При цьому багато які «модники» і «модниці» не здогадувалися
(або вдавали це), що дорогі вироби з марками іноземних фірм, якi чудово
виглядали на їхнiх плечах і стегнах, були спрацьовані, нехай і по іноземних
лекалах, в якій-небудь Володарці або безпосередньо тут, на київському Подолі.
Однак, якби такий покупець виявив на найкращому із виробів, що йому сподобалися,
вітчизняну «лейбу», то навряд чи пішов би з магазину із такою покупкою.
Своєму ми звикли не довіряти... А прошарок заможних покупців вітчизняна
легка промисловість втратила назавжди. Підсумки втілення лозунга «радянське
— отже, відмінне» надовго відбили нам бажання користуватися продукцією
вітчизняного ширпотребу.
Тим часом на Заході нашій легкiй промисловості вже довіряють.
У понеділок посольство Німеччини люб’язно запросило «День» на презентацію
федеральної урядової програми «Трансформ», в рамках якої ряд німецьких
фірм ще з 1998 року надає консультативну допомогу підприємствам текстильної
і швейної промисловості України, спрямовану на підвищення конкурентоспроможності
українських підприємств. На новому етапі цього проекту передбачається заснувати
Українську гільдію виробників одягу, активізувати передачу ноу-хау і залучення
різних українських установ до цього процесу, розвивати професійні контакти
підприємств двох країн і залуч ати нових партнерів до «проектного фінансування».
Про серйозність німецьких зусиль у цьому напрямі свідчить те, що відповідальність
за здійснення проекту несе Кредитна Установа для Відбудови (KfW), що має
на це спеціальні повноваження Федерального міністерства економіки . Один
iз керівників проекту пан Юрген ПIНСЬКЕ сказав в інтерв’ю «Дню»,
що його вразив «високий технічний стандарт багатьох українських підприємств
легкої промисловості, як і готовність їхнiх керівників переймати нове».
На думку Ю.Пінське, «процес приватизації легкої промисловості зробив в
Україні великий прогрес», а малі та середні підприємства дуже сприятливо
впливають на економічний розвиток. Тому він оцінює ситуацію в нашій легкій
промисловості як досить добру, «хоч вона і працює в досить складних рамкових
умовах». А керівник новоствореної Української гільдії виробників одягу,
голова правління ВАТ «Володарка» Леонід ГАВРИШ вважає, що в Україні
легкій промисловості доводиться платити дуже великі податки, і тому гiльдiя
збирається поставити питання про скасування ПДВ з технологічного обладнання,
що одержується підприємствами з Німеччини.
При цьому багато які «модники» і «модниці» не здогадувалися
(або вдавали це), що дорогі вироби з марками іноземних фірм, якi чудово
виглядали на їхнiх плечах і стегнах, були спрацьовані, нехай і по іноземних
лекалах, в якій-небудь Володарці або безпосередньо тут, на київському Подолі.
Однак, якби такий покупець виявив на найкращому із виробів, що йому сподобалися,
вітчизняну «лейбу», то навряд чи пішов би з магазину із такою покупкою.
Своєму ми звикли не довіряти... А прошарок заможних покупців вітчизняна
легка промисловість втратила назавжди. Підсумки втілення лозунга «радянське
— отже, відмінне» надовго відбили нам бажання користуватися продукцією
вітчизняного ширпотребу.
Тим часом на Заході нашій легкiй промисловості вже довіряють.
У понеділок посольство Німеччини люб’язно запросило «День» на презентацію
федеральної урядової програми «Трансформ», в рамках якої ряд німецьких
фірм ще з 1998 року надає консультативну допомогу підприємствам текстильної
і швейної промисловості України, спрямовану на підвищення конкурентоспроможності
українських підприємств. На новому етапі цього проекту передбачається заснувати
Українську гільдію виробників одягу, активізувати передачу ноу-хау і залучення
різних українських установ до цього процесу, розвивати професійні контакти
підприємств двох країн і залуч ати нових партнерів до «проектного фінансування».
