Ще декілька років тому курсові, дипломи, реферати писалися у бібліотеках і супроводилися довгим списком викори станих книг, а нинi усе частіше бібліографія, що додається до студентських робіт, рябить символами http://www... Щоб отримати якусь інформацію, необхідний вільний комп’ютер й доступ до Iнтернету. Легко здогадатися, що в Україні це зробити дещо складніше, ніж на Заході. Навіть у найбільших київських вузах комп’ютерів порівняно небагато, і якість зв’язку залишає бажати кращого. У Могилянці, наприклад, студенти отримують доступ до комп’ютера у порядку живої черги, і, за їхнiми словами, у денні «години пік» чекати доводиться довго. Тому багато хто спеціально приходить до університету увечері, щоб посидіти в Інтернеті. До речі, і швидкість зв’язку в цей час вища. Багато західних студентів мають власний комп’ютер iз виходом у Мережу, але і в університетах особливих проблем iз цим не виникає. Хоча є і винятки. Хав’єр, студент iз Бельгії, проходив тримісячний курс іспанської мови у барселонському університеті Попеу Фабра. Йому, як і іншим тимчасовим студентам, видали особистий ідентифікаційний код і пароль для доступу до університетських комп’ютерів, але чомусь жоден iз цих паролів не спрацьовував. Проте, і в цій історії все закінчилося добре: студент-іспанець дозволив Хав’єру скористатися своїм (таким, що працює) кодом і паролем, і незабаром усі тимчасові студенти знали і використовували цей код.
Отже, доступ до комп’ютера отриманий, студент увійшов в Інтернет. Більшість українських студентів кажуть, що звичайно вони точно знають, якого роду інформація їм потрібна, і шукають її за допомогою ключових фраз у пошукових системах на зразок www.yandex.ru, www.infocite.com. Цікаво, що жоден з них не згадав про українські пошукові системи. Важко сказати, чи то причина цього — у нестачі реклами, чи то у тому, що багато українських сайтів працюють дещо повільніше і гірше за російські. Деякі студенти постійно відстежують інформацію на веб-сторіночках, які їх цікавлять. Наприклад, Юлія, котра вивчає політологію у НАУКМА, часто переглядає офіційні сайти Верховної Ради та ООН. Інший київський студент-економіст для своєї роботи з міжнародних корпорацій проводив моніторинг французьких сайтів, що спеціалізуються на комерційній інформації.
Так само, як у бібліотеці, часто саме та книга, яка тобі конче потрібна, виявляється на руках або взагалі загубленою, й в Інтернеті досить часто потрібний сайт або якась його частина може не завантажуватися з різних технічних причин або не містити усіх необхідних відомостей. Студенти, як в Україні, так і за кордоном, звичайно звертаються за допомогою до служби технічної підтримки веб-сторінки, якщо ж це не спрