Учора, якраз після провального голосування за відставку уряду Юлії Тимошенко, «День» попросив прокоментувати ситуацію політолога Андрія ЄРМОЛАЄВА.
— Ваша оцінка четвергових пристрастей під куполом Верховної Ради України.
— Я гадаю, що саме голосування та й перебіг обговорення були прогнозованими. Передусім тому, що ключовий чинник ситуації — Президент, який міг би своїми фактами й оцінками вплинути на перебіг подій довкола звіту уряду, просто відійшов убік. Голосування регіоналів можна було передбачити, а що до позиції комуністів, то, на мій погляд, вони ухвалили правильне політичне рішення, оскільки всі підозри, критика, обвинувачення Компартії в підіграванні уряду стали серйозною загрозою їхній репутації. Інша річ, що в «Нашій Україні» внаслідок пасивності Президента ми спостерігаємо подальший розподіл симпатій на прем’єрську користь. І це доводить як позицію лідера фракції пана Мартиненка, так і розбрід і вагання в самій фракції, ну, і, безперечно, доволі пікантна позиція В’ячеслава Кириленка, який вирішив рятувати країну власними силами.
— Тобто можна говорити про те, що вчора виграла пані Тимошенко?
— Ні, не думаю. Безумовно, вдруге пройти горнило і зберегти пост прем’єра — це доволі сильна позиція, та виграшем це не можна назвати, бо прем’єрський рапорт і характер діалогу в парламенті показав, що це була радше вистава, яку влаштовував уряд, коли отримав сигнал, що Президент не братиме участі в цих слуханнях. Але, за великим рахунком, проблеми всі лишаються. Я хочу звернути увагу на те, що сьогодні ні коаліція, ні уряд не мають виразного плану дій, який би давав нам відповідь на питання: «А далі що?». Вони обмежуються риторикою, однак суцільного, стратегічного бачення подальших кроків, на жаль, немає. Більш того, сьогодні не відбулася політична відставка, однак не є таємницею те, що уряд готується до ротацій, і ці ротації будуть вельми глибокими. А це означає, що де-факто уряд міняє свій якісний склад, тобто він визнає, умовно кажучи, свою відставку в лапках. Залишається один прем’єр, і сьогодні можна говорити про те, що Кабмін зведено до кількох фігур, які реально керують урядом країни. У цьому одна проблема. Друга полягає в тому, що уряд не має політичної більшості. Я говорю не про список депутатів, які підписали коаліційну угоду, а про дієву політичну більшість, здатну відпрацьовувати команди для уряду. Таких команд немає. Є побажання, упрошування й таке інше. У зв’язку з цим постає питання: а хто ж далі проводитиме, і головне — нестиме відповідальність за таку політику? Тому, з певними обмовками, але можна говорити про реальну загрозу узурпації економічної влади в Україні, коли дії уряду будуть нічим не стримані. Ну, припустімо, Президент через телевізійні екрани закликатиме до розуму й пропонуватиме свої законопроекти. Однак уряд, який нічим і ніким не обмежений і який знов отримав карт-бланш на цілу сесію (Тимошенко лишається повноправною господинею Кабміну щонайменше на півроку, позаяк регламент ВР дозволяє розглядати питання відставки уряду лише раз протягом однієї парламентської сесії. — Авт.) діятиме так, як йому заманеться. На прикладі голосування щодо Національного банку ми бачимо, якими можуть бути урядові ініціативи. Крім того, хочу звернути увагу ще на один момент. Напередодні відставки заговорили про ймовірність приватизації великих об’єктів, а це означає, що велика приватизація може стати джерелом компенсації подальших втрат бюджету. Це політика проїдання. «Криворіжсталь» уже проїли, на черзі, схоже, «Укртелеком».
— Що далі?
— Це тільки початок. Судячи з подій, які розгортаються у промисловості, у галузі ЖКХ, в умовах тепер уже формального, а не сурогатного безробіття, нікуди не втекти від соціального тиску і, я гадаю, що головні політичні «несподіванки» ще попереду. Є побоювання, що вкотре отримавши карт-бланш на подальшу діяльність, уряд займатиметься ескалацією конфлікту з Президентом.
Уже сьогодні з парламентської трибуни звучать відкриті обвинувачення окремих депутатів і Президента в економічних зловживаннях і корупції, не підтверджені жодними судовими фактами та розслідуваннями, і це все, даруйте, проковтується парламентарями. Про що це свідчить? Про те, що ми входимо в період нерегламентованої, недисциплінованої, неконтрольованої політики, де будь-які прийоми можливі.
Я побоююся того, що грядуща політична осінь буде нестабільною і розвиватиметься в жорсткому кризовому русі. Опозиція після сьогоднішнього голосування не складатиме руки й у будь-якому випадку шукатиме спосіб для зміни влади, в тому числі — через виборчий процес.
— Ви вважаєте реальним нинішній план регіоналів зі складання 150-ти мандатів, що спровокує дострокові парламентські вибори?
— Принциповий меседж прозвучав сьогодні від Януковича — дострокові вибори. Дійсно, процедура складання мандатів складна, але регіонали мають серйозний козир. Це об’єктивне зростання невдоволення пересічних громадян ситуацією в країні. І це невдоволення, яке фіксують усі соціологи, наростатиме, й жодними — навіть найбільш артистичними виступами — від цього не сховатися. Я цілком припускаю, що в березні у парламенті складеться якісно нова ситуація, бо не так усе просто, як здається на перший погляд, у взаємовідносинах коаліціянтів. Ми з вами бачили під час парламентських слухань вагання в позиціях Тимошенко та Литвина. У них різне трактування того, що і як робити. Тож інтрига ще попереду і, я гадаю, що незабаром регіонали займуть радикальнішу позицію, і якщо не підуть — то поїдуть у народ.
