Був час, коли ми, значною своєю частиною, вірили небилицям, які нам розповідали про суспільство споживання. Тепер багато кому з нас вдалося ближче познайомитися з життям в країнах, де таке суспільство (синонім — цивілізоване) вже давно є повсякденною реальністю. І страхи з його приводу остаточно відпали. Проте за десять років незалежності в Україні суспільство споживання не утворилося, хоч кожний громадянин країни, природно, є споживачем. І це — майже єдине, що на сьогоднішній день здатне нас об’єднати.
Всі ми зацікавлені в тому, щоб споживати повітря і воду — чистими, продукти — свіжими і безпечними для здоров’я, промислові товари — згідно з вимогами до їх якості, послуги — такими, як нам обіцяв їх виробник. На жаль, все це часто залишається в сфері благих побажань. Незважаючи на те, що сьогодні вже не покупець дякує продавцю чи виробнику за придбаний товар, а чує «дякую» в свою адресу, споживач ще не став в Україні орієнтиром економічного розвитку ні на макро ні на мікрорівні. І це незважаючи на те, що його інтереси сьогодні намагаються захищати багато-які державні та громадські організації — від Держподаткової адміністрації та Держкомітету стандартизації, метрології та сертифікації, до створеного недавно відповідною українською асоціацією «Інституту споживача». Не випадково в лютому цього року Президент Леонід Кучма підписав указ «Про заходи з підвищення якості вітчизняної продукції», а парламент недавно заслуховував звіт уряду про його діяльність щодо захисту прав споживачів. Правда, в ході проваленої в Україні адмінреформи ліквідований комітет iз захисту прав споживачів, тоді як в Німеччині, яка є для нас зразком в багатьох питаннях, є навіть відповідне міністерство.
Проте щоб підняти права споживача на належну висоту, мабуть, необхідні не тільки якісь кроки влади, але й відповідний усвідомлений настрій самої споживчої маси. По-перше, (в політико-економічному плані) їй час вже зрозуміти, що тільки вільна конкуренція виробників, а отже і їх постійна битва за споживача й покупця, здатна перетворити споживчі права людини в добровільно, а звідси і неухильно виконуваний закон. По-друге, диктатура цього закону, законна диктатура споживача можливі тільки тоді, коли він сам подолає звичку, що прищеплювалася роками, покірливо споживати все, що попало, все, що дають, і мовчки перенести зневажання своїх прав.
У Сполучених Штатах, які, чи подобається це нам чи ні, визнані у всьому світі країною демократії, існує багатозначний і, головне, виконуваний лозунг «Коли споживач говорить — Конгрес слухає». Саме він багато в чому визначає американський стиль життя, що гарантує правоту споживача. Агентство «Львівські новини» днями розповіло кумедну історію про те, як якась американка отримала через суд два мільйони доларів тільки за те, що їдучи в машині, перекинула на себе чашку кави, куплену в придорожньому кафе, і довела, що воно було дуже гарячим. Або ще одна американка, яка засмажила свого кота в мікрохвильовій пічці, подала в суд на виробника тільки тому, що в інструкції до пічки не було написано про те, що домашніх тварин в ній сушити не можна. Але ці незвичні для нас судові процеси стали можливими не тільки тому, що 39 років тому президент США Джон Кеннеді проголосив декларацію про права споживача — на задоволення найнеобхідніших потреб, компенсацію, безпеку, інформацію, вибір, споживчу освіту та здорове навколишнє середовище, але і тому, що багато хто з американців засвоїли звичку завжди і у всьому відстоювати свої права.
Тим часом саме в ці дні в Радянському суді української столиці відбувається безпрецедентний для нашої країни судовий розгляд. Тринадцять пасажирів, які летіли літаком «Українських середземноморських авіаліній» з Любляни в Київ, пред’явили перевізнику позов, звинувачуючи його в затримці вильоту літака, а також в тому, що в ньому виявилося набагато менше місць, ніж було продано квитків, що викликало, як сказано в позові, «численні фізичні й моральні страждання пасажирів», багато з яких прибули в Київ на добу пізніше за вказаний у квитках час. Один з пасажирів, відомий український адвокат Ігор Кириленко, проте розповів «Дню», що після завершення цієї «повітряної Одіссеї» далеко не відразу реалізував свій намір звернутися за судовим захистом: мовляв, все ж добралися благополучно, чи варто ще тратити час і нерви?
До речі, це питання не виглядає таким вже й риторичним. Українське законодавство і створені на його основі, а частіше всупереч йому, підзаконні акти, залишають для порушників прав споживачів численні лазівки. Так, відповідач у цій справі представив суду цитати з «пасажирського авіаквитка», який у відповідності зі статтею 60 Повітряного кодексу України є «свідченням договору повітряного перевезення», де стверджується, що «наявність вільного місця не може бути цілком гарантованою», а час, вказаний в розкладі та інших документах, «не гарантується і не є складовою частиною цього договору».
Як заявив начальник Головного управління у справах захисту прав споживачів Києва Микола Казаков, проблема якості і безпека продуктів харчування в Україні досягли масштабів, які становлять загрозу для національної безпеки країни. Тільки на ринках столиці 2000 року було забраковано 208 тонн м’ясної, 178 тонн молочної, 254 тонн рибної, 1,5 тис. тонн овочевої продукції, 248 тис. літрів алкогольних напоїв, виявлено більше як 12 тис. випадків торгівлі свининою, зараженою ехінакоком, 9,5 тис. випадків продажу зараженого м’яса, в 150 випадках це було м’ясо тварин, хворих на туберкульоз. І немає гарантії, що забракована продукція не потрапляє на стіл споживача, оскільки в Україні немає механізму її вилучення та утилізації. Крім того, як сказав М.Казаков, в Україну до запровадження заборони на ввезення м’яса тварин із країн, в яких зареєстровано епідемію коров’ячого сказу, надійшло 10 тис. голів великої рогатої худоби. М’ясо цих тварин та їхнього потомства також становить небезпеку для здоров’я людей, оскільки в Україні немає ні обладнання, ні методик для виявлення цієї інфекції в продуктах харчування. За словами М.Казакова, в харчовій промисловості України безконтрольно застосовуються хімічні сполуки, які дуже шкідливі для організму людини, однак вони навіть не завжди зазначаються в складі продукту.
