Офіційний представник Держдепартаменту США Річард Баучер підтвердив факт надання Службою імміграції та натуралізації США політичного притулку колишньому співробітникові Управління державної охорони Миколі Мельниченку, а також дружині журналіста Георгія Гонгадзе Мирославі. Цей факт, очевидно, не може не вносити певних кор ектив у поняття «стратегічного партнерства», особливо на тлі того, що у справі, порушеній українською Генпрокуратурою проти майора Мельниченка, йшлося не про політичні переслідування, а про кримінальну відповідальність. Лондонська «Таймс», до речі, переконана, що Миро славі ніхто не загрожував.
Баучер відмовився деталізувати, де й коли Мельниченко звертався до органів американс ької влади з проханням про надання притулку, але сказав, що рішення ухвалювалося 13 квітня, відповідно до стандартної міжнародної практики. МЗС України в даному випадку відреагувало швидко, без звичних тайм-аутів, що, може свідчит и про те, що насправді до такого повороту в Києві вже були готовими. До речі, Президент Кучма з цього приводу заявив, що за нього та за уряд вже відреагувало МЗС, і що не всі подробиці справи відомі. Рішення Служби імміграції та натуралізації США викликало «глибоке здивування», говориться в заяві МЗС. Дійсно, американська сторона не могла не знати, що проти Мельниченка порушено справу за незаконне прослуховування та розголошення державної таємниці, на чому наголошується в заяві МЗС, і ці злочини дуже жорстко переслідуються американською Фемідою.
Навколо долі Мельниченка, який начебто спочатку отримував чеську візу, потім перебував у Австрії, потім — нібито на одній з американських військових баз у Європі припущень було багато. Одне з останніх — що майор Мельниченко нібито вже давно знаходиться під програмою захисту свідків, і українська влада просто не зможе домогтися його видачі для дачі показань — тепер виглядає слушним. МЗС трактує рішення американських властей як таке, що не відповідає духу українсько-американського партнерства.
У принципі, важко навіть теоретично припустити, щоб Україна могла надати політичний притулок особі, звинуваченій у Сполучених Штатах у шпигунстві, прослуховуванні найвищих посадових осіб чи розголошенні державної таємниці. З іншого боку, питанням є — а чи піде ця ситуація на користь самим Сполученим Штатам?
Ситуація й дійсно дивна. Начебто США були б зацікавленими в тому, щоб будь-яка влада в Україні (як і в будь- якій іншій країні світу) забезпечувала їхні інтереси, але не у конфронтації і очевидно, певному охолодженні відносин. З іншого боку, заяви Баучера і посла США в Україні Карлоса Паскуаля стосовно того, що американська політика щодо України не зміниться, дають підстави для різних трактувань. Вашингтон, можливо, вже відверто демонструє, що на даному етапі Президент Кучма вже не відповідає американським інт ересам, але зацікавленість розвитком подій в Україні залишається, а то й збільшується. У такому разі Мельниченко дійсно міг би відіграти роль важливого джерела iнформацiї для американської влади. А в разі змі ни влади в Україні інцидент можна було б улагодити за допомогою кредитування, або моральної підтримки, або їх поєднання — прикладом може слугувати ситуація на Балканах. Вона ж може продемонструвати й очевидну хибність — передусім для Вашингтона та його європейських союзників — «югославської» тактики.
Можна припустити, що на якийсь час одним стратегічним партнером і в Києва, і у Вашингтона буде менше. Питання лише в тому, хто і що може виграти в результаті. Проблема — в тому, що відтепер «касетний скандал», про який спочатку говорили, що він не матиме широкого міжнародного впливу, отримав саме міжнародний вимір. Версія щодо іноземної режисури українського внутрішньо-політичного конфлікту виглядає ще більш переконливо. В результаті звужується поле діяльності і Вашингтона, і Києва, з’являються мало кому потрібні нюанси, натомість інші гравці отримують більшу свободу дій.
За цим всім губиться те, що насправді і доля Георгія Гонгадзе, і майор Мельниченко, який, напевне, сам рано чи пізно усвідомить, що став жертвою «великих» ігор, стали просто розмінними монетами.
