Ось любе жіноцтво чекало, чекало і дочекалося: серіал «Секс і місто» дістав своє повнометражне завершення.
За що можна любити «Секс і місто» (або, як його з суто московським снобізмом охрестили на півночі — «Секс у великому місті»)? За його першоджерело — нью-йоркські фільми Вуді Аллена, одного з найцікавіших кінорежисерів Америки, джазмена- кларнетиста, письменника і великого фаната Манхеттена. Очевидно, що саме творчістю Аллена, його гумором, його баченням (іронічним і ліричним водночас) стосунків чоловіка і жінки надихалися автори серіалу. Друга принада саги — Нью-Йорк як справжня дійова особа багатьох Алленових фільмів і, відповідно, найліпших епізодів у серіалі. Згадаймо і самих героїнь — чотирьох відчайдушних красунь, котрі борються за особисте щастя з усією можливою чарівністю. Отож найкращі серії тішать дотепністю, гарними жінками і чоловіками, неповторною атмосферою Манхеттена.
У повнометражному «Сексі й місті» все те на перший погляд є. Навіть починається фільм запозиченою із серіалу сентенцією Керрі Бредшоу (Сара Джессіка Паркер): мовляв, у Нью-Йорку знайти ідеальну квартиру так само нелегко, як і ідеального партнера. Усі герої та героїні так само на своїх місцях. Минуло п’ять років, підростають діти в Шарлотти і Міранди, а Керрі зі своїм Суперменом (Кріс Нот) знаходять собі оту ідеальну квартиру — розкішні апартаменти з видом на море — і вирішують заодно й побратися. І ось уже героїня Паркер приміряє весільну сукню від самої Вів’єн Вествуд, але...
Повторюся, все начебто на місці: Нью-Йорк, мандри по дорогих крамницях і найрозмаїтіших ресторанах, теревені про секс і самий секс (натяком — треба дбати про віковий ценз), сварки і примирення, закадрові коментарі Керрі, щось на кшталт комічних ситуацій. Але все те не працює. Точніше, працює погано. Таке враження, що дивимося ще одну серію «Сексу і міста», не найліпшу, не найгіршу, а середню, прохідну. Але ж, мабуть, завдання для режисера були трохи інші: створити кінцевий яскравий акорд до багаторічної історії, за якою щовечора стежили мільйони глядачів. Річ навіть не в тім, що актори телевізійні й актори великого екрана — то спеціалізації різні, й успішно перетворити перших на других доволі складно, ні, якимсь чином на кіноплівці зникла та легка усміхнена, так добре втілювана Керрі-Паркер з її подругами романтичність, котра, власне, і вабила найдужче. Можливо, режисер Майкл Патрік Кінг і не міг з тим дати раду, адже він цілковито — людина малого екрана, в серіалі «Секс і місто» зняв 10 серій, сценарії написав для 23, спродюсував аж 76; але на великому екрані він цілковитий дебютант, формат його мислення принципово інакший.
Втішатися можна, однак тим, що тепер усі шанувальниці (й шанувальники) Керрі, Шарлотти, Міранди і Саманти можуть зітхнути полегшено: дівчата таки облаштували своє сімейне життя і, вочевидь, житимуть довго та щасливо зі своїми чоловіками і дітьми, з друзями і подругами, аж доки смерть не розлучить їх.