Про серйозність німецьких зусиль у цьому напрямі свідчить те, що відповідальність
за здійснення проекту несе Кредитна Установа для Відбудови (KfW), що має
на це спеціальні повноваження Федерального міністерства економіки . Один
iз керівників проекту пан Юрген ПIНСЬКЕ сказав в інтерв’ю «Дню»,
що його вразив «високий технічний стандарт багатьох українських підприємств
легкої промисловості, як і готовність їхнiх керівників переймати нове».
На думку Ю.Пінське, «процес приватизації легкої промисловості зробив в
Україні великий прогрес», а малі та середні підприємства дуже сприятливо
впливають на економічний розвиток. Тому він оцінює ситуацію в нашій легкій
промисловості як досить добру, «хоч вона і працює в досить складних рамкових
умовах». А керівник новоствореної Української гільдії виробників одягу,
голова правління ВАТ «Володарка» Леонід ГАВРИШ вважає, що в Україні
легкій промисловості доводиться платити дуже великі податки, і тому гiльдiя
збирається поставити питання про скасування ПДВ з технологічного обладнання,
що одержується підприємствами з Німеччини.
Не всі з вимог наших «легких» промисловців можна з однаковою
основою відносити до категорії ринкових, особливо прохання про захист ринку
і вітчизняного виробника. Але український уряд, що гордо віщає про зростання
ВВП і приріст промислового виробництва, не дуже завзято виконує і ті пропозиції,
які офіційно підтримує й обіцяє втілити в життя як явно невідкладні. Достатньо
згадати про економічний експеримент з стабілізації роботи підприємств легкої
промисловості Чернівецької області. Відповідні Указ Президента України
і Закон, прийнятий Верховною Радою, заклали хорошу основу для розв’язання
проблем цієї галузі. І вже за перший рік роботи по-новому отримано непогані
фінансові результати, які можна було б тиражувати на інші регіони країни.
Як вважає начальник відділу управління легкої промисловості Держпромполітики
України Лілія Кравченко, передбачена умовами експерименту система оподаткування
є простою та прозорою. Так ось яка заковика, на 2000 рік уряд забув про
згаданий закон і припинив і без того небагате фінансування інноваційних
проектів відповідних підприємств. Чи допоможуть нам німецькі друзі?
Однак така допомога — це палиця на два кінцi. Наприклад,
володарські швейники, отримуючи консультації від німецьких фахівців, за
останні три роки зуміли побудувати технологічні лінії з пошиття брюк і
піджаків, внаслідок чого різко зросла продуктивність і оплата праці. Консультації
німецьких фахівців в галузi маркетингу і економіки, за словами Л. Гавриша,
забезпечили підприємству прямий річний ефект близько мільйона гривень.
Позитивно оцінюється і допомога німецьких фахівців у підвищенні кваліфікації
працівників підприємства. Високу оцінку співпраці з німецькими консультантами
за програмою «Трансформ» дає і голова ЗАТ «Швейна фабрика «Юність» Анатолій
ВОСТРЯКОВ . З його слів, робота з передовими західними фірмами допомагає
освоювати нові технології, застосовувати нові перспективні матеріали і
моделі, сучасний дизайн, готувати кадри для внутрішнього ринку, домагатися
підвищення продуктивності і якості праці, міняти властиву нам ментальність...
Тим часом «Юність», як сказав «Дню» один iз керівників
підприємства, була оснащена сучасним імпортним обладнанням в останні роки
перебудови. Щоправда, відтоді ментальність колективу змінилася не так уже
помітно. Працювати хочеться по-радянськи, а заробляти — по-західному. Робітниця
на одному з провiдних процесів поскаржилася «Дню», що з приходом на підприємство
іноземців працювати стало нестерпно: дуже високі вимоги до якості. «Але
хіба вимагати хорошої якості — це погано?», — наївно запитав кореспондент.
