Корупція — це одна з особливостей нашого життя, через яку нам нині не світить жодна порядна спільнота — ні НАТО, ні Євросоюз, у яких практикується зовсім інше розуміння діяльності влади, є вищі вимоги громадян до себе, адже корупція — як монета із двома сторонами: на одній — ми, на іншій — «вони». Позитивом для України є хіба те, що ворушити тему хабарництва в Україні вже почали громадські організації та соціологи — принаймні, з 2004 року, то ж нині є з чим порівняти. Нещодавно фонд «Демократичні ініціативи» та соціологічна фірма «Юкрейніан соціолоджі сервіс» у рамках антикорупційного проекту UPAC Ради Європи та Європейського Союзу провели загальнонаціональне опитування про ставлення українців до хабарництва під час їхнього спілкування з чиновниками різних адміністрацій, або, як кажуть дослідники, «у сфері надання населенню адміністративних послуг». Окремо фахівці виділили групу підприємців (400 осіб) різних сфер діяльності — як людей, котрі найчастіше стикаються з різного роду чиновниками, і теж провели з ними окреме опитування. Отож, у полі зору дослідників — стосунки (і часто у нас вони — особисті) між чиновниками та громадянами.
ЯК В УКРАЇНІ ПОЄДНУЮТЬСЯ КОРУПЦІЯ ТА СВОБОДА
Нині рівень корупції «дуже високим» називає ще більше людей, ніж у 2004 році: 79% проти 70%. Але позитивною тенденцією експерти вважають те, що в українців, хоч і повільно, але збільшується розуміння, що корупція — це не спосіб вирішувати питання, а зло. А ще — зменшилася готовність давати хабарі: у 2004 році для вирішення питання були готові давати хабар аж 72%, нині ж — 54%. До речі, за спостереженнями соціологів, коли перед кожними виборами вони в питальниках, які пропонуються респондентам, ранжують суспільні проблеми, корупція незмінно входить до числа пріоритетних (на відміну від мови чи НАТО, які опиняються не останніми в списку).
— За даними міжнародних експертів, ми — одні з перших по поширенню корупції серед новоутворених держав. Але є цікава деталь: за показниками свободи Україна належить до вільних держав, при цьому ж, згідно з міжнародними даними, вона належить до числа найкорумпованіших. Тобто, за рівнем свободи ми належимо до вільних, демократичних і цивілізованих держав, а за рівнем корупції — зовсім інша картина. Тому маємо величезну проблему, яка не є проблемою нинішньої влади. Якщо порівняти рівень корупції, який був в Україні у травні 2004 року, за режиму Кучми, — тоді вважали, що рівень корупції у нас високий і дуже високий 70%; у червні 2007 року (Президент Ющенко і прем’єр Янукович) так вважало 73%; у березні 2009 (Президент Ющенко і прем’єр Тимошенко) так сказали 79% українців. На жаль, корупція стала для нас нормою, засобом вирішування питань, бо аж 83% українців кажуть, що корупція в органах влади — це звичне явище, — зазначила керівник фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.
Окремо соціологи виділили групу підприємців та поцікавилися ставленням до хабарництва. Чому саме їх? На думку фахівців, підприємці — це «одна з найхабаронебезпечніших груп». Так, на запитання: «Чи давали ви хабар протягом останнього року?» загалом серед громадян України ствердно відповіли 26%, а серед підприємців — аж 48%. Ще 11% серед населення відмовилися відповідати на це питання, натомість серед підприємців таких було 15%...
— Підприємці зі сферою надання адміністративних послуг, тобто, чиновниками різних рангів, стикаються постійно: беруть якісь дозволи, довідки, оформлюють документи. По-друге — це заможніша частина населення, яка має що дати й може дати. Один підприємець під час спілкування сказав: «Корупція — це харчовий ланцюг, і громадянин — внизу цього ланцюга», — згадує Бекешкіна.
НАЙКРАЩЕ — В ОБЛИЧЧЯ ЧИНОВНИКА НЕ ЗНАТИ. ЛЬВІВ ПРОПОНУЄ ІННОВАЦІЙНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
Днями у Львові розпочнеться амбітний проект «Електронне урядування — відкрита влада для мешканців Львова», суть якого в тому, щоб мешканці міста мали нагоду звертатися з різних причин до міської влади через інтернет, не вистоюючи в черзі, не витрачаючи власного часу і, звісно, не даючи нікому підстав для різних корупційних діянь.
— «Е-урядування — відрита влада для мешканців Львова» — це перший фаховий проект запровадження електронного урядування серед міських рад українських міст. Що таке електронне урядування? Це впровадження нових технологій у роботу мерії, зокрема, можливість доступу мешканців до посадовців через інтернет. Саме ця можливість дасть Україні зробити прорив. Ця практика буде поширена й на інші регіони України та за кордон, — розповів керівник компанії Microsoft-Україна Дмитро Шимків на презентації.
Нова технологія має працювати так: людина подає документи в міську раду, отримує відповідний «номерок», і пізніше за цим номером через сайт міської ради зможе перевірити, хто розглядає її звернення та коли має надійти відповідь (крім того, мерія Львова планує запровадити он-лайн-консультування мешканців, а ще можливість подання звернення он-лайн та перегляд стану оплати житлово-комунальних послуг). Міський голова Львова Андрій Садовий сказав, що невдовзі буде створений внутрішній портал Львівської міської ради, в якому запрацює електронний документообіг. Також очікується, що зменшення кількості відвідувачів міськради дозволить чиновникам ефективніше працювати.
