До «часу Ч» виборчої кампанії залишився один тиждень. Можна передбачити, що ці сім днів будуть дуже напруженими — і в організаційному плані, й у плані агітаційної боротьби за виборців. Останнім також буде нелегко, адже чимало наших співгромадян так і не встигли визначитися, в кого ж вкласти свою єдино цінну в період виборів валюту — свій голос. Тому політики та їхні штаби, включаючи весь політтехнологічний арсенал, щосили намагаються «допомогти» таким виборцям (і не тільки їм) зробити свій вибір. У хід iдуть усі припустимі й неприпустимі засоби стимулювання: від реклами в поштових скриньках населення до відвертих провокацій. Мабуть, найпомітнішою «бомбою» останніх днів (причому, судячи з усього, передбачалося, що вона буде «зброєю масового ураження») став лист, нібито надиктований генералом Олексієм Пукачем, який перебуває в розшуку. Його позавчора надрукувала газета «Российские вести» і підхопив український інтернет. Слід віддати належне, більшість вітчизняних політиків, а також засоби масової інформації критично поставилися до появи «фальшивки» — саме так переважно характеризували «лист Пукача».
Якими ще «забороненими прийомами» та провокаціями намагалися ввести в оману українських виборців? А головне — чого чекати того тижня, що залишився до виборів? Підсумки кампанії-2006 підбивають експерти «Дня».
Ольга ТАУКАЧ , журналіст
— Динаміка рейтингів основних політичних конкурентів протягом останнього року свідчить про те, що вже на самому початку кампанії вони досягли свого максимуму. Це й обумовило характер виборчої кампанії. Якщо марно переконувати співгромадян у тому, що ти сам білий і пухнастий, оскільки ця обставина на тлі попередніх досягнень не впливає на зростання кількості співчуваючих, треба замарати товариша — давнього чи недавнього — байдуже.
До сьогоднішнього дня основна, з дозволу сказати, інтрига була спрямована на пониження рейтингу конкурентів. Можна, звісно, дорікати телевізійникам за витівки з блакитними черепами. Можна з розумним виглядом перераховувати кадри агітаційних телепрограм і сперечатися про використання чи невикористання ефекту 25-го кадру (аналогова техніка, на якій УТ-1 здійснює випуск програм у ефір, дозволяє передавати 24 кадри на секунду). Можна зачитуватися «своєчасними» прозріннями майора Мельниченка. Можна тремтіти, забившись під ковдру від жаху перед майбутнiми квітневими бідами. Усвідомлюючи, однак, що все це — частина виборчих технологій. Не дуже чистих, сіреньких, бридкеньких, які треба було б публічно затаврувати, але правильніше соромливо не помітити. Оскільки принципу «немає диму без вогню» ніхто не скасовував, і черв’як сумніву має всі шанси дожити до останньої березневої неділі.
Сплеск провокаційної активності минулого тижня свідчить про те, що головна атака (шкода!) нас чекає попереду. Очевидно, на думку політтехнологів, чаша електоральної ненависті ще не перелилася через вінця, на відміну від чаші нашої любові. І двійко-трійко свіжих скандалів може завдати істотного удару по рейтингах основних конкурентів.
А якщо врахувати, що ціна питання в цьому забігу — не тільки й не стільки місця в парламенті, скільки прем’єрське й інші крісла в Кабінеті Міністрів, доводиться зі смутком прогнозувати озлоблення війни компроматів в останній тиждень перед виборами.
І з ще більшим смутком доводиться констатувати — костюми переможців, незалежно від кількості зароблених і призових місць у парламенті, виторгуваних посадових портфелів і сумочок, ще довго носитимуть сліди нинішньої суперечки. Політична еліта — й у владі, і в опозиції — втрачає — не може не втрачати на тлі нових скандалів — довіру людей. І не лише довіру — повагу. А чи може бути ефективною влада, якій не довіряють, яку не поважають і давно не бояться?
Але найсумнішим може стати ефект бумеранга. Обливаючи один одного брудом у боротьбі за нашу нелюбов до конкурента по виборчій кампанії, політична еліта своїми руками міняє в масовій свідомості оцінку добра й зла.
Адже якщо САМ петренко, іваненко, сидоренко краде, вбиває, продає, зраджує або ж просто бреше, значить, це не так уже й погано, отже, дозволено й мені.
І тонка межа, що розділяє демократію й вседозволеність, може зовсім зникнути.