«А зарплата у нас хіба така, як на Заході, щоб давати таку якість?» — не
без резону відповіла робітниця. За словами директора, зарплата на фабриці
коливалася в межах 370 — 400 гривень. Правда, робітниці на конвейєрах підтверджували
це тільки як верхню межу, а своєю середньою зарплатою називали чи не вдвічі
менші цифри.
При цьому багато які «модники» і «модниці» не здогадувалися
(або вдавали це), що дорогі вироби з марками іноземних фірм, якi чудово
виглядали на їхнiх плечах і стегнах, були спрацьовані, нехай і по іноземних
лекалах, в якій-небудь Володарці або безпосередньо тут, на київському Подолі.
Однак, якби такий покупець виявив на найкращому із виробів, що йому сподобалися,
вітчизняну «лейбу», то навряд чи пішов би з магазину із такою покупкою.
Своєму ми звикли не довіряти... А прошарок заможних покупців вітчизняна
легка промисловість втратила назавжди. Підсумки втілення лозунга «радянське
— отже, відмінне» надовго відбили нам бажання користуватися продукцією
вітчизняного ширпотребу.
Тим часом на Заході нашій легкiй промисловості вже довіряють.
У понеділок посольство Німеччини люб’язно запросило «День» на презентацію
федеральної урядової програми «Трансформ», в рамках якої ряд німецьких
фірм ще з 1998 року надає консультативну допомогу підприємствам текстильної
і швейної промисловості України, спрямовану на підвищення конкурентоспроможності
українських підприємств. На новому етапі цього проекту передбачається заснувати
Українську гільдію виробників одягу, активізувати передачу ноу-хау і залучення
різних українських установ до цього процесу, розвивати професійні контакти
підприємств двох країн і залуч ати нових партнерів до «проектного фінансування».
Про серйозність німецьких зусиль у цьому напрямі свідчить те, що відповідальність
за здійснення проекту несе Кредитна Установа для Відбудови (KfW), що має
на це спеціальні повноваження Федерального міністерства економіки . Один
iз керівників проекту пан Юрген ПIНСЬКЕ сказав в інтерв’ю «Дню»,
що його вразив «високий технічний стандарт багатьох українських підприємств
легкої промисловості, як і готовність їхнiх керівників переймати нове».
На думку Ю.Пінське, «процес приватизації легкої промисловості зробив в
Україні великий прогрес», а малі та середні підприємства дуже сприятливо
впливають на економічний розвиток. Тому він оцінює ситуацію в нашій легкій
промисловості як досить добру, «хоч вона і працює в досить складних рамкових
умовах». А керівник новоствореної Української гільдії виробників одягу,
голова правління ВАТ «Володарка» Леонід ГАВРИШ вважає, що в Україні
легкій промисловості доводиться платити дуже великі податки, і тому гiльдiя
збирається поставити питання про скасування ПДВ з технологічного обладнання,
що одержується підприємствами з Німеччини.
Не всі з вимог наших «легких» промисловців можна з однаковою
основою відносити до категорії ринкових, особливо прохання про захист ринку
і вітчизняного виробника. Але український уряд, що гордо віщає про зростання
ВВП і приріст промислового виробництва, не дуже завзято виконує і ті пропозиції,
які офіційно підтримує й обіцяє втілити в життя як явно невідкладні. Достатньо
згадати про економічний експеримент з стабілізації роботи підприємств легкої
промисловості Чернівецької області. Відповідні Указ Президента України
і Закон, прийнятий Верховною Радою, заклали хорошу основу для розв’язання
проблем цієї галузі. І вже за перший рік роботи по-новому отримано непогані
фінансові результати, які можна було б тиражувати на інші регіони країни.
