Слава українських чорноземів, здатних, за запевненнями вчених, годувати якщо не весь світ, то вже точно всю Європу, знову під питанням. Нинішнім хорошим урожаєм, схоже, не без участі минулого уряду (він обіцяв селянам золоті ціни, але не виконав своїх обіцянок), не змогли розпорядитися. У результаті село знову без грошей. Їх забракло навіть на те, щоб посіяти озимі зернові культури під урожай 2006 року. Недосів становить близько двох мільйонів гектарів, тоді як минулого року озимі зайняли 7,5 мільйона. Міністерство аграрної політики спихає все на засуху, яка справді в дечому винна. Але при цьому чомусь мовчить про фінансове становище агрогосподарств, що виростили хороший урожай, але при цьому, як уже неодноразово в нас бувало, залишилися з носом... Добре представлена в уряді фракція соціалістів, якій також належить нести свою частку відповідальності і за його дії загалом, і за власного міністра, цими днями заявляє, що не голосуватиме за державний бюджет на 2006 рік, якщо в ньому не буде передбачено 14 млрд. гривень на держпідтримку агропромислового сектора. Дивно. За минулий популістський бюджет, поданий урядом Тимошенко, проголосували. Тепер, отже, хочуть прикрити урядові прорахунки за рахунок платника податків?
Аналогічну позицію займають і деякі облдержадміністрації. Зокрема, за держпідтримкою у зв'язку із засухою вже звернулася харківська влада, аргументуючи тим, що такі погодні умови склалися вперше за всі роки спостережень. Але, схоже, чиновники забули, що Україна розташована в зоні ризикованого землеробства. (Про цей факт йдеться в шкільних підручниках). Сьогодні вирішити цю проблему можна було б за допомогою системи страхування. Вона не спрацювала. Чи немає тут провини влади (якщо не нинішньої, то старої)? І як взагалі в цих екстремальних умовах рятувати ситуацію?
Мінагрополітики не вигадало нічого кращого, як наростити посіви ярих культур у наступному році, а цього — закликати уряд (тобто себе) обмежити експорт українського продовольчого зерна. Цю ініціативу міністр Олександр Баранівський пояснює невтішними прогнозами на урожай продовольчої пшениці наступного року. Він, щоправда, запевняє, що обмеження експорту буде тимчасовим, і проводитимуть його ринковими методами. У цьому є деякі сумніви, пов'язані хоч би з тим, що міністр не виключає й застосування адміністративних важелів. «Держава повинна ухвалити рішення взяти це зерно у свої запаси та не випустити його на експорт. Треба це зробити ринковими методами. Я вам скажу інше — якщо з'являються форс-мажорні обставини, якщо, скажімо, повінь, землетрус або засуха, яка зараз у нас спостерігається, то держава уповноважена захистити й іншими заходами, — це екстремальні умови. Тому не можна відкидати будь-яких заходів, якщо виникають екстремальні умови», — на весь світ цитує нашого міністра Бі-Бі- Сі. А Українська аграрна конфедерація вже зараз прогнозує підвищення цін на хліб у 2006 році на 15—20%.
Як збирається долати хлібний екстрим новий уряд? За словами Президента Віктора Ющенка, він зараз готує комплексну стратегію реалізації державної політики на селі. Одним із провідних її моментів наступного року має стати «агресивне» освоєння нових ринків збуту, серед яких африканський і південноазіатський, де, зазначив Ющенко, традиційно високе споживання зерна, і закупівлі часто організовуються через держзамовлення. Президент вказав, що працювати над освоєнням цих ринків повинне не тільки МінАПК, але і прем'єр, і Президент. Разом із тим, він зазначив, що треба завершити приватизацію земельних ділянок, оскільки «один мільйон селян не має виділених паїв із держактом власності на руках», унаслідок чого «заблокована іпотечна система». Завершивши приватизацію землі, треба перейти до організації іпотечних операцій, а потім займатися «організацією ринку землі», сказав В. Ющенко. «А там дорога і до інвестора», — означив Президент магістральний напрям розвитку.
Про те, що думають із приводу всіх цих стратегій, програм і озимих самі аграрії, повідомляють наші кореспонденти iз регіонiв.
