Минулої середи на ярмарку у Великих Сорочинцях, у «польових умовах» кореспондент «Дня» взяв інтерв'ю у віце-прем'єр-міністра України Івана Кириленка. Після стрибка цін на продовольчі товари високопоставлений чиновник відповідав на запитання прямо і відверто говорив про відповідальність. Можливо, тому, що, як признався сам міністр, аграрний блок уряду «перебуває у підвішеному стані».
— Які уроки повинен винести уряд із продовольчої кризи?
— Головний урок полягає у тому, що ми ще не маємо розвиненої ринкової економіки, в умовах якої не повинно бути таких вибухiв, які сталися наприкінці червня — на початку липня в Україні. Ми не втручалися у приватну підприємницьку діяльність і торгівлю, не втручалися в оптові поставки, не регулювали ціни... Природно, виникають запитання: чому стався вибух, хто не допрацював? У будь-якій цивілізованій державі бізнес, у принципі, не допустив би виникнення такої ситуації, яка склалася у нас. А звинуватили владу. І якщо звинуватили, то влада, логічно, мала відреагувати. З чого маємо другий урок: завдання бізнесу і влади однакові — наситити ринок, але цілі — різні. У бізнесу — отримати прибуток, а у влади в Україні — забезпечити соціальний захист населення. Власне, гармонізувати ось ці відносини (між прибутком і соціальним захистом населення), уникнути надмірної політизації (ви, напевно, розумієте, про що я) — дуже важливо.
— А що ви маєте на увазі, кажучи про політизацію?
— Україна весь час перебуває в стані перманентних виборів або підготовки до них. Це, на нещастя, не може не позначатися на економіці. Адже у ситуації на продовольчому ринку було не стільки тієї кризи, скільки розмов про неї. Тому необхідність гармонії відносин між бізнесом і владою — другий урок для уряду. З одного боку, не має бути надмірного адміністрування. З другого, бізнес у свою чергу повинен розуміти, що думати про прибутки у виниклій ситуації — кощунство. Ми сьогодні ведемо діалог із бізнесом про ціну питання. Не про ціну зерна (вона зрозуміла — в 2,5— 3 рази вища, ніж була минулого року), а всієї проблеми. Це дуже складно.
— У чому полягає «ціна питання»?
— Вона у тому, хто перенесе тягар — усі разом потягнемо хрест на Голгофу чи тягтиме лише влада? Чи бізнес, який ми затиснемо? Відповідь одна — бізнес і держава повинні спільними зусиллями вийти з даної ситуації і зробити все можливе, щоб надалі вона не виникала. Проте в Україні такі роки, як цей, бувають раз на триста років. І ми повинні вдвічі постаратися, щоб люди, які живуть хлібом насущним, не постраждали.
Урок третій — бюджет на поточний рік не передбачає, щоб заходи соціального захисту супроводжувалися фінансовими ін'єкціями кожному, хто постраждає на ціні. Якщо так, то ми просто зобов'язані повернути ціну на нормальний рівень. А людям повинні чесно сказати, що так і буде. Якщо у бюджеті наступного року ми це передбачимо, то скажемо бізнесу: «Будь ласка, ми реагуємо на ціновому ринку відповідним чином. Працюватимемо так, щоб люди, споживачі не постраждали». Україна — не багата європейська держава, яка може собі дозволити відпустити ціни. Адже ціни на хліб різко зросли і в Європі, і навіть у Росії. Але там на це реагують зовсім не так, як у нас, зважаючи, знову ж таки, на нашу надмірну політизацію.
І четвертий урок… У нас усе буде нормально. Спрацює політична складова. Сьогодні ми говоримо бізнесу: «Завозимо за такою ціною». Бізнес — великий, серйозний, його представляють великі транснаціональні корпорації, які завозять на 200 гривень дорожче, ніж потрібно. Ми боротимемося за кожну гривню, оскільки вона — з кишені нашого споживача. І я переконаний, що ми порозуміємося. Весь світ постраждав, оскільки, згідно з абсолютно правильними прогнозами, він отримає продовольчої пшениці не 595 мільйонів тонн, а 540—550. І ця різниця в 40—50 мільйонів тонн давитиме на європейські ринки. Україна також це відчуватиме, але удару по соціально незахищених верствах населення ми не допустимо.
— Сьогодні готують державний бюджет на наступний рік. Торiк багато говорили про те, що сільгоспвиробники можуть розраховувати на дотації. Тема, з огляду на курс України до СОТ, більш ніж актуальна. Що ви можете сказати стосовно дотацій?
— Ми використовуємо цілком інші бюджетні підходи. Чому навчив цей рік? Не уряд навчив, а все суспільство, саму фінансову систему держави і систему продовольчої безпеки. Урок полягає ось у чому: залишкового принципу для сільського господарства бути не повинно. Проте йому не потрібні подачки, дотації, якісь преференції, за що потім нам і дорікають. Сьогодні хороший сільськогосподарський підприємець, який знає, як отримувати прибуток, каже: «Дайте нормальну ціну». Наведу простий приклад: якби ціна минулого року на продовольчу пшеницю була 400 гривень за тонну, то аграрії тільки на експорті отримали б плюс півтора мільярда гривень. Ми маємо намір наступного року заплатити 500 гривень за тонну. Це — плюс 3 мільярди порівняно з 2002 роком. Ми не знаємо, який буде рік — урожайний чи ні. Думаю, що все буде гаразд — Бог не може так часто карати... Так ось — ми заплатимо 500 гривень за тонну. 3 мільярди плюс порівняно з 2002 роком.
