«Я би не називав нинішній стан відносин із Росією напруженням. У мене великий досвід участі в розвитку відносин із Москвою. І повірте: це не є напруженням», — наголосив в ексклюзивному інтерв'ю «Дню» міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, коментуючи нинішній етап діалогу Києва та Москви, затьмареного газовими суперечками.
ЯКЩО НЕ НАПРУЖЕННЯ, ТО ЩО?
Уже кілька тижнів із інформаційного простору України і Росії не зникає газова тема. «Українці хочуть і надалі за безцінь отримувати таке дороге в усьому світі паливо», — такий докір кидають російські експерти. «Москва просто використовує «газову зброю» для політичного тиску», — здебільшого до такої думки схиляються їхні українські колеги. Попри волю (чи через непередбачливість?) двосторонні відносини переживають період чергового загострення. До «газового похолодання» у відносинах двом країнам справді не звикати. Однак у зв'язку з тим, що Україною зараз керують політики, легітимність приходу яких до влади піддавали сумніву у Москві на найвищому рівні, газова проблема набуває нового, ширшого, контексту. І хоч глава українського зовнішньополітичного відомства намагається пригасити пожежу, неприємного напруження у відносинах двох держав все одно не приховати.
В інтерв'ю журналістам «Дня», яке буде опубліковане в найближчих числах, Борис Тарасюк визнав, що «періоди гострих обмінів, як правило, збігалися з наближенням зими, з наближенням укладання чергових протоколів про поставки газу». За його словами, під час газових переговорів російська сторона також намагалася «вирішувати інші проблеми: чи то економічного, чи то політичного характеру». При цьому він підсумував: «Я не пам'ятаю жодного випадку в історії українсько-російських відносин, коли б дискусія навколо укладення чергових контрактів щодо поставки газу закінчувалася без укладення контракту і без поставок газу. Тому не треба зайвий раз драматизувати нинішню ситуацію: іде нормальний, переговорний процес, де кожна зі сторін намагається у максимальний спосіб забезпечити свої національні інтереси. У цьому нічого дивного немає».
Можливо, українська дипломатія десь не спрацювала? Прихід нової влади справді передбачав формування нових відносин між Україною і Росією. Саме на вітчизняних дипломатів лягав значний тягар у створенні збалансованих відносин. Чому не на російських? Насамперед тому, що російським дипломатам найменше хотілося б щось змінювати у двосторонніх відносинах. Напевно, Москву не в усьому задовольняла українська дипломатія і в попередні роки. Однак ще кілька років тому зусилля МЗС України виглядали «острівковими»: дипломати рекомендували і робили те, що не вкладалося в «географію» дій вищого керівництва. За останній рік ситуація змінилася, кроки МЗС України на шляху європейської і євроатлантичної інтеграції стали більш упевненими, що не могло не позначитися на настроях російської дипломатії. Переконати Москву в тому, що зовнішньополітичні дії Києва не зашкодять двостороннім інтересам, — завдання справді не з простих. Однак переконувати було необхідно. І хоч щоб Україна говорила про взаємозалежність, політичний шантаж Києва — ніщо у порівнянні з політичним шантажем Москви. Це можна було спостерігати на прикладі реакції російських політиків на заяву Києва про можливе збільшення оплати за оренду Чорноморського флоту в Криму... «Вічний стратегічний партнер» у результаті став більше роздратованим і, здається, нездатним до якихось компромісів. У результаті від «Газпрому» почали лунати заяви про можливе припинення поставок газу з 1 січня наступного року, про нову «переговорну» ціну за паливо — 230 доларів...
«ТАК БУЛО В МИНУЛОМУ»
«Дуже важко застосувати дипломатію там, де йдеться про поставки газу, про обсяги, про ціни. Це є суто професійна тематика. Тут повинні працювати професіонали», — наголосив «Дню» міністр закордонних справ Борис Тарасюк. На запитання наших журналістів, чи не має газова проблема ширшого «підтексту», головний дипломат країни лише зазначив: «У минулому ми були свідками, коли проблема поставок енергоносіїв використовувалася для здійснення тиску, для того, щоб отримати економічні або політичні дивіденди. Це справді було в минулому». При цьому Борис Тарасюк попрохав не переносити газової проблеми на «всю сукупність українсько-російських відносин». «Вони значно ширші, вони включають багато рівнів, багато сфер. І енергоносії — лише одна сфера. Тому я не став би переносити переговорний процес по газовій тематиці на відносини України і Росії в цілому», — підкреслив він.
