Я кщо єдині кандидати від кожної з опозиційних сил практично проявилися і навіть вишикувалися відповідно до рейтингів, то серед пропрезидентських сил інстинкт самозбереження примушує наразі не висовуватися. Видно, що дуже багато хто хоче, але навіть найсміливіші вважають за краще відмовлятися, що, мовляв, вони не прагнуть, але якщо Батьківщина накаже, то наказ виконають. У цьому плані рядові виборці також вважають себе частинкою Батьківщини і життєвий досвід дуже настирливо підказує їм, що в державі немає посади «хорошого хлопця» і було б зовсім непогано, якби кандидата визначали не за тим, у кого кращий костюмчик та зачіска, а також не за тим, хто надійніше сховав усе те, що зароблене непосильною працею, і навіть не за тим, хто більше хоче, а за тим — хто зможе, хто має рівень державного мислення і здатний організувати роботу в інтересах усього народу.
Тільки кандидат, відносно рівновіддалений від різних фінансових і регіональних груп, зможе забезпечити однакові правила гри для всіх — виписані в чинному законодавстві — для нього не буде поділу на своїх і чужих, усі будуть своїми і єдиною вимогою буде — дотримання законів.
Бути «хорошим хлопцем» для всіх і ні в що не втручатися також не вдасться. Яскравим прикладом цього є колишній уряд. Зібрали пристойний урожай, а в результаті сільські трудівники залишилися без грошей і хліба, а країна залишилася без хліба. А коли компетентні органи поцікавилися, як так могло вийти, відразу з’явилися захисники, мовляв, члени уряду не винні, вони попереджали селян, що не треба продавати хліб за дешевою ціною. А як же наші селяни могли не продавати врожай за мізерними цінами, якщо кредити їм дали короткотермінові й під величезні відсотки і не встигли вони зібрати врожай, як терміново почали вимагати повернення кредитів? Хіба не зрозуміло, що ті, хто давав селянам кредити на таких кабальних умовах, і ті, хто скуповував у них за безцінь урожай, — усі з однієї пісочниці, і влада в країні потрібна не для того, щоб спостерігати, як представники «неприбуткового бізнесу», які втратили совість, здирають останню сорочку з годувальника, а для того, щоб встановлювати такі правила гри, щоб таке було просто неможливим. У цьому плані мене вражає позиція партії промисловців і підприємців. Замість того щоб вибачитися перед селянами й народом — адже їхній партійний лідер очолював на той час уряд — і розділити політичну відповідальність, почали виправдовуватися. Всім відомо, які цього року погодні умови, скільки вимерзло посівів і скільки треба додаткових коштів. А наші промисловці та підприємці влаштовують пісні й танці — з ранку до вечора радіо нам нагадує, що УСПП — генеральний спонсор концерту зарубіжних виконавців. Можна співати й танцювати — український трудівник, як та мурашка, і прогодує і обігріє. Хіба це державний підхід? Якщо є якісь кошти, хіба не логічно інвестувати їх у промисловість чи АПК? Але оцінювати дії своїх керівників повинні промисловці і підприємці, я можу з цього приводу висловити свій погляд і не більше цього, а читачі можуть зі мною погодитися чи ні.
Понад рік тому в одному райцентрі мені довелося спостерігати незвичайну картину — на тлі загального смутку та розорення — осередки кричущої пишноти — це районні відділення банків, які аж виблискують євроремонтом. Район має потужний промисловий і сільськогосподарський потенціал і раніше вистачало одного банку і Промбудбанку, щоб обслуговувати всі підприємства та колгоспи. Зараз у районі нормально працює один завод, усі інші — ледве дихають, успіхи в реформуванні АПК досягли такого рівня, що в деяких господарствах добові надої молока на корову становлять 700 грамів, а якщо в райцентрі провести коло радіусом 200 метрів із центром у приміщенні райдержадміністрації, то в межах указаного кола перебуває 8 районних відділень різних банків, які, судячи з пишноти їхніх будівель, процвітають. Біля входу до кожного банку табличка з курсами купівлі та продажу валют. Цікавим є те, що, незважаючи на різні назви банків, курс валют скрізь був однаковим, причому купівля набагато меншою, аніж продаж (тоді було приблизно 5,2 і 5,4,а в столичних обмінних пунктах різниця була в одну соту — діяло обмеження Нацбанку щодо розмірів маржі). І ось після прийняття Нацбанком ухвали про зняття обмежень у столиці стало так, як раніше було в райцентрах.
Виникає логічне запитання: хто ризикуватиме і кредитуватиме промисловість, сільське господарство, коли можна заробляти на життя на різниці купівлі-продажу валюти. Тому, на мій погляд, ухвала Нацбанку про зняття обмежень — це ухвала, яка дає зробити своїм «хорошого хлопця», а не державного мужа. Для державного мужа свої — вся країна. Хіба банки інших держав кредитують своїх громадян на таких умовах як наші?
Тому при визначенні кандидатури на передачу влади — наступника — головне, що необхідно враховувати — це державний стиль мислення і державний підхід при розв’язанні проблем, які виникають в інтересах держави та суспільства загалом, рівновіддаленість від різних фінансових і регіональних груп.
