Минулого тижня в Києві побував кардинал Вальтер Каспер, Президент Папської ради у справах сприяння християнській єдності. Перебуваючи в Києві, кардинал Каспер — доктор, професор, відомий німецькомовний богослов — зустрівся з Президентом України, взяв участь у міжнародній науковій конференції «Свобода релігії і національна ідентичність», де виступив з доповіддю, спілкувався з журналістами, зустрівся з керуючим справами УПЦ єпископом Митрофаном, а також був присутній при презентації своєї книги, виданої українською мовою. Книги, яка закінчується словами: «…Церкву не можна вважати закритою системою. Вона мусить бути духовно готова до діалогу й порозуміння зі світом…» Кардинал Каспер люб’язно погодився на інтерв’ю з нашою газетою.
— Ваша Еміненція, яка мета вашого приїзду до України, де католики латинського обряду знаходяться у меншості?
— Одна з моїх книг, а саме «Ісус Христос» щойно видана видавництвом «Дух і Літера» українською мовою; маю надію, що ця книжка стане в пригоді всім тим людям (їх стає все більше), котрі стоять поза Церквою, однак цікавляться Ісусом Христом та «Його справою». Сьогодні, як і завжди, актуальним залишається питання: ким є Ісус Христос, ким Він є для нас сьогодні? То ж однією з причин приїзду є презентація цієї книги українському читачу, яка відбудеться в Національному університеті України. Але це тільки зовнішня причина приїзду. Реальна ж причина — зустріч тут з моїми братами і сестрами по вірі і спілкування з ними. Я збираюся зустрітися також з православними братами і сестрами у Христі. У сучасному світі, який часом втрачає розум, віруючі всіх конфесій мають разом свідчити свою віру в Бога, в Ісуса Христа, виступати за гідність людини, за безпеку життя, справедливість та за мир. Ми не можемо просто продовжувати свою полеміку, як наче нічого не трапляється, — конче необхідне примирення і спільне відстоювання християнських принципів життя і миру у світі. Моєю роботою в Римі, завданням і обов’язком є робити все можливе заради християнської єдності.
— Сьогодні в Україні налічується близько мільйона католиків. Скільки українських католиків буде тут у 2010 році? Чи існує у Ватикані щось на зразок планування таких речей?
— Можу сказати, що Святий Престол не має подібних планів. Ми не хочемо ображати православні церкви, своїх православних братів і, так би мовити, ловити овець із їхнього стада. У цій справі ми поводимося дуже обережно, поважаємо релігійну свободу; наша стратегія і політика полягає у тому, що православні люди краще нехай залишаються православними. Адже католики і православні мають ті самі таїнства, а це — шлях до спасіння. І через те немає необхідності навертати їх в іншу конфесію. Але якщо якась людина сама зробила вибір і хоче стати членом католицької церкви, то її рішення необхідно визнавати. Ми, однак, прагнемо до співпраці та до добрих стосунків з православними церквами і тому — ніяких планів щодо побільшення числа католиків в Україні і я не можу прогнозувати чисельність українських католиків у 2010 році. Але маю враження, що Католицька церква в Україні нормально розвивається, стабілізує свої структури, провадить гарну пастирську працю
— Сьогодні значна частина католицького духовенства України — іноземці. Не всі українці ставляться до цього схвально. Чи зміниться ця ситуація у найближчому майбутньому?
— Обов’язково зміниться. Теперішня ситуація пояснюється переслідуваннями та обмеженнями католиків у недавньому минулому під час комуністичного періоду, коли не існувало жодних шансів підтримувати богословську освіту. Тому прийшлося направляти сюди духовенство з інших країн. Зараз все змінилося на краще і ми готуємо в наших семінаріях українців. Це, однак, потребує часу, тому що Церква надає дуже велике значення освіті, гарній підготовці кліру — курс семінарського навчання триває 6 років і є тільки частиною підготовки майбутнього пастиря. Але необхідність у закордонному клірі поступово буде відпадати, хоча для повної нормалізації ситуації знадобиться кілька десятків років.
— Із представниками яких українських церков зустрінеться Його Еміненція в Україні? Чи плануються зустрічі з духовенством наших неканонічних православних церков? Наприклад, з патріархом УПЦ Київського патріархату Філаретом? Адже відомо, що високі сановники Ватикану зустрічаються з протестантами, рабинами, з мусульманськими церковнослужителями. Чому існує табу щодо українських церков, які намагаються отримати незалежність?
