Їхні давні знайомі під час щиросердих розмов люблять (із гордістю або зі злістю) згадувати: «Я знав його тоді, коли він ще...». Можливо, це дає їм якусь компенсацію. Ну а ті, хто за їхньою версією був «ніким», втілили пісенну обіцянку пролетарської революції й у нас на очах стали «всім». Чи майже всім. Щодо цього можна обуритися, а можна придивитися: чи змінилися вони, «олігархи з нашого двору»? Як вони оцінюють зміни в нашому суспільстві? Сьогодні ми пропонуємо інтерв’ю з відомим бізнесменом і політиком, почесним президентом ФК «Динамо» (Київ) Григорієм СУРКІСОМ.
— Чи зацікавлені ви в дострокових виборах парламенту?
— Я, звісно ж, не налаштований на дострокові вибори. Навряд чи хтось візьметься заперечувати очевидний факт, що ні я, як народний депутат України, ні партія об’єднаних соціал-демократів, до якої я маю честь належати, не займалися б всерйоз створенням дійсно ефективної парламентської більшості за того випадку, якби орієнтувалися на дострокові вибори до Ради. А те, що створенням парламентської більшості ми займалися й займаємося серйозно, зараз, сподіваюся, ні в кого сумнівів не викликає.
Фактом є й те, що після президентських виборів 1999 року — мабуть, уперше після референдуму 1991 року — в нас з’явилася реальна можливість об’єднати цілком різні — й за ідеологією, й за мораллю, й, у деяких питаннях, за моральністю — парламентські фракції, створити більшість для конструктивної роботи. Так, цю можливість було реалізовано певною мірою силовими методами. Але сила ця полягала не в грубому фізичному, а в інтелектуальному впливові, в тому, що діяли ми виключно конституційними, правовими методами. І зараз я не вважаю, що проти наших лівих опонентів можна було діяти якось інакше: протягом усіх восьми років незалежної України вони використовували силові методи як свою основну зброю: провокування страйків, блокування прогресивних законів, безмежне зневаження парламентських процедур.
Ми довели, що сила, помножена на інтелект, не буває смішною. Тому й нашим опонентам я рекомендую вирішувати їхні політичні завдання передусім за допомогою власних інтелектуальних можливостей, а не притаманними їхній ідеології методами диктатури певного класу і, відповідно, класової боротьби.
Створення парламентської більшості, на мій погляд, дає певну надію, що в Україні, нарешті, буде розглянуто й буде ухвалено закони, які дадуть можливість наповнити бюджет реальними прибутками і, природно, захистити найзнедоленіші верстви населення.
— Ймовірність прийняття запропонованого урядом варіанту бюджету буде випробуванням для більшості. Які ваші прогнози?
— На мій погляд, це дійсно випробування. І те, що першу його стадію ми пройшли, також зміцнює надію в дієздатності парламентської більшості. Але питання бюджету своєї гостроти не втрачає. Де й як відшукати баланс рівноваги, розуміючи при цьому, що без бюджету на країну в майбутньому чекають набагато більші катаклізми, ніж з бюджетом, нехай навіть і недосконалим? Адже будь- яке прийняття бюджету є, зрештою, балансом інтересів різних регіонів, різних груп впливу. Тому, на мій погляд, треба досить швидко, пам’ятаючи, що краще — ворог хорошого, без оптимуму того, що ми всі хочемо бачити в основному фінансовому законі країни, прийняти бюджет, а потім — і цілу низку законів, що забезпечують можливість розширення бази оподаткування, й приступити до наступного кроку — можливості реструктуризації зовнішніх боргів країни. Без усього цього на нас чекають такі катаклізми, наслідки яких я б не хотів сьогодні навіть прогнозувати.
Закінчення на стор. "Подробиці"