Як вважає начальник відділу управління легкої промисловості Держпромполітики
України Лілія Кравченко, передбачена умовами експерименту система оподаткування
є простою та прозорою. Так ось яка заковика, на 2000 рік уряд забув про
згаданий закон і припинив і без того небагате фінансування інноваційних
проектів відповідних підприємств. Чи допоможуть нам німецькі друзі?
Однак така допомога — це палиця на два кінцi. Наприклад,
володарські швейники, отримуючи консультації від німецьких фахівців, за
останні три роки зуміли побудувати технологічні лінії з пошиття брюк і
піджаків, внаслідок чого різко зросла продуктивність і оплата праці. Консультації
німецьких фахівців в галузi маркетингу і економіки, за словами Л. Гавриша,
забезпечили підприємству прямий річний ефект близько мільйона гривень.
Позитивно оцінюється і допомога німецьких фахівців у підвищенні кваліфікації
працівників підприємства. Високу оцінку співпраці з німецькими консультантами
за програмою «Трансформ» дає і голова ЗАТ «Швейна фабрика «Юність» Анатолій
ВОСТРЯКОВ . З його слів, робота з передовими західними фірмами допомагає
освоювати нові технології, застосовувати нові перспективні матеріали і
моделі, сучасний дизайн, готувати кадри для внутрішнього ринку, домагатися
підвищення продуктивності і якості праці, міняти властиву нам ментальність...
Тим часом «Юність», як сказав «Дню» один iз керівників
підприємства, була оснащена сучасним імпортним обладнанням в останні роки
перебудови. Щоправда, відтоді ментальність колективу змінилася не так уже
помітно. Працювати хочеться по-радянськи, а заробляти — по-західному. Робітниця
на одному з провiдних процесів поскаржилася «Дню», що з приходом на підприємство
іноземців працювати стало нестерпно: дуже високі вимоги до якості. «Але
хіба вимагати хорошої якості — це погано?», — наївно запитав кореспондент.
«А зарплата у нас хіба така, як на Заході, щоб давати таку якість?» — не
без резону відповіла робітниця. За словами директора, зарплата на фабриці
коливалася в межах 370 — 400 гривень. Правда, робітниці на конвейєрах підтверджували
це тільки як верхню межу, а своєю середньою зарплатою називали чи не вдвічі
менші цифри.
Одна з дівчат прискiпливо оглядала, а потім і наділа на
себе щойно пошиту куртку. «Ви що, хочете її купити?» — «Просто дивлюся,
щоб самій таку пошити. А щоб купити, у нас і зарплат таких немає...» Інші
робітниці також підтвердили, що не в змозі купувати продукцію фабрики...
Проте кращі моделі, що випускаються «Юністю», не куплять
в Україні і люди з більш високим, ніж у молодих швачок, прибутком. Незважаючи
на те, що за словами директора, на експорт зараз йде лише 70% продукції,
інший керівник фабрики, що не назвав себе, підняв рівень експорту до 90%.
Але, можливо, наші друзі з Німеччини все ж поступово «дозволять»
українській промисловості працювати також і на своє населення? Ю.Пінське,
відповідаючи на питання «Дня» цю надію не змiцнив: «Давайте не будемо акцентувати
увагу на масовій появі цієї продукції на українському ринку, а сфокусуємо
проблему в дещо іншій площині. А саме: наскільки доцільно, щоб українські
підприємства постачали продукцію головним чином на внутрішній ринок? Масове
виробництво означає масову закупівлю, масові інвестиції, тобто ті передумови,
які в даний момент українські підприємства собі не можуть дозволити. Ми
надаємо підтримку в такому поступальному, обережному створенні внутрішнього
ринку. Текстильна промисловість Німеччини у великих об’ємах використовує
таку можливість, як виготовлення своєї продукції за кордоном. Тутешнім
підприємствам ця тенденція також йде на користь».