КОМЕНТАРI
Віктор ЗАМОРІН, господар фермерського господарствa «Вікторія», (Магдалинівський район Дніпропетровської області):
— Куди дівається продовольче зерно? Щодо цього я маю свою думку. Річ у тому, що за кордоном зерно оцінюють просто як продовольче або кормове. У нас усе набагато складніше — зерно за якістю поділяють на шість класів. Самі виробники зерна — фермери, — як правило, не можуть визначити його класність. Це роблять у лабораторії на елеваторі. Причому результат повідомляють тільки наступного дня, коли зерно вже вивантажене і пішло. Адже ти не сидітимеш на елеваторі та не чекатимеш цілу добу. За моїми спостереженнями, класність зерна досить часто навмисно занижується, і продовольче зерно видають за кормове. Звісна річ, у програші залишається виробник, а у виграші — керівництво елеватора, яке робить липову звітність і наживається на пересортуванні та перепродажу зерна. Зі мною подібне також траплялося; але довести, що тебе обманюють, не так просто. На інших елеваторах займаються тим самим, а тому існує кругова порука. Звісно, можна пошукати незалежну лабораторію, наприклад, в обласному центрі, але у фермера в період збору врожаю так мало часу, що більшість вважає просто за краще махнути рукою. Подейкують, що далі продовольче зерно вивозять за кордон як кормове і там перепродaють втридорога.
Олександр БАЛАБАНОВ, голова СТОВ «Червона Україна» (Старобешівський район Донецької області):
— Безумовно, зерна сьогодні вистачає. Можна сказати, що його просто купа. Проблема в іншому — його ніхто не може реалізувати. Ціна зовсім не відповідає витратам селян. Вони зараз зазнають великих збитків. Якщо брати до уваги витрати на мінеральні добрива, техніку, паливно-мастильні матеріали, то ціна на зерно виявляється дуже низькою, і перераховані витрати не окупаються. Більшe того, призначена ціна — 600—620 гривень за тонну пшениці 2—3 класу, — призводить до того, що селяни втрачають реальних покупців. Виявляється, попри те, що для виробників ця ціна дуже дешева, для покупців вона досить висока. Рентабельним на сьогодні залишається тільки соняшник, і лише в тому випадку, якщо врожай перевищуватиме 15 центнерів із гектара. Тому дрібні господарства, які не мають спонсорів або ще недостатньо зміцніли, сьогодні зазнають суттєвих збитків і в майбутньому також матимуть серйозні проблеми.
Григорій ДЕМ'ЯНЕНКО, голова Асоціації фермерів Донецької області:
— За офіційними даними, продовольчого зерна в нас вистачає, але насправді ми маємо інформацію, що його недостатньо. Більшe того, ситуація посилюється ще й тим, що ціна на продовольче зерно сьогодні дуже низька й не всі можуть його продати. Асоціація фермерів передбачала ці проблеми і ще раніше пропонувала свої ціни на зерно, що враховували витрати на добрива та паливно-мастильні матеріали. Ці ціни дозволили б окупити витрати й отримати прибуток, який став би хорошою підмогою на майбутнє. А тепер багато дрібних господарств перебувають у дуже скрутному становищі. Думаю, що головною причиною цього є погана аграрна політика Міністерства. Міністр Баранівський просто не виправдав надій, покладених на нього. Нещодавно ми на всеукраїнських зборах висловили йому недовіру. Більш того, ми хочемо зустрітися з Президентом і прем'єр-міністром та наполягаємо, щоб зустріч відбулася протягом двох тижнів. Там ми й обговоримо ціни на зерно.
Віталій ВЕРЧЕНКО, голова постійної комісії з агропромислової політики Верховної Ради Криму:
— Підсумки нинішнього сільськогосподарського року показують, що наш аграрний сектор слід докорінно реформувати. І йдеться не про дефіцит хліба. Потреби Криму в продовольчому та кормовому зерні, в посівному матеріалі та страховому запасі становили приблизно 600—650 тисяч тонн. Ми ж зібрали цього року, з урахуванням кукурудзи та рису, близько 1,2 мільйона тонн. Набагато гіршими можуть бути справи наступного року. Наприкінці вересня в Криму посіяли всього 2% озимих. У багатьох господарствах від чверті до половини площ на майбутній рік не будуть засіяні. Цією осені селяни не мали за що орати. Це пояснюється кількома чинниками. По-перше, відсутністю лояльної до села державної політики. Наш уряд був просто зобов'язаний ще влітку вжити заходів, щоб не допустити такого диспаритету цін, коли селянинові за відро солярки треба віддати дев'ять відер зерна. По-друге, в країні досі не створена інфраструктура аграрного ринку, в нас зерно купує хто де хоче, і сам же диктує ціну. А слід би зосередити зерновий ринок виключно на біржах, де ціну йому міг би встановити сам продавець, тобто виробник. Я вважаю, що згодом, коли ці механізми запрацюють, ми знову повернемося до тієї ситуації, коли кілограм зерна за ціною приблизно дорівнюватиме кілограму солярки або буде близький до цього. По-третє, відсутність навіть