Той факт, що в програмі брюссельського візиту Віктора Януковича не був передбачений візит на відкриття виставки у Європейському парламенті під красномовною назвою «Невідомий геноцид українців», дав привід до поширення припущень, що український прем’єр-міністр може проігнорувати цей захід через відмову його владної коаліції визнати Голодомор 30-х років геноцидом українського народу. Чи був український прем’єр бажаним гостем на виставці? Про це в інтерв’ю Бі Бі Сі (www.bbc.ua) розповіла євродепутат Гражина Станішевська, яка є організатором фотовиставки в Європарламенті.
— Ми знали, що прем’єр Янукович є гостем Європейського парламенту, що запланований його виступ на засіданні комітету із закордонних відносин, але ми не знали, чи він зможе бути присутній на виставці. Мені казали, що його не буде, а потім, що буде, тоді знову, що не буде. Але врешті він таки з’явився. Запізнився трохи, але з’явився — і це вже добре. Думаючи, що його не буде, я надала слово Наталі Прокопович, голові комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради. Так що було кілька виступів. Але гадаю, що все вийшло добре. Я дуже задоволена, що вдалося організувати таку виставку — про геть зовсім невідомий у Західній Європі період української історії за радянських часів.
— Пані Гражино, але наскільки мені відомо, прем’єр-міністр Янукович хоч і висловив вам подяку за організацію виставки, однак це ВИ називаєте голодомор геноцидом українців, а сам він висловився набагато абстрактніше і так його не назвав...
— Ну, не назвав. Але ми раді, що виступив. Було б добре, аби назовні — за кордоном — Україна демонструвала одностайну позицію. Це надзвичайно важливо, бо демонстрація за кордоном внутрішніх поділів — це погано для будь-якої держави, зокрема, України.
— То виступ пана Януковича на виставці ви сприйняли як демонстрацію одностайності чи поділів?
— У будь-якій країні існують внутрішні поділи і розбіжності в інтерпретації фактів з минулого. Цього не минути. В мене на батьківщині також різні оцінки минулого. Але варто не виносити цих розбіжностей назовні. Я особисто радію з того, що прем’єр прийшов, бо була можливість того, що він взагалі не з’явиться. Отоді це було б демонстрацією категоричної позиції. З точки зору Західної Європи, присутність і виступ прем’єр-міністра на цій виставці — беззаперечний позитив. Він сказав, що то була велика трагедія — і це дійсно так. Залишаються різні тлумачення щодо причин і виконавців тієї трагедії, але це вже велика політика.
— Що ви ставили собі за мету, відкриваючи цю виставку у Європарламенті?
— Виставка не відкрилася б, якби не колекція фонду Україна-3000, яка старанно зібрала всі ці фотографії і приготувала чудові експонати, а також — представництва України при Єврпейському Союзі. Як я вже згадувала, цей період української історії геть зовсім незнаний на Заході, в Західній Європі. Те, що діялося за залізною завісою, для більшості західноєвропейців, невідоме. Звісно, Польща також була за завісою, але на щастя, вона не була складовою СРСР, як Україна. Тому для українців всі оті репресії були набагато важчими. Саме такими виставками ми прагнемо наближати Україну до Західної Європи, бо це також Європа. Прагнемо послабити отой страх, який у старій Європі викликають українські прагнення європейської інтеграції. Стара Європа боїться будь-якого розширення, а надто, коли мова про таку велику країну.
— Пані Гражино, ви зараз говорите, як типова представниця Нової Європи — і євродепутат від Польщі...
— Так, ми від самісінького початку, щойно стали європарламентарями у 2004-му році, намагалися зацікавити Європу подіями в Україні — це було саме перед президентськими виборами! Всі нам тоді говорили: «А, це у вас якийсь український комплекс — недосить вам російського!» Коли спалахнула помаранчева революція, то виявилося, що Західна Європа безпорадна і не знає, що робити. Ми казали, треба їхати, вести переговори, бо інакше може пролитися кров. Ми з власного досвіду знали, як міг діяти такий режим. Хав’єр Солана тоді поїхав — і європейська місія була дуже успішна.
— Ви пам’ятаєте Віктора Януковича як кандидата у президенти від влади під час помаранчевої революції — і тепер спілкуєтеся з ним у Європейському парламенті у його ролі прем’єр-міністра України. Ви помітили зміни в риториці, поведінці пана Януковича?
— Я бачу зміни. По-перше, раніше він був антиєвропейським. Тоді, як зараз він бачить сенс у встановленні добрих — передусім економічних відносин — з Європою. Гадаю, його оточення чудово усвідомлює, з ким можна мати справу, вигідно співпрацювати. Але це мене втішає, бо будь- який крок уперед має велике значення. Проблема полягає в тому, і це стосується обох команд — і «помаранчевого» Ющенка, і «біло-блакитного» Януковича, — що українські уряди мало роблять у межах власного суспільства. Ніде — ні на радіо, ні на телебаченні, ні в пресі України — немає циклів програм про те, що воно таке, Європейський Союз, чи то щось подібне до Радянського Союзу? Цього Україні бракує — і цього не робили ні Тимошенко, ні Єхануров, ані зараз не робить Янукович.