Для цивілізованих країн це нормальне «спілкування» з чиновниками, у нас же, на жаль, все вирішується через особисті знайомства, а це — широке поле для корупції.
— Наша найбільша проблема — відсутність адміністративно-процедурного кодексу, який би давав громадянам можливість знати про свої права, коли вони звертаються до чиновників, вимагати від них відповідей і так далі. Держава не приймає адміністративно-процедурний кодекс: не дає громадянам інструменту правовими засобами захищати та реалізовувати свої права і в той же час закликає не давати хабарів. Відомо, що корупція — найкращий спосіб «боротьби» з бюрократією. Тут два виходи: або корупція, або правові методи — кодекс і вдосконалювання судової системи. Це дві проблеми. Проект вже рік знаходиться у Верховній Раді, а в березні депутати його провалили — як опозиція, так і коаліція. Без цього документу люди є наодинці з чиновником і мають два виходи: або не отримати відповіді — або дати хабара. Адже всі знають, що без дзвінка чи знайомства справа вирішуватиметься довго, — сказав голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.
На його думку та думку більшості фахівців, на владу можна тиснути (або працювати з нею) й без законодавчих змін, як це, наприклад, спробують зробити у Львові. Найперше — це довести до мінімуму спілкування громадян із чиновником і мати справу хоча б із посередником, а не людиною, від якої залежить рішення — завдяки електронним чергам. Також бажано було б скоротити строки надання послуг: наприклад, закордонний паспорт у нас роблять три місяці, а деякі довідки, на які потрібно чекати тиждень-два, насправді робляться 5 хвилин. Ще одна дуже важлива проблема — прив’язка надання певної послуги до місця «приписки». Ігор Коліушко вважає, що в час розвитку технологій і коли люди часто не живуть там, де зареєстровані, ця прив’язка — надумана. Наразі всі ці пропозиції та багато інших рекомендацій фахівці громадських організацій запропонували народним депутатам України та Міністерству юстиції на спеціально організованому круглому столі.
ІНФОРМАЦІЯ — НАЙКРАЩИЙ ЗАСІБ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ
Науковці запитали українців, як боротися з корупцією, і зауважили в людей чітку установку: звільняти й саджати (більше половини), також чверть опитуваних вважає, що потрібно вдосконалювати законодавство. Підприємці при цьому знову відзначилися, причому — з кращої сторони. Дослідники вважають цю соціальну групу «просунутішою», оскільки підприємці давно розуміють, що, окрім «звільняти й саджати», ще потрібно в Україні змінювати законодавство, вводити прозорість та відкритість у діяльності державних органів, дуже потрібним є правове виховання для громадян, впровадження єдиних вікон в адміністрації тощо. Правда, більшість з них надають перевагу тимчасовому вирішенню своїх же проблем.
— Що стосується підвищення зарплат державним службовцям, то це не було підтримано ні підприємцями, ні громадянами — вони вважають, що чиновники й так достатньо отримують. А от коли ми робили експертне опитування посадовців, які приймають рішення, то вони були одностайними — потрібно реформувати систему оплати чиновників, які займаються наданням послуг населенню, — зауважила Бекешкіна. — До речі, люди звертали увагу на те, що в адміністраціях всі туалети — замкнуті, при цьому громадянам потрібно вистоювати дуже великі черги. А коли немає де сісти, немає туалетів, людина почувається приниженою й готова заплатити, аби всіх цих незручностей не відчувати. Це — прямий зв’язок із корупцією.
Ще одна важлива частина антикорупційної діяльності — якісний контроль відповідних органів, або, кажучи чиновницькою мовою, «контрольно-наглядові впровадження». І знову найбільшим недоліком експерти визнають особисті контакти між тими, хто контролює, та державними чиновниками.
— Тут можна подолати корупційні ризики через зміни в законодавстві. Ризики є такі: під час перевірок є особистий контакт представника держави з особою, яку перевіряють. Тому ми пропонуємо, щоб з допомогою різних механізмів зменшувати цей контакт. Ще проблема — надзвичайно великі повноваження органів адміністративної влади, які залишилися нам у спадок від радянських часів, коли приватної сфери не було. Тим не менше, повноваження службовців (щодо якоїсь заборони, доступу до різних об’єктів власності тощо) є великими, і їх потрібно зменшувати, аби представники влади не могли ними зловживати. Також є великі корупційні ризики у спрямованості держави на те, щоб не усувати причини корупції, а карати порушників. У першу чергу, це обумовлене особливостями бюджетного законодавства: коли в сам бюджет закладаються потенційні суми штрафів. Інші ризики в тому, що є більше 10 державних органів, які мають право стягувати на місці штрафи за порушення (ці кошти можуть не обліковуватися). Тому механізм сплати штрафів потрібно запровадити виключно через банківські установи, — перелічив тільки частину ризиків експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук.
Що стосується конкретних громадян, то фахівці одностайні: найкращою зброєю проти хабарництва є знання та власна сміливість. Знання — це знати про сферу діяльності державних чиновників, знати, як має бути організована допомога громадянам, знати закони, зрештою, розуміти, що ми найняли державних службовців, аби вони працювали. До речі, Бекешкіна наголосила, що за словами сучасних випускників шкіл, їм після виходу в доросле життя найбільше не вистачає знань та досвіду для відстоювання власних прав. Також людям варто знати, що є громадські організації, в яких можуть допомогти юристи (якщо не суд, бо з цим складніше). Тому однозначною відповіддю на питання «Давати чи ні?» є «Ні», але при цьому потрібно пробувати дошуковуватися правди.