натяку на якусь плановість в агропромисловому секторі призвела до того, що в нас цього року перевиробництво зерна та дефіцит інших продуктів. Тому в Криму розроблена програма реформування аграрного сектора на період до 2010 року, що передбачає зміну самої структури виробництва. Наприклад, Крим забезпечує себе на всі 100 відсотків тільки зерном, тоді як яловичини, баранини, свинини та м'яса птиці, вироблених у Криму, вистачає лише для 45% жителів і гостей півострова. Молоком власного виробництва ми забезпечені на 36%, овочами та картоплею — на 70%, фруктами — на 49%. Водночас практика показує, що гектар зернових навіть за найбільш вдалих обставин приносить 700 — 1000 гривень прибутку, а гектар овочів — від 5 до 50 тисяч гривень. Ще прибутковіші технічні культури, наприклад рапс або соняшник. Структура ринку в Україні також викривлена. На 55 тисяч виробників зерна припадають лише 2,5 тисячі господарств, які виробляють овочі та фрукти. Наступного року ми постараємося це виправити. А уряду треба подумати над тим, щоб прискорити формування земельного ринку. Треба подивитися на ситуацію тверезо, хоча це в певній мірі й жорстоко: нинішні селяни — власники земельних паїв — це більше ніж на 90 відсотків пенсіонери, які не в змозі цю землю не лише ефективно, але навіть як-небудь обробляти. Державі треба сприяти (можливо, треба розробити спеціальну програму або спеціальні тимчасові умови) тому, щоб вони могли її вигідно продати ефективному власнику, і тоді можна гарантувати, що на приватній землі в таких руках будуть і передові технології, й елітне насіння, й елітні породи худоби, і високотехнологічне обладнання для поливу і обробки ґрунту, утримання тварин. Такі власники продаватимуть свою продукцію не за безцінь, як селяни зараз, а тільки на аграрній біржі за достойну ціну.
Севастян БОЙКО, фермер (с. Кузьминці, Теофіпольський район, Хмельницька область):
— Гірка правда у тому, що за будь-якого врожаю селянин може залишитись у збитку. У нашому господарстві ще є пшениця із торішнього врожаю, а із цьогорічного не продав і тонни. Лише видав орендодавцям по тонні зерна на земельний пай. У коморі — до тисячі тонн пшениці.
Якби у країні не вистачало продовольчого зерна, то, звісно ж, був би попит. Адже у такому становищі, як я, знаходиться багато фермерів. Покупці більше 380 гривень за тонну пшениці не дають. А собівартість виробництва — на сто гривень вища. Бо у лабораторіях узяли на озброєння світові стандарти і визначають усю пшеницю шостим класом. Кажуть: із оцього млина хліба не спечеш. Погодні умови минулого літа були, звісно ж, не із найсприятливіших для намолотів високоякісного зерна. Однак ми цю пшеницю мелемо на борошно у млині фермерського господарства, жінки варять вареники, галушки — їмо із задоволенням... На долю не ремствуємо. Бо високорентабельні інші зернові культури, скотарство, свинарство. Торік господарство одержало мільйон гривень чистого прибутку, не менше буде і за результатами роботи у 2005 році. Якби було так погано, як розповідають, то деякі великі сільгоспвиробники не скуповували б у селян за безцінь майнові паї, не нав'язували б їм кабальні умови довгострокової оренди землі. На жаль, складається так, що дехто хоче урвати для себе якомога більше. Пора вже не тільки на економіку зважати, а й на мораль, треба поважати дрібного власника...
Михайло ВОЛИНЕЦЬ, економіст СТОВ «Двірець», (с. Двірець Житомирського району Житомирської області):
— У нас зараз є 600 т ячменю 4-го класу (це продовольче зерно) нового врожаю, який ми б хотіли продати. В багатьох сусідніх господарствах продовольче зерно теж є. Але фірми, які його закуповують, дають нам усього 380 грн. за тонну, в той час як нам воно коштувало в 530 грн. за 1 т (така наша собівартість). Тому я ці фірми інакше ніж бандитськими не називаю, оскільки вони не мають в душі ні Бога, ні совісті. Раніше я укладав договір із державними організаціями, які закуповували зерно за певними, заздалегідь встановленими цінами з надбавками за клас, сорт тощо. Зараз ми «пролітаємо», тому що присутності держави в цьому питанні фактично немає, і гарантій ніхто не дає. Наші витрати зросли — відомо, що підвищились ціни на бензин, дизпаливо, міндобрива, заробітна плата, а справедливу ціну за зерно нам не дають. Обіцяних 450 грн. за 1 т. такого збіжжя держрезерв теж фактично не дає. Покласти зерно на зберігання нам теж не вигідно, оскільки треба платити за це по 7 грн. за 1 т., що за рік виллється у витрати в 84 грн. за 1 т. Але ми мусимо сіяти, бо ж треба розраховуватись із селянами за орендовані у них земельні паї. А інакше взагалі засівати не було б варто. Цього року ми з 200 га, які збирались засіяти зерновими, засіяли лише 125 га — земля суха, та й закінчилась солярка, а купити її нема за що.
