У посла США в Україні Стівена Пайфера був насичений офіцiйними зустрічами прощальний тиждень. Попри те він виявив бажання в останні дні перебування в Україні зустрітися з кореспондентом «Дня». Посол Пайфер сказав, що завжди з великими інтересом читав нашу газету, часом полемізував, але завжди із задоволенням спілкувався із нашими журналістами, зокрема, двічі, як гість редакції. Справді, відвертість Стівена Пайфера була часом безпрецедентною як для дипломата, що водночас забезпечило йому багато прихильників і критиків «прямолінійної американської манери». І все ж це був цікавий і до певної міри продуктивний період україно-американських відносин. На прощання пан посол зізнався, що сумуватиме за Україною і за людьми, з якими він тут зустрічався.
— Які Ваші враження — не лише як дипломата, але як людини — від успіхів та невдач на Вашому посту?
— За ці роки я думаю, наші стосунки в політичному плані і в галузі безпеки стали зрілими. Зараз ми розв’язуємо такі проблеми, за які ще 4—5 років тому ми не бралися. Я можу сказати, що в поняття «стратегічне партнерство» я вкладаю такий зміст: це можливість відкрито обговорювати ті проблеми та питання, які перед нами стоять. Наприклад, ми розв’язували в дусі партнерства і з урахуванням взаємних інтересів такі складні питання, як нерозповсюдження ядерної зброї, ситуація навколо косiвського конфлікту, хоча наші позиції в них не завжди співпадали. Зараз наші підходи до проблеми нерозповсюдження зброї масового враження і відповідних технологій iдуть паралельно. Діалог між США та Україною суттєво змінився за останні 5 років, причому в кращий бік.
Найбільше розчарування — те, що наші економічні відносини залишаються в «недорозвинутому» стані. Я маю на увазі як взаємну торгівлю, так й інвестиції. Хоча Сполучені Штати залишаються найбільшим інвестором до української економіки, це все одно не відповідає українському потенціалу. Це є віддзеркаленням того, що інвестори, хоча Україна вже просунулася шляхом реформ, все ще мають сумніви і хочуть бачити в Україні більше перетворень. Запевняю Вас, у моєму офісі немає жодної кнопки, натиснувши яку я міг би якось вплинути на настрої інвесторів.
Україна має знати, як себе подати, як привабити інвестора. Звичайно, деякі позитивні зміни за останні 8 місяців відбулися, в тому числі в енергетиці (я маю на увазі підготовку до приватизації семи обленерго). Коли Україна покращить свій інвестиційний клімат, коли її податкова система стане більш раціональною, вона стане більш конкурентноздатною у боротьбі за інвестиції.
— Як би Ви оцінили фон, на якому відбувається завершення Вашої місії? Чи це не входить до числа Ваших розчарувань?
— Говорячи про статтю, опубліковану у «Фактах», то я не очікував, що приватна кореспонденція може з’явитися у пресі. Думаю, що ця стаття намагалася дещо перебільшити відчуття. І вони неправильно привели факти, вказані в листі.
Зрештою, діалог між країнами- донорами, міжнародними фінансовими інституціями та Україною — це нормальна практика.
Я не хотів би перебільшувати значення цієї статті. Напевне, вона не викличе впливу на розвиток наших відносин.
— Ви кажете, що такий діалог — нормальна практика. Раніше Ви вказували, що країни-донори та фінансові організації мають право давати поради. То яке, на Вашу думку, зараз існує співвідношення між кількістю порад та кількістю програм, кредитів і допомоги, отриманих зараз Україною?
— Я не певен, що правильно зрозумів питання. Взагалі, двосторонні програми побудовані так, з тією метою, щоб в Україні створювалися інституції ринкової економіки. Наприклад, було багато порад як створити ринок цінних паперів. Ми давали поради стосовно розвитку малого бізнесу, створювалися відповідні центри. Надавалася допомога на прохання української сторони в макроекономічних питаннях, у реформі бюджету. Наші радники працюють у Кабінеті Міністрів, допомагаючи зробити більш відкритим і процвітаючим сільське господарство і над реформами енергетичного сектора. Ми працювали разом iз урядом і Credit Suisse First Boston над тим, щоб підготувати до приватизації обленерго, щоб залучити стратегічного інвестора.
Міжнародні фінансові організації визначають свої програми разом з умовами, на які погоджується українська сторона.
Стосовно дискусії між урядом та МВФ про поновлення програми розширеного фінансування, то вона зараз, на мій погляд, нагадує дискусію про те, що було раніше — курка чи яйце. Україна каже — «давайте гроші і програми, ми будемо проводити реформи», МВФ каже — «спочатку реформи, потім отримаєте гроші». Такі дискусії стримують розвиток програми. З цим тягарем мають розібратися Президент Кучма і прем’єр-міністр Ющенко. Цей тягар з’явився, бо в минулі роки було відчуття, що Україна не так швидко проводить реформи, не виконує взятих на себе зобов’язань. Тепер же міжнародні фінансові організації є більш наполегливими стосовно реформ.
Я сподіваюся, що МВФ та Україна знайдуть шлях для порозуміння за мінімальних умов, які потрібно виконати.
— Чи можна очікувати якихось змін від зміни адміністрації у Білому домі стосовно української політики США? Що можуть означати слова одного з радників кандидата Буша про те, що раніше Україні не приділялося належної уваги?
— Хто б не став президентом, відносини з Україною будуть послідовно розвиватися. Причини цього — по- перше, велика американська зацікавленість у тому, щоб в Україні розвивалася сильна ринкова економіка і життєздатна демократія. Саме така Україна зможе зробити великий внесок у розбудову європейської стабільності, збільшення безпеки на Балканах, у Придністров’ї, на Кавказі.
Очевидно, наведений Вами приклад свідчить, що у майбутньому США приділятимуть ще більшої уваги до України — це буде краще для США, і це є віддзеркаленням наших розрахунків.
— Ви багато говорили про стан свободи преси в Україні. Чи вважаєте Ви, що гранту, виділеного посольством США «Українській правді» буде достатньо для покращення ситуації?
— Одного гранту, звичайно, ні. Але метою цього гранту є сигнал про дві речі. По-перше, таким чином проявляється наша підтримка тим ЗМІ, які були відкритими до обговорення таких проблем, за які не бралися інші. По- друге, так виразилося наше занепокоєння і сподівання, що Георгія Гонгадзе скоро буде знайдено, і з’ясується, що з ним сталося.
Ситуація з пресою в Україні складна. Можна констатувати, що існує можливість висловлення різного спектру точок зору. Але існує й тиск на ЗМІ з боку різних сил. Хоча ситуація з пресою в Україні — не найгірша серед країн цієї частини світу.
Але Україна взяла на себе високі зобов’язання — вона прагне інтегруватися до Європи. Отже, вона повинна сказати ЄС, що вона відповідає його високим стандартам у цій галузі.
— І які Ваші відчуття напередодні від’їзду?
— Відчуття того, що моя місія завершилася. Я сподіваюся, що зробив певний внесок у розвиток українсько- американських відносин. Але мені буде дуже нелегко входити до літака. Я дуже сумуватиму за вашою країною, за людьми, з якими я тут зустрічався.