Ольга БОТУШАНСЬКА , директор Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького:
— Найбільша проблема не у провокаціях, а у не дуже продуманому законі про вибори. Роз’яснень щодо виборчого процесу немає, люди заплуталися у тому, як голосувати і що робити зі всіма бюлетенями. Наприклад, одна й та ж партія чи блок у виборчому бюлетені до ВР мають один номер, а до обласних чи місцевих рад — інший. Де яку цифру і в якому бюлетені шукати — невідомо. Звісно, постійно йде негативна, агресивна інформація з боку Партії регіонів, блокiв Наталії Вітренко та Юлії Тимошенко. Але, наприклад, в нашому місті не було якихось особливих провокацій чи зіткнень. Звичайно, понаписували по місту досить неприємних слів на адреси тих чи інших партій. Але масових провокацій немає. Та й виборці зараз дивляться на виборчі перегони більш зважено. І, чесно кажучи, через агресивну рекламу на телебаченні, яка йде від великих провідних партій, ці ж партії самі собі шкодять. Вони втрачають голоси через те, що виборці вже не хочуть їх слухати. А сама гострота виборчої кампанії, на мою думку, йде на спад.
Iгор ПОПОВ , голова Комітету виборців України:
— Передвиборна кампанія була, безумовно, дуже брудною. На перше місце в рейтингу провокацій я б поставив особові образи політиків, їхніх сімей. Не хотілося б розповсюджувати ці речі, але було на Тимошенко кілька викидів, наприклад, листівки з рекламою жіночих гігієнічних засобів і подібне. Було багато нехороших випадів проти Януковича. Коли йдуть ідеологічні суперечки, хто кому продав батьківщину, — це одне, зовсім інше — такий бруд... Буквально нещодавно нам скаржилися по виборах мера Ялти — там одного з реальних кандидатів звинувачували в усіх можливих перекрученнях і ще багато в чому. Зрозуміло, що після цього людині жити в місті, виправдовуючись до кінця днів своїх, досить неприємно. Можна назвати провокацією «лист Пукача», але він, на мій погляд, не отримав і не отримає жодного ефекту. «Справа Гонгадзе» і «плівки Мельниченка» вже стали таким «скелетом у шафі», який не впливає на виборця. Їх дуже часто й багато згадували. З приводу і без нього. I жоден новий аспект цієї справи вже на людей не впливає. Є й інші речі, по яких топтатися вже марно, — це судимості Януковича, громадянство дружини Ющенка. У всіх уже давно склалася своя думка з цього приводу.
Вікторія ПОДГОРНА , директор Центру соціально-політичного проектування:
— Нинішня виборча кампанія, звичайно, була не такою брудною, як кампанія 2004 року. Я думаю, що порівнятися з тим «стандартом» уже ніщо не зможе. Серйозних провокацій було приблизно три. Перша — це спроба розіграти «справу Гонгадзе» і використати Мельниченка. Він, безумовно, був провокативним фактором. Друга, цей ніби «лист від Пукача» з обвинуваченнями Порошенка, Тимошенко, Марчука, і приписування цієї провокації блоку Вітренко. Але такі речі ні на що не впливають. Це почули і забули. I останнє — це Кушнарьов, ті акції, які проходили в Харкові, коли з нього намагалися зняти недоторканість. Усе інше, скажімо, «25-ий кадр», — це такі незначні елементи для суспільної свідомості, що про них не хочеться говорити. Я вважаю, що найголовніший фактор впливу на електорат — це розкол між помаранчевими. Це найбільше вплине на результат виборів.
Роман ЧАЙКА , автор та ведучий програм «5 копійок» та «Новий час» («5 канал»):
— Ці вибори були насичені провокаціями настільки, наскільки наші політики є бездарними як політики. Тобто тепер вони використовують технології, за якими вони здобули свої квартири, машини і владу. Вони ж не можуть поміняти своєї психології щодо інших людей та своїх опонентів у здобуванні влади. Так що, здається, нічого нового і дивного протягом цієї виборчої кампанії не сталося. Наскільки ці провокації були ефективними, покаже результат голосування, бо зазвичай у нас політики з точки зору ідеології помиляються і по лівому, і по правому флангу. Одні помиляються, думаючи що виборець у нас геніальний, сам розбереться що й до чого і точно не купиться на дешеві провокації. Iнші — що народ немудрий і легко «зловиться» на різноманітні 26-ті, 27-мі, 28-мі кадри або якісь звинувачення. Тому такі провокації нічого не дадуть, оскільки суспільство проголосує рівно настільки, наскільки воно ділиться на людей «радянських», які будуть голосувати за «щасливе» минуле, та людей, які будуть розпорошено голосувати за уявні образи носіїв нібито майбутнього нового життя, які вдалося створити політтехнологам. У цьому випадку технології, які були застосовані, практично неефективні. Однак думаю, що і в останній тиждень перед виборами провокації будуть. Провокацій треба очікувати за наростанням, тому що немає нічого страшнішого, ніж поранений вепр, який в останню секунду готовий розрити всю землю в лісі, думаючи тільки про те, щоб заколоти все, що навколо нього рухається. Це класичний варіант. Особливо цього треба чекати від тих, хто добре розуміє, що шансів на перемогу практично немає. Думаю, ми ще багато чого цікавого побачимо і в день голосування. На мою думку, ще будуть шалені намагання певних сил зривати вибори в межах двох, трьох, чотирьох округів, тобто в тих місцях, де їм нічого не світить, зате в опонентів є високий рейтинг.