Справді, переносити газову проблему на весь спектр відносин не варто. Чи єдиною була газова проблема у двосторонніх відносинах за останній рік? Адже можна пригадати, що навесні спалахнув скандал щодо «нафтової змови» російських трейдерів, тоді ж велися розмови про долю перебування Чорноморського флоту, про посилення регіональних позицій України (ГУАМ, Спільнота демократичного вибору, придністровське врегулювання), заяви України про можливий вихід із СНД (і зрештою — припинення участі у місіях спостерігачів цього пострадянського об'єднання)... Українські дипломати, складається враження, поки що не хочуть помічати усієї гамми складнощів відносин зі східним сусідом. Якщо це не напруження, то що? Складається ситуація кардинально протилежна тій, яку можна було спостерігати раніше. Якщо досі робився «перегин» у бік поступок Москві, то сьогодні, схоже, робиться перегин до нервових реакцій, до непідкріплених і часом непродуманих заяв. І сьогодні вже не важливо, хто почав першим і хто винуватий. Із приводу політики Росії до України, напевно, ні в кого не виникало і не виникає особливих ілюзій. Москва по-іншому уявляє свої інтереси, чимало поважних російських політиків досі відносять Україну до сфери впливу своєї держави. І завдання Києва полягає в мудрому підході до того, щоб ці стереотипи ламати. При відстоюванні національних інтересів не завжди слід вдаватися до образ у відповідь, до взаємних претензій...
І ЗНОВУ — САМОДІЯЛЬНІСТЬ
Наскільки продуманою була заява заступника керівника Секретаріату Президента Анатолія Матвієнка минулого тижня про збільшення до світових цін оплати за оренду російського флоту в Україні? Відповіді з російського боку показали, що ці слова були недоречними. А позиція МЗС України засвідчила, що виголошена заява Анатолієм Сергійовичем була проявом зовнішньополітичної самодіяльності.
«Це була точка зору. Не більше. Згідно з указом президента, три особи мають висловлювати офіційну позицію держави. Це — президент, прем'єр-міністр і міністр закордонних справ. Інші посадові особи для того, щоб оприлюднити свою позицію, мають її узгоджувати», — наголосив «Дню» Борис Тарасюк. Чому українські політики досі не змогли засвоїти це «золоте правило»? «Думаю, що на все потрібен час», — зазначив дипломат.
Саме в період нинішнього загострення відносин відбулося звільнення посла України в Росії. Чому було вирішено залишити цей складний напрямок зовнішньої політики без посла? Справді, Микола Білоблоцький, перебуваючи на посаді посла з 1999 року, вже давно перевищив допустимі ліміти в дипломатичній практиці. Про його відставку говорили фактично одразу після помаранчевої революції. Чому цього не сталося? І чому процес призначення нового посла перебуває лише на етапі пошуку кандидатури? А саме це випливає з відповіді міністра закордонних справ. Хіба лише тиждень тому стало відомо про те, що Микола Білоблоцький ось-ось попрощається з дипломатичною кар'єрою?
«Немає посла. Скільки часу немає посла?», — спробував пом'якшити гостроту проблеми (чи пожартувати?) міністр закордонних справ у відповідь на наше запитання. «Питання про відставку Білоблоцького вирішено згідно з його заявою і згідно з витіканням терміну перебування на посаді посла. Нічого тут дивного немає», — поінформував Борис Тарасюк. «У всіх державах посли перебувають певний термін — 3—4 роки. У нас цей термін становить чотири роки. Він може бути продовжений, а може бути скорочений за волею Президента. Адже Президент визначає і відкликає послів», — провів головний дипломат невеличкий лікнеп. І коли ж ми дізнаємося про ім'я нового посла в Росії? «Як тільки пройде процедура узгодження, а вона досить тривала: це визначення кандидата, це запит на агреман, це отримання агреману, а потім видання указу», — відповів міністр. «День» поцікавився конкретніше — на якому етапі перебуває призначення послів у США і в Росії? Борис Тарасюк відповів: «Кандидатура посла в США вже погоджена повністю, найближчим часом буде видано указ». А по Росії? «Тільки-но звільнений посол. Зараз питання перебуває на етапі розгляду пропозицій кандидатів», — визнав Борис Іванович.
...Непорозуміння з Росією мають дуже серйозний характер, і наслідки цього нібито «ненапруження» можуть бути дуже непередбачуваними. Російський чинник, без сумніву, активно вплітатиметься у передвиборну тканину в Україні. Якою буде реакція виборців? Відповідь можна спрогнозувати, виходячи з останніх соцопитувань. Більшість українців — 51% — вважає, що взаємини України і Росії погіршилися після президентських виборів 2004 року. Про це свідчать результати соцопитування, проведеного Міжнародним фондом IFES із 2 по 14 листопада. Лише 11% вважають, що вони покращилися. 37% вважають, що відносини з Росією не змінилися. Громадяни явно розчаровані політикою української влади на російському напрямку. Не виключено, що саме цього прагнуть у Москві, використовуючи газовий важіль. Хоч варто визнати, що за певних обставин обрана Росією лінією може мати протилежний від очікуваного ефект. Приміром, можна пригадати, як призабута «тузлинська криза», спричинена зневажливими діями російського керівництва, продемонструвала небачену політичну і суспільну консолідацію в Україні...
