту від «ображеного» Леоніда Кучми не забарилися. У відповідь американські власті ще більше загострили здебільшого пропагандистські закиди на адресу української влади. Такому ухилу сприяла відносно мовчазна реакція пересічного українського виборця на зловживання з боку влади.
Потрібна була помаранчева революція для того, щоб ситуація змінилася. Я не помиляюсь, коли саме так розглядаю причинно-наслідковий зв’язок. Американці не ініціювали ситуацію на Майдані, хоча своїми попередніми діями сприяли розумінню українцями безпосереднього зв’язку між рівнем демократії та ступенем соціально-економічного розвитку держави. Принаймні, якщо ця держава розташована в центрі Європи.
Назвати втручанням у внутрішні справи України офіційну позицію США під час президентських виборів в Україні можна тільки за умови володіння даром ненаукової фантастики. Владу в Києві всього лише просили надати громадянам можливість прийти на виборчі дільниці і вільно проголосувати, маючи гарантії того, що результати голосування не будуть підтасовані. Фінансування різного роду комітетів виборців та інших громадських організацій американськими недержавними фондами лягло на грунт, підготовлений українським керівництвом.
За півроку діяльності нової української влади американська сторона, на жаль, накопичила чимало підтверджень того, що в новій Україні багато чого залишається по-старому. Висловлюючи задоволення окремими елементами демократизації суспільних відносин, у Вашингтоні, тим часом, з подивом відзначають розходження між окремими обіцянками нової української влади і формами їхньої реалізації. Американці, зокрема, переконані в тому, що існують прямі диспропорції і суперечності між ліберальною ідеологією, сповідуванною Президентом нашої держави В.А.Ющенком, і «неорадянськими» методами, які часом використовуються в управлінні економічними процесами.
Відомі і вже багато разів проголошені вади у діях нового українського керівництва у Вашингтоні при цьому розглядають у контексті загрози демократичному процесові. А це вже, на погляд керівників США, пряма загроза «демократизаційній» стратегії Дж.Буша. Саме так, зокрема, я розглядаю стурбованість можливістю зради помаранчевої революції, висловлену одним з авторів рекомендацій до економічної програми В.А.Ющенка професором Андерсом Ослундом в газеті «Вашингтон пост».
Чи прислухається українська сторона до доброзичливих і логічних порад учасників слухань в американському Конгресі? Відповідь у мене не викликає сумнівів. Президент України просто змушений це зробити з огляду на фактично повну відповідність більшості постулатів американських урядовців і конгресменів тезам інавгураційної промови Віктора Андрійовича на Майдані 23 січня. За всього часто пропагандистського галасу навколо прорахунків нової української влади для внесення поправок ще є час. І перше, що треба зробити, у мене не викликає сумнівів. Покласти на стіл кожного урядовця консолідований список обіцянок, що робилися на Майдані, і знайти відповідь на таке запитання: що і чому я не зумів зробити для того, щоб відповідати критеріям Майдану?
Паралельно потрібно терміново посилити наукове забезпечення діяльності Президента України. Для цього є всі можливості. Потрібні бажання і конкретні дії. Але вони мають ґрунтуватися на науковому аналізі і політичній неупередженості, професіоналізмі і дотриманні слова, даного колись опозиційним політиком, а тепер конкретним державним діячем у революційні дні і місяці 2004 року.
Григорій НЕМИРЯ , директор Центру європейських та міжнародних досліджень:
— Чим відрізняються нинішні слухання в Конгресі від колишніх? Тим, що зараз ми бачимо більше конкретики як у тих сферах, які розглядаються як сфери можливостей для України і США, так і в тих сферах, які викликають занепокоєння. І я б сказав — занепокоєння з обох сторін. Такої конкретики абсолютно бракувало в попередні часи. Якщо подивитися на зміст виступів під час слухань, то очевидно, що вони настільки конкретними ніколи не були. До того ж з’явився інструмент, якого раніше не існувало — спільна заява президентів Буша і Ющенка, із якою вони виступили під час візиту Президента України до Вашингтона.
Я б говорив про три головні акценти у відносинах України і США. Перший — інтеграція України до Організації Північноатлантичного договору. Ми всі розуміємо вагу Вашингтона в НАТО. По- друге, наші відносини є ключовими з погляду інтеграції України до СОТ. Третій аспект полягає в демократизації. Завдяки здоровим політичним змінам всередині України наша держава отримала шанс стати лідером в демократизації регіону в цілому. Це включає не лише найближчих сусідів (таких, як Білорусь і Молдова), але ми можемо говорити в цьому сенсі і про Кавказ, і про Росію. Саме цей аспект — демократизації і поліпшення якості регіональної безпеки — є очевидним у відносинах зі США.
Україна де-юре завжди вважалася стратегічно важливою, ключовою країною для США в цьому регіоні. Але після помаранчевої революції вона стала такою і де-факто, тому що з’явилися можливості нарешті реалізувати той потенціал, який Україна має. Крім того, відбулися зміни в питаннях міжнародної безпеки — у контексті Іраку, терористичних загроз, питань нерозповсюдження, участі миротворців у стабілізації конфліктних регіонів. Цей потенціал Україна завжди мала, однак саме зараз він може бути реалізований.
Чи прислухається українське керівництво до висловлюваних занепокоєнь? Я б відзначив дві речі у слуханнях Конгресу. Перша: є визнання проблем так би мовити всередині влади і застереження стосовно деяких кроків уряду. Однак важливо й те, що відзначили конгресмени — це здатність уряду швидко виправляти помилки, якщо вони зроблені. Другий аспект полягає в наголошуванні, аби збереглася єдність у команді Президента і прем’єр-міністра. Це питання не лише консенсусу всередині команди, це питання способу трансляції командного консенсусу на консенсус суспільний. Саме тому, якщо подивитися більш детально на ініціативи з боку США, йдеться про збільшення не лише допомоги уряду, а й про кошти на розвиток громадянського суспільства. Ці питання взаємопов’язані: консенсус урядової команди і консенсус суспільства в цілому.
Слухання в Конгресі готувалися не зненацька. Їм передував візит делегації на чолі з помічником держсекретаря США Деніелом Фрідом до України, а також засідання спільного консультативного українсько-американського комітету (нова ініціатива, яка отримала назву — Спільна координаційна група). Те ж саме, що говорилося під час слухань, дуже відверто мовилося і під час зустрічей Фріда в Києві. Тому я б говорив про процес, який триває щоденно. Новизна полягає в тому, що зараз набагато більше робочих моментів, коли стало легше узгоджувати позиції, ніж це було в минулому. Тоді проблеми намагалися вирішувати від зустрічі до зустрічі на високому рівні. Якщо зустрічі на високому рівні не відбувалися, то відбувався повний провал у відносинах. Зараз цього немає. Основний сигнал США Україні полягає в заклику послідовно здійснювати реформи, а також в тому, аби короткострокові кроки і передвиборний рік не зашкодили стратегічним цілям європейської і євроатлантичної інтеграції, реалізації ринкових реформ всередині країни.