— Бюджет витримає?
— Виходу немає. Ми повинні закупити 2 мільйони тонн до державного резерву… Президент, безсумнівно, має слушність: державна комора не повинна бути порожньою.
— Як реагують трейдери на такі ініціативи?
— Річ у тому, що трейдери сьогодні платять 720 гривень за тонну ячменю, тоді як минулого року платили 300. Ячмінь, підкреслю, — це не продовольче зерно. Ми сьогодні говоримо, що держава повинна бути сильним гравцем на аграрному ринку, бути покупцем. Держава заявить, що готова купувати стільки-то і за такою-то ціною. Ми нікому не заважаємо. На ринку пропозиція може бути на рівні минулого року — 10 мільйонів тонн «зайвої» пшениці. Ми купимо два, але за п’ятсот. Що робитимуть трейдери? Вони або підлаштуються під нашу ціну, або дадуть більше і тоді переграють державу. Честь і хвала! На ціні виграє селянин, а з ним — усе сільське господарство.
У зв’язку з цим нам важливо зберегти хороші відносини між банківською системою і підприємствами АПК. До питання про дотації — ті гроші, які уряд виділив на підтримку села, пішли на підтримку «дружби» банків і сільського господарства. А нам дорікають — де ж ці гроші? Село ж, як каже дехто, їх не отримало. Ні, адже ми не дали розоритися 40% господарств. Комерційний банк — не державний, він не може списати борги. Банк просто прийде і забере заставне майно, забере корів, свиней, комбайни, трактори... Господарство залишиться… ну просто біля розбитого корита. Воно просто збанкрутує. 40% — це досягнення, для України масове банкрутство було б катастрофою. Тому уряд пішов на те, щоб урятувати цю ситуацію. Левову частину грошей було направлено на пролонгацію кредитів. Ми сказали банкам, що ми у «троїстому союзі» (держава — селянин — банк) — рівний партнер і беремо на себе ризики. Ми пролонгуємо кредит і беремо на себе відсоткову ставку. 16% — беремо на себе, а селянин заплатить символічні відсотки.
— Банки охоче погоджуються?
— Ні, вони, логічно, переживають за короткі гроші. Тому доведеться працювати. Національний банк у цьому питанні нам помічник. Він має ресурси, щоб допомогти.
— Аграрії визначилися з кандидатом на президентські вибори?
— У доступному для огляду майбутньому, протягом найближчих 15—20 років, аграрії не висуватимуть свого кандидата. Аграрії однозначно підтримають єдиного кандидата від центристських сил.
— На вашу думку, хто це буде?
— Складне запитання, не ми це вирішуємо. Терміни виборів, визначені Конституцією, політична угода «дев’ятки», ініціативи стосовно конституційної реформи... Думаю, що у контексті всіх цих подій відбудеться «таємна вечеря», де чесно, прозоро визначать, як далі бути. Аграрії у будь-якому випадку підтримають спільне рішення. Адже 11 мільйонів виборців, які корпоративно голосують за віру, що завтра буде краще, за нас, — це велика сила. І ми зробимо все, щоб так і було. Ми це вже довели, в тому числі й оптимізацією податкового клімату в АПК за підтримки Президента, за підтримки урядів, Верховної Ради... Нам не вдалося отримати з бюджету більше, ніж ми могли. Я не хочу звинувачувати попередників, ще когось. Вони працювали у своїх економічних умовах, ми працюємо у своїх. Але те, над чим уряд повинен працювати сьогодні — це довгостроковий кредит, це ціна на зерно... Якщо селяни нам повірять, а ми виправдаємо очікування, то кандидат від центристської сили отримає великі шанси, здобуде підтримку.
— Існує думка, що у зв’язку з продовольчою кризою міністри-аграрії виявилися на межi вiдставки. Це правда?
— Так, ми у дуже незручному становищі. Через етичні міркування ми не хочемо «переводити стрілки» на когось. Якби все було у нормі, то ми були б у відпустках, ми б відпочивали. Я не звинувачую попередників, нас заколисали попередні врожайні роки: все обійдеться, все буде добре... Те, що нас віддали на заклання, — це сто відсотків. І те, що питання залишилося у підвішеному стані, — також. Ми — відповідальні. Можливо, що доведеться зміцнювати цю ділянку. Не скажу про це з цілковитою впевненістю, але, очевидно, так може бути.
Ми, проте, у виниклій ситуації намагатимемося зробити все для того, щоб в Україні, яка ніколи не стикалася з такими обсягами завезення зерна, ніколи ця ситуація не повторилася. Ми повинні вирішити дві проблеми: спокійного, налагодженого механізму імпорту зерна та насичення ринку. Уряд, бізнес і Верховна Рада вирішать цю проблему. І ми посіємо так і стільки, з такою якістю, щоб більше ніколи ця трагедія не повторилася. Адже це трагедія для села — те, що воно не дало хліба Україні. А доля окремих людей — це не так важливо. Ті, хто рано чи пізно прийде нам на зміну, повинні визнати, що ми зробили у цій ситуації все можливе.
