Суть політики — не у винайденні певної ідеальної комп’ютерної програми, в яку можна ввести всі вихідні дані й отримати оптимальний розв’язок для всіх можливих проблем державної політики. Згідно з яким критерієм рабство вважалось чимось поганим, коли почалась громадянська війна в Америці? Як-не-як, плантатори Півдня заробляли чимало на забезпеченні текстильної промисловості Великої Британії бавовною, вирощеною рабами, а так званий «король котон» у першій половині ХIХ століття був таким важливим в економічному значенні для цього регіону, яким зараз є «чорне золото» для окремих членів організації експортерів нафти ОПЕК. З огляду на це, можна сказати, що рабство було позитивним фактором для американської економіки, оскільки воно наповнювало казну країни. Втім, достатньо американців на Півночі вирішили, що дозволяти іншим американцям на Півдні володіти людьми іншої раси як худобою є чимось геть неправильним. Й обрали президента, який підтримав те, що можна назвати політикою стримування рабства. Південь вийшов із Союзу, а Північ примусила його повернутись коштом кривавої громадянської війни, в процесі звільнивши рабів. Мало хто сьогодні піддає сумніву твердження, що володіти людьми геть неправильно, навіть якщо немає можливості підтвердити це на досвіді.
Незважаючи на те, по який ти бік політичного паркана, закривати засоби масової інформації опонентів є також чимось таким, що всі, хто хоч трохи цінує свободу слова, повинні засудити як щось геть неправильне. Звичайно, обмежуючи вираження ідей опонентів, можна забезпечити ефективнішу державну політику, принаймні тимчасово. Як-не-як, Муссоліні все ж змусив поїзди рухатись за графіком, Гітлер витягнув Німеччину з Великої депресії, а Сталін індустріалізував Радянський Союз. Проте все це було неефективно, й усі три експерименти врешті-решт виявились менш ніж успішними. Але якщо ми вирішили, що ми маємо певні права — колективне суб’єктивне рішення, яке не підлягає доведенню або запереченню — і вважаємо важливим зберегти ці права для наших нащадків, тоді ми повинні захищати ці права навіть для наших опонентів, пам’ятаючи про одне: порушувати ці права геть неправильно.
На переконання автора цих рядків, яке є результатом його виховання в дусі американської Конституції та її перших десяти поправок, серед подій, що останнім часом відбуваються в галузі засобів масової інформації, є декілька епізодів, які слід вважати геть неправильними. Останньою такою подією є повідомлення «Радіо Довіри» від 11 лютого про рішення зняти трансляції Української служби «Радіо Свободи» з ефіру. Тепер слухачі цієї програми можуть знайти її тільки на коротких хвилях. Оголосили «комерційне рішення» про те, що «Радіо Свобода» не відповідає формату «Радіо Довіри», попри те, що «Радіо Довіра» роками плідно співпрацювала з керівництвом радіостанції, щоб зробити свій формат більш відповідним для FM-ефіру.
Навіть Вашингтон, який хотів максимально скоротити американські трансляції в Україні, почав пильніше спостерігати. А президент інтернет-журналу «Organized Crime and Terrorism Watch» Томас Дайн прокоментував останнє рішення радіостанції, назвавши його «політичним кроком». Може, «Радіо Канада», яке планувало повністю припинити свої українські програми, теж передумає...
У вільному суспільстві влада завжди знає, що засоби масової інформації будуть часто її критикувати. Як каже старий вашингтонський афоризм, «якщо не терпиш спеки, забирайся з кухні». Якщо Україна справді збирається приєднатись до євроатлантичної спільноти, вона повинна «грати за правилами», встановленими членами цього клубу. Інакше останні вирішать, що в Україні відбувається щось геть неправильне і що вони не хочуть нічого подібного. І ситуація зі «Свободою» — геть невчасна.
А як щодо мільйонів тих, які налаштовували свої короткохвильові приймачі на частоту «Радіо Свободи», коли трансляції заглушувались радіоперешкодами? Приймачі ще на місці, як і вежі для створення радіоперешкод. Перші будуть увімкнені напевне. А останні?