— Перед тим, як приїхати у вашу країну, я надіслав дружнє послання митрополиту Володимиру і висловив бажання зустрітися з ним. У відповідь отримав повідомлення, що зустріч не може відбутися — митрополит Володимир зараз знаходиться за межами України. Тому я зустрівся з єпископом Митрофаном, керуючим справами УПЦ (Московського патріархату). Наш офіційний звіт стосується зустрічей тільки з духовенством канонічних церков — ми не втручаємося у внутрішні православні справи і поділи, поважаючи волю православних церков. І тому маємо офіційні стосунки тільки з тими церквами, які визнаються іншими православними церквами. Це не значить, однак, що я, наприклад, маю право виносити якісь судження стосовно Філарета, — я тільки повинен поважати офіційно визнані церкви. До того ж, було б вельми складно мати справу одночасно з усіма трьома православними церквами України.
— Перепрошую, але чи не знаходиться така позиція у протиріччі з духом екуменізму?
— Дух екуменізму — це повага до правил інших церков, це невтручання в їхнє життя і не чинення тиску на них. Інша справа — на місцях, де духовенство повинно вирішувати між собою міжцерковні локальні проблеми, обговорювати спільні практичні питання.
— Чому Святий престол так піклується добрими стосунками з невеликими і мало впливовими у світі православними церквами Сходу? Може це змагання з Російською православною церквою? Втім і Російська церква є набагато меншою за Католицьку церкву.
— Згадані вами церкви мають багаті історичні традиції, важливі для всіх нас, і глибоке коріння, як наприклад церква Київської Руси. Тому ми відчуваємо глибоку повагу до цих церков. Згадаємо слова Святійшого отця про те, що церква має навчитися «дихати двома легенями». Це вельми важливо також для Європи. Тим більш, світове православ’я зовсім не таке вже й мале (250 мільйонів православних проти одного мільярда католиків. — К.Г. ). Взагалі, справа не в кiлькості, а в якості, в багатстві та значущості традиції. А ще у тому, що Захід і Схід Європи мають йти один одному назустріч, що не може відбутися без примирення Західної і Східних церков, без гарних стосунків з великими і малими православними церквами. Це не є питання змагання або бажання домінувати. Ми маємо працювати для досягнення єдності, якій немає альтернативи, — ми зобов’язані разом свідчити Христову віру перед лицем сучасного світу, який стає все більш секуляризованим. Тому мусимо рахуватися один з одним. Я вважаю, що просто соромно і сміху достойно християнам полемізувати між собою, адже ми маємо так багато спільного в дійсно важливих питаннях. З цим потрібно покінчити, треба порозумітися, обмінюючись інформацією, навчаючись один у одного, а також взаємно цінувати один одного. Ми всі — з обох боків — повинні вдосконалювати освіту, надавати більше стипендій молоді. Знаком нашої доброї волі є, зокрема, той факт, що Католицька церква надає допомогу Православним церквам, підтримуємо їх фінансово.
— Чи надається допомога також Українській православній церкві Московського патріархату?
— Так, деяку економічну допомогу отримує від Католицької церкви і УПЦ (МП), але більшість грошей йде до РПЦ, зокрема, з Німеччини, моєї батьківщини.
— Чи зацікавлений Ватикан у тому, щоб в Україні була єдина незалежна Православна церква (до речі — найбільша у світі за чисельністю), лояльна до інших церков і конфесій світу?
— Святий престол зацікавлений у тому, щоб православ’я покінчило зі своїми внутрішніми поділами. Бо вони не є нормальним явищем — християни мають бути символом миру й примирення. Отже, ми бажаємо об’єднання українського православ’я, а щодо незалежності, то тут Ватикан не можемо займати будь-якої позиції, бо то має вирішувати саме православ’я.
— Прошу трохи сказати про Ваші українські враження.
— Я вже втретє в Україні і тому можу із задоволенням відзначити постійний прогрес в економіці, а також у розвитку нашої Католицької церкви. Маю надію також на подальший прогрес у відносинах між католицькою та православними церквами. А релігійні свободи в Україні свідчать про внутрішні риси толерантності та поваги до іншого, притаманні українцям. Це гарний знак — український народ може стати прикладом для багатьох інших у світі.
Дуже вдячна Його Еміненції за увагу до читачів газети «День».
