Святковий тайм-аут в розкрученні аудіо-відео подій дав можливість у спокійній обстановці проаналізувати те, що сталося, з надією знайти відповіді не тільки на запитання «кому це вигідно?», але і «чому таке стало можливим?» У друкованих виданнях, на радіо і телебаченні з’являється безліч матеріалів з аналізом ситуації, в яких відомі політологи, політики висловлюють свою точку зору на те, що відбувається.
Свій матеріал я побудував у вигляді запитань і відповідей, причому кожний читач сам може дати відповіді на поставлені запитання. Оскільки запитання щодо даного скандалу можна поставити незліченну кількість, я намагатимуся відбирати тільки ті, які, на мій погляд, не є логічними.
Кияни і гості столиці були свідками акції «Україна без Кучми». Якщо участь в акції противників Президента була логічною, то поведінка політичних лідерів, що очолили цю акцію, була, м’яко кажучи, не зовсім особистою. Рівно рік тому П.Симоненко, відмовившись приєднатися до блоку для висунення єдиного опозиційного кандидата, власноручно спрямував хід виборів за запропонованим владою планом, а О.О.Мороз особисто вніс вирішальний внесок в розкол «канівської четвірки», що не дозволило опозиційним силам виставити єдиного кандидата і забезпечило перемогу діючої влади. Перше нелогічне запитання: «Чому наші громадяни повинні мерзнути в наметах, вимагаючи відставки Президента за закликом тих політиків, які рік тому допомогли йому отримати перемогу?»
Хіба не усвідомлюють лідери комуністів і соціалістів своєї персональної відповідальності за ситуацію в країні?
Виходить парадоксальна ситуація. Переважна більшість колишніх компартійних працівників залишилася на керівних посадах, правда, назви посад змінилися, але фактично вся влада в країні належить колишній компартійній номенклатурі. Пригадайте всіх своїх знайомих колишніх компартійних працівників, і ви зможете пересвідчитися, що переважна більшість iз них знаходиться, як і раніше, біля керма. Раніше керівна і спрямовуюча сила була закріплена в Конституції і компартія несла політичну відповідальність за те, що відбувається в країні, тому комуністам ще довго будуть згадувати репресії, голодомор тощо. Зараз, завдяки геніальному винаходу компартійних ідеологів, ставленики компартії все вирішують, усім керують, але ні за що не відповідають. Глава держави — Президент, комуністи і соціалісти в опозиції до нього, і за всі недоліки в країні відповідає він. А в той час, коли О.Мороз вимагає відставки Президента, ряди державних службовців Адміністрації Президента поповнюються колишніми колегами Сан Санича по міськкому. Навіщо перемагати на виборах, коли можна всім керувати, але ні за що не відповідати?
Ви ніколи не задумувалися над тим, чому оточення Президента постійно залучало главу держави розбиратися: «Хто в домі хазяїн?» А зараз, коли Президенту набридло бути крайнім, терміново була розіграна «буря в стакані» на трибуні Верховної Ради. Іншого пояснення тому, що відбувається, поки що не знаходиться. Цю точку зору багато в чому підтверджує і поведінка прихильників Президента під час відомих подій.
Яке значення має поява на площі наметів у підтримку Президента. Хіба десятки мільйонів голосів виборців відданих за Президента, є недостатньою підтримкою? Я думаю, що організатори цієї акції хотіли засвідчити свою підтримку главі держави. Але з точки зору PR-технологій результат вийшов зовсім протилежним. Наметове містечко розташоване в самому центрі міста. Багато хто з киян сприймали намети прихильників Президента за намети противників: атрибути прихильників не вражали. Той, хто підходив ближче, відразу ж звертав увагу, що прихильники Президента в явній меншості, більш того, на деяких наметах лозунги ще з часів виборчої кампанії, а байдужий вигляд учасників остаточно перекреслював надію на позитивний результат від альтернативного наметового містечка і дана акція дала зворотний результат — спрацювала на посилення акції противників.
Точно такий же результат мали і демонстрації в захист Президента і Конституції. Вони забезпечували масовість, підтримували напруженість ситуації, а постійні репортажі по всіх каналах сприяли розкрученню скандалу.
Я не можу відповісти на запитання, чим викликана поява на барикадах захисників Конституції першого Президента України, повноваження якого, як гаранта дотримання Конституції, давно закінчилися, і зараз вибраний інший Президент, який має більш ніж достатньо можливостей для захисту Конституції і ні до кого по допомогу не звертався.
Чому такий найдосвідченіший політик, як секретар ЦК з ідеології, не врахував того факту, що якщо ситуація розвивається за сценарієм скандалу, то будь-яка згадка про неї (незалежно — позитивна або негативна) сприяє його розкрученню, а отже, і роботі проти того, проти кого спрямований скандал?
Адже хід подій можна було спрямувати в інше русло. Замість розкручення скандалу, можна було вже наступного дня після появи плівки зняти напруження, подякувати депутатовi за пильність і направити матеріали на розгляд за цивілізованим сценарієм. Депутат Ю.Йоффе дуже переконливо показав, наскільки більш важливо в сучасних умовах уміння розмірковувати, ніж уміння ходити строєм на демонстрації, викрикуючи лозунги.
Дуже засмутили засоби масової інформації. Адже їм краще ніж іншим, відомо, як «співають безголосі співаки» і весь технологічний процес створення аудіо-відеопродукції. Технічні засоби надають широкі можливості отримання і обробки інформації, і кожний з нас може стати жертвою подібних технологій. Якщо вдалося практично з однієї плівки, без відповідних висновків і експертиз проти глави держави розкрутити такий скандал, то що можна говорити про пересічних громадян.
Ми створюємо державу, в якій будуть жити наші діти і внуки. Я не думаю, що вони будуть нам дуже вдячні за те, що ми так посилено створюємо негативний імідж нашої держави. Стратегічні втрати будуть набагато більшими за тактичні надбанння різних кланів, які для вирішення своїх корпоративних завдань готові скористатися будь-яким приводом.
ДО РЕЧІ
Позавчора на сайті «Українська правда» (www.pravda.com.ua) відбувся чат з Олександром Морозом. Зокрема, на запитання: «Чи є у Вас інформація про те, які ще плівки є у Миколи Мельниченка?» Олександр Олександрович відповів, що наскільки йому відомо, «у нього є цікаві розмови, вірніше, записи розмов Президента з Лазаренком, Бакаєм, Азаровим і деякими іншими дійовими особами». Нагадаємо, що Павло Лазаренко був затриманий в Сан-Франциско на прохання швейцарських правоохоронців в квітні 1999 року, тобто більше ніж півтора року тому. У той же час, на відомій прес-конференції — 28 листопада, коли вперше у Верховній Раді були обнародувані аудіозаписи нібито розмов Президента з В. Литвином і Ю. Кравченком, Олександр Мороз, за повідомленням Інтерфакс-Україна, заявляв, що в цілому аудіозаписи велися протягом 2—3 місяців. Чергова «доза» компромату, введена О.Морозом в громадську думку, ставить ряд питань: Мельниченко «слухав» головний кабінет країни «2—3 місяці» чи набагато більше — коли ще Лазаренко знаходився у Києві? Чи здійснювалися записи взагалі? Якщо так, то хто, скільки і з якою метою «писав»? Варто також відзначити, що вітчизняні спецслужби, крім гнiвних спростувань можливостей Мельниченка, поки що не надали платникам податків ніяких виразних пояснень про те, що відбувається.
