Перед Вірочкою в цій родині померло троє дітей. Першого хлопчика Валя й не доносила, він народився восьмимісячним. Але наступні діти народжувалися своєчасно і начебто здоровими, а невдовзі, як свічечка, згасали. Лікарі казали, що не підходить клімат, Валя лежала з дітками в різних лікарнях і навіть у науково-дослідному інституті. Не допомагало ніщо. А тут у їхньому селищі вимкнули газ — що зробиш у невеличкому містечку далеко від Чимкента без газу?
На той час вони вже мали непогану хату з усім господарством — придбали в німецьких колоністів, які вибралися на історичну батьківщину. Все покинули, продали за безцінь, і кілька років тому повернулися в Майдан — село з п’ятдесяти хат, загублених серед поліських лісів і боліт, — історичну батьківщину Валі і матері її чоловіка — баби Мар’янки.
Валин чоловік носить казахське ім’я — Умербек й українське прізвище — Філозоф. Баба Мар’янка, як звуть її у Майдані, є третьою дружиною казаха Курбана Асамбаєва. Причому дружиною невінчаною, бо в офіційному шлюбі той перебував тільки з першою — казашкою. Але це не завадило йому мати за жінку, крім Марії, ще й німкеню Емму: одночасно ці дві дружини мирно вживалися під одним дахом і так само мирно співіснували з казашкою, яка проживала зі старшим сином. У родинному літописові «султана» Курбана є й такий цікавий факт: трьох його дітей народжено в один рік, одна дитина (від казашки) в лютому, близнятка (від Марії) у березні.
У Казахстані Марія опинилася в кінці п’ятдесятих років, коли вся її родина завербувалася на освоєння цілини. У сусідньому з Майданом селі — Черську в неї був хлопець. Він так її любив, що приїжджав у Чимкентську область забрати кохану додому, навіть з дитиною від іншого. Був період, коли Марія таки кидала сина, але не заради юнацького кохання — їздила до батьків. І тоді німкеня Емма доглядала його, як рідну дитину, й годувала груддю. І хоч рідна мати повернулася через два тижні, Умербек до п’яти років ходив за Еммою більше, ніж за Марією, саме її кликав матір’ю. У селищі, де вони жили, Умербека й досі називають «Емминим сином».
****
У Майдані в Філозофів народилося ще двоє діток. І тепер їх усіх четверо. Найстарша Наталка перейшла до восьмого класу, загальній улюблениці Вірочці буде сім років, Таяні пішов третій, а 11-місячний Богданко під час нашої тривалої розмови безжурно проспав на ліжку. Незвичне ім’я в найменшої дівчинки — від бабусі Емми, яка тепер мешкає в Німеччині.
Коли Емма разом з дочкою виїжджала на етнічну Батьківщину, то замість себе запропонувала перебратися в село до Курбана Марії: там хата, корова, господарство... Марія ж тривалий час проживала в райцентрі, де отримала помешкання від дорожньої організації: близнятам настав час іти до школу, а в селі російської не було. Проте дітей від Курбана народжувала...
У всіх цих родинних стосунках і обмінах розібратися тяжко тільки на перший погляд. Дружна родина завжди трималася купи, не ділячи дітей (всі брати-сестри!) і не зважаючи на штампи в паспортах. І якби не біда з дітками, жили б сьогодні Валя з Умербеком у хорошій хаті в казахському райцентрі. А якби не розвал Союзу й українська незалежність, яка сплутала долі багатьох людей, колись єдиного «радянського народу», певно, жили б вони вже біля Емми в Німеччині...
Бо в Україні — рідній для Валі і такій же рідній для Умербека, який набагато більше схожий на слов’янина, ніж на азіата, вони живуть на «пташиних» правах.
***
Сьогодні Філозофи мешкають у колишньому сільському клубі, в якому колись і познайомилися на танцях. Умербек приїжджав до материних родичів, а Валя — на вихідні з Нововолинська, де навчалася. Раз постояли, каже, два, ну, може, чотири рази. Він її вподобав і, від’їжджаючи до Казахстану, пообіцяв невдовзі приїхати й забрати з собою. Вона не повірила, а, виявилося, дарма. Батьки не пускали так далеко від дому, та Валі тоді, при єдиній державі, усе це далеким не видавалося ніяк.
Вона й штамп у паспорт про громадянство Казахстану поставила тільки тому, що без нього, як каже, не пускали в літак, коли хотіли провідати рідних в Україні. Умербек же під час переїздів свій паспорт загубив взагалі. Те, що вони — іноземці, виявилося під час виборів. На посаду сільського голови було висунуто аж 11 кандидатур — конкуренція, отже, не просто жорстка... Хтось із тих, хто програв, вхопився за шанс визнати вибори недійсними: крім Філозофів — громадян Казахстану, голосували й громадяни Росії, Вірменії, Узбекистану і Азербайджану. По всьому світу розкидало життя уродженців Троянівки та навколишніх сіл, повернувши в якийсь момент — з різних причин — у рідні краї.
Після Казахстану Філозофи рік мешкали на квартирі в селі Поворськ сусіднього Ковельського району, де у Валі сестра. Три роки квартирували в Майдані. Зі скрипом, але прописали їх біля батьків — тут «чорнобильська» зона. А недавно купили приміщення колишнього клубу, зробили ремонт, поставили піч — та й живуть.
Після розпаду колгоспу в Троянівці (так само Черську, Майдані й Бережниці — це все одна сільська рада) люди залишились напризволяще. І без роботи. Валя працювала дояркою, а Умербек — слюсарем на фермі. Господаря-лідера, який би об’єднав людей навколо себе, не знайшлося. Худобу й техніку роздали на зарплатню, а землю ще навіть не ділили. Валя має пай десь два з половиною гектари (з пасовищем разом), але, як усі люди в селі, вагається: й що з тією землею робити, навіть коли її відміряють?! Умербек, загубивши паспорта, пасе тепер корови разом зі старшою дочкою в Поворську (через те ми його й не застали): добу працює, дві вдома. Нараховують наче й непогано — до 150 гривень, а на руки виплачують час від часу по 10—20 гривень.
Щоб виробити новий паспорт, Умербеку треба їхати в посольство до Києва. Потім усім їм відмовитися від громадянства казахського — і сплатити за це шалені не тільки для їхньої родини гроші.
***
Фактично без українського громадянства з добровільно-примусових переселенців у Троянівській сільській раді залишилися тільки Філозофи та ще одна родини. Одним вдалося скористатися спрощеною формою прийняття громадянства. Іншим пощастило, бо, наприклад, в Азербайджані не було ще прийнято закону про набуття громадянства. У міграційних службах мене проконсультували, що, в принципі, це вирішується й справа Філозофів: тим більше, що Валя — уродженка України. Бо жити на своїй землі і весь час відчувати себе тут чужими — і неприємно, і невигідно.
Але поки ця велика родина сподівається на кращі часи, їх матеріально підтримує тільки мама Емма з Німеччини, передаючи при оказії то тюль для дому, то одяг дітям. Виробити закордонний паспорт і самим поїхати туди (хоч і кличе!) — сьогодні для них нездійсненна мрія.