Мирослав ПОПОВИЧ , директор Iнституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України:
— Було багато провокацій з російської сторони. Бо всі історії з газом, молоком, м’ясом тощо я розглядаю як акції виборчої кампанії. Звичайно, робилися вони з таким акцентом: виберіть того, кого треба, от тоді ми і ціни переглянемо, і ринки відкриємо... Це всім було зрозуміло. А от великих провокацій всередині країни я поки що не бачив. Однак попередні провокації, думаю, дуже ефективні. Оскільки мова йде не про міфічні цінності, а про саме існування та гроші. Мені, правда, здається, що більшість виборців, які збиралися голосувати, скажімо, за правлячі сили, не змінили своїх поглядів і навпаки їх зміцнили. Безумовно, наступного тижня слід очікувати нових провокацій. Особливо для посилення позицій опозиції. Можливо, будуть якісь провокації з боку «аутсайдерів», які ледве-ледве тримаються на політичній арені. Завжди треба бути готовими до всього. До того ж останнім боєм буде сам процес виборів, де можна очікувати багато порушень. Тут можливі труднощі, але я не думаю, що вони вирішать чиюсь долю.
Тарас ШЕВЧЕНКО , директор Iнституту медіаправа:
— Думаю, що провокацій було набагато менше, ніж на минулих виборах. Хоча, звичайно, окремі випадки були. Однак, з моєї точки зору, нинішні провокації не були ефективними. Частково вони людей розважали, частково інформували. До речі, провокаціям передував широкий розголос, що суттєво зменшувало ефективність технології. Підтримую тих експертів, які вважають, що помилка технології — це прагнення політтехнологів заробити гроші на старих трюках, які вже не працюють. Тобто партії мають певні гроші, які готові витратити на вибори. Відповідно політтехнологи мають щось цим партіям «продати», і — далеко не завжди «хороший товар». Частіше — технології, які не працюють і які зручно продавати від виборів до виборів. Думаю, зараз на прикладі справи Гонгадзе, майора Мельниченка, листів Пукача ми можемо говорити, що кількість провокацій збільшується. Напевно, у партіях є люди, які тримали матеріали, щоб спробувати домогтися якогось «моментного ефекту», не даючи можливості іншим оговтатися і ефективно спростувати повідомлення. Тому, думаю, брудних матеріалів стане трохи більше, але не думаю, що їх буде шалено багато.
Валерій ДАНИЛЕВСЬКИЙ , політолог:
— Я можу сказати, що дана передвиборна кампанія набагато більше, ніж попередня була насичена різного роду провокаціями та брудними технологіями. Це можливо, по-перше, пов’язане з тим, що учасників кампанії стало більше. На попередніх виборах боролися фактично лише дві політичнi сили, а тепер їх набагато більше. I кожен «із розуму сходить по своєму». Друга причина — багатьом політикам просто крити нічим. Iдеології партійні між собою дуже схожі, а в деяких партій вони відверто слабкі — ось політики й шукають «способи відрізнятися» від опонентів. Третій фактор — кампанія була дуже стиснутою. Попередні вибори почалися фактично за півроку до їхнього проведення, а ці — всього за два-три місяці до початку голосування. Гарячкова кампанія стала причиною гарячкових дій багатьох політичних сил. Більш того, основна маса партій будувала кампанію на персоналіях, на лідерах, і це також багато в чому вплинуло на кількість провокацій. Кампанія перейшла в площину особистого, а це дозволяє підшукувати новий компромат. Проте виборці, я впевнений, на це вже не реагують. I навряд чи яка-небудь сила зараз зможе переконати населення в чому-небудь — симпатії й антипатії в українців залишилися ще з попередніх виборів. А щодо цього останнього тижня перед виборами, то, я думаю, це буде час затишшя. Такого своєрідного затишшя перед бурею, тому що зараз ніхто не буде ризикувати і влаштовувати провокації. Однак усе одно всі негативні настрої так чи інакше виплеснуться 26 березня, в день голосування. Я підозрюю, що цього дня можливе справжнє «свавілля» щодо провокацій.
