Учора до Києва прилетів віце-прем’єр російського уряду Віктор Христенко, якому притаманна жорстка манера проведення переговорів. Мета його візиту — газовий консорціум. Значення вчорашнього першого засідання наглядової ради газотранспортного консорціуму, де, за повідомленнями російських ЗМІ, планували обговорити питання підготовки і розробки техніко-економічного обгрунтування і бізнес-плану цієї структури, українські джерела оцінюють дещо більш приземлено. За їхніми даними, на порядку денному всього лише такі рутинні питання, як штати і кошторис ТОВ «Міжнародний консорціум з управління і розвитку газотранспортної системи України».
Однак саме це може переконливо свідчити про те, що справа створення консорціуму повільно, але впевнено просувається вперед. Адже зрозуміло, що про розробку ТЕО і бізнес-плану — складних і важливих для створюваної структури документів (бізнес-модель консорціуму слід подати на розгляд урядів обох країн не пізніше 30 серпня 2003 року) — без кошторису, штатів і, що там казати, окладів можна розмірковувати, як кажуть, тільки в першому наближенні. (Про це може свідчити також і досвід створення нафтопроводу «Одеса—Броди», на якому занадто пізно — після завершення проекту — пригадали про якісний бізнес-план).
До останнього часу не було повної ясності і щодо системи керівництва консорціумом. Рішенням установчих зборів ТОВ від 7 листопада минулого року, затвердженим після виконання внутрішньо-корпоративних процедур, раду засновників повинен був очолити перший віце-прем’єр-міністр України (на той час) Олег Дубина. На грудневій зустрічі в Москві прем’єр-міністри України та РФ Віктор Янукович і Михайло Касьянов визначили, що представляти уряди двох країн у російсько-українському газотранспортному консорціумі будуть віце-прем’єри Віктор Христенко та Віталій Гайдук.
Складний поворот вніс у хід консорціумних справ намір зібрати в лютому тристоронню робочу групу з представників Росії, України і Німеччини, щоб обговорити можливість входження до російсько-українського газотранспортного консорціуму німецьких компаній. Причому передбачається, що Німеччину у цьому спільному підприємстві представлятиме «Рургаз». Але поки що, як кажуть, не склалося. Л. Кучма нещодавно повідомив, що через кілька причин зустріч представників трьох сторін — учасників консорціуму, заплановану на початок лютого, перенесено на липень, підкресливши, що це відбувається не з ініціативи української сторони.
Нагадаємо, що 2—3 грудня переговори з цього питання в Німеччині провів М. Касьянов. Наприкінці цього місяця у Києві побувала делегація німецького концерну Ruhrgas і Федерального міністерства економіки Німеччини, а 22 січня нинішнього року українська делегація відвідала Ессен. Як повідомляли, зазначає Інтерфакс-Україна, концерн Ruhrgas у грудні заявив про готовність увійти до складу міжнародного консорціуму з управління і розвитку газотранспортної системи України, зазначивши при цьому, що Київ ще не визначився з можливістю участі іноземних компаній у цьому консорціумі. Тим часом обізнані джерела стверджують, що тристоронню зустріч з питання газового консорціуму у Києві перенесено насамперед у зв’язку з тим, що несподівано для Києва Ruhrgas на початку цього року просто припинив існування, а друга найбільша європейська енергетична компанія E.ON AG, яка його поглинула, ще не визначилася зі своїми планами. Деякі джерела стверджують також, що затримка німецької участі в консорціумі пов’язана з вимогою цієї сторони надати їй 33% акцій. Київ, найiмовiрнiше, міг би легко погодитися з цим, якби необхідну частину надали за рахунок Росії. Остання цього варіанта, зрозуміло, не може підтримати і посилається на записану у відповідних договорах норму про паритетну участь двох країн.
І все ж для Києва сьогодні головним питанням у створенні консорціуму залишається внутрішня проблема — наповнення бюджету, — яка може дуже загостритися у разі прийняття поспішних рішень. Можливо, її спробують вирішити шляхом передачі українських газових магістралей у концесію (відповідний законопроект знаходиться у парламенті), заздалегідь захистивши таким чином інтереси бюджету, а отже, й українських платників податків.
Тим часом Росія продовжує непрямо і ненав’язливо впливати на Київ, вимагаючи від нього необхідних їй поступок. Основний метод «стимуляції» — успішні переговори з нашими сусідами (які є нашими конкурентами на ринку транзиту енергоносіїв). У січні було зафіксовано істотний прогрес у питанні транзиту російського газу через Польщу, про що повідомив наш нинішній гість В. Христенко, який провів переговори з віце-прем’єром Польщі Мареком Полем. Тривають переговори про поставки газу морським шляхом до Північної Європи. І вже починаються поставки російського газу через Чорне море до Туреччини. Тоді як український варіант нарощування експорту газу на Балкани (так званий проект «Газтранзит»), схоже, остаточно «загнувся».
КОМЕНТАР
Ситуацію навколо проекту створення міжнародного газотранспортного консорціуму вчора прокоментував Надзвичайний та Повноважний Посол Німеччини в Україні Дітмар ШТЮДЕМАНН, виступаючи на спільній прес-конференції зі своїм французьким колегою Філіпом де Сюременом з нагоди 40-річного ювілею Єлисейського договору:
— Якщо розглядати нинішню ситуацію з проектом газотранспортного консорціуму, слід сказати, що існують два паралельні напрями її розвитку: перший стосується газових компаній, другий — розробки політичних засад створення консорціуму. Реалізація проекту можлива лише за наявності політичної волі сторін i зацікавленості бізнесу. У Петербурзі президенти Кучма, Путін i канцлер Шредер ухвалили рішення створити тристоронній газовий консорціум. Це слід і у майбутньому розглядати як заявлену політичну мету. Сьогодні необхідні нові політичні імпульси для того, щоб виконувались прийняті в Петербурзі чіткі настанови. Так, було ухвалено рішення про створення тристоронньої робочої групи, до якої б входили політики й підприємці високого рівня. Перша спроба провести зустріч цієї групи цього місяця, на жаль, не вдалася з міркувань часу. Зараз потрібно призначити новий термін. Гадаю, візит в Україну російського віце-прем’єра Христенка якраз і сприятиме цьому узгодженню, що не так легко, бо час для зустрічі групи мають знайти досить багато осіб, а саме шестеро.
Вважаю, нам не слід зараз драматизувати ситуацію, хоча зрозуміло, що буде досить важко поєднати різні інтереси. Але обов’язкові політичні настанови зрозумілі: вони полягають у тому, що реалізація цього проекту може відбутися лише спільно і не на шкоду інтересам якоїсь зі сторін.