З останнім міркуванням, звичайно, не можна не погодитися,
однак, уявляється, що нашому уряду в цих умовах необхідно мати і власну
програму підйому галузі, яка у всіх економіках, що розвиваються, першою
ставала на ноги і витісняла з ринку (аж ніяк не завдяки забороненим заходам)
іноземну продукцію. Адже треба розуміти, що справжнього розвитку і стійкого
повноцінного прибутку робота швейних фабрик на основі давальницької схеми
не принесе. Фахівці галузі небезпідставно стверджують, що стабільну додаткову
вартість буде давати тільки повноцінний процес ринкового виробництва: від
дизайну і конструювання виробу до продажу товару як на вітчизняному, так
і на зарубіжному ринках. Чому в Україні досі немає жодного національного
бренду в одязі? Чи не тому, що керівництво галуззю наш національно свідомий
уряд практично передав нехай надзвичайно кваліфікованим, але все ж іноземним
фахівцям, для яких на першому місці, (що цілком природно) національні інтереси
своєї країни. Експерти впевнені, що для цього необхідно насамперед перебудувати
мислення менеджерів, вивести його з провінційних рамок, економічно стимулювати
конкурентну боротьбу із зарубіжними законодавцями масової моди, що орієнтуються
сьогодні як на забезпечені, так і на малозабезпечені шари споживачів. Коли
українське в Україні буде носитися, ми стоятимемо ближче до ринку, ніж
до базару.
КОМЕНТАР
Григорій КОРСУНЕНКО, голова ВАТ «Центр розвитку моди»:
— Більшість підприємств української швейної промисловості
працюють за давальницькою схемою. Можна сказати, що це — на щастя для виробників,
але «на жаль» для споживачів. Для виробників це добре тому, що в наш час
важко одержати інвестиції і кредити, а давальницька схема дозволяє їм зберегти
кадри, підвищити їх кваліфікацію і, отримуючи сучасні замовлення, заробити
невеликі гроші, що покривають витрати на виробництво та утримання персоналу.
А пересічний український громадянин в основному купує іноземний одяг, тому
що в Україні немає ринку, та й ніхто його не формує. Сьогодні на вітчизняному
ринку немає і нормальних пропозицій. Навіть фестивалі моди, що проводяться
час від часу, являють собою не що інше як показові виступи. А підприємства
легкої промисловості не можуть запропонувати нормальну асортиментну групу,
адже за цим повинна стояти текстильна база, фурнітура, прикладні матеріали.
Те ж саме і з взуттям. Шкіри з України вивозиться багато, а так званого
шкіряного товару практично немає. І проте, країна потребує того, щоб виховувати
патріотизм у сфері одягу. Але для цього треба звернути наші закони обличчям
до виробника. Інакше всі розмови про патріотизм не мають під собою ніяких
підстав. Бо підприємцеві набагато легше ввозити готовий товар через кордон.
А розміщувати тут замовлення під виглядом іноземних швейних брендів дуже
вигідно, оскільки витрати на виготовлення виробів у нас у десять і більше
разів нижчі, аніж, наприклад, у Німеччині, де швейної промисловості як
такої вже просто немає. Якщо німецька робітниця сяде за швейну машину,
то їй треба платити, припустимо, 4—5 тисяч марок на місяць. Якщо там пошити,
скажімо, блузку, то вона буде «золотою».
І проте, в Україні сьогодні є невелика когорта виробників,
яка пишається тим, що вона ще якимось дивом працює на українському ринку.
Наше підприємство, наприклад, брало участь в екіпіровці української збірної
на Олімпійські ігри і виконувало замовлення на парадну форму. Гадається,
що якість цієї продукції працювала на виховання патріотизму, адже наша
збірна на урочистих заходах Олімпіади виглядала не гірше за інших. На товар
такої якості попит завжди є і буде. Але сьогодні більшість наших швейних
підприємств є всього лише додатками до чужих ринків. І тут дві основні
причини: відсутність інвестицій та оптової торгівлі. Відновимо ці два вирішальні
чинники — можна сподіватися, що українські товари легкої промисловості
знову будуть купуватися і, природно, одягатися.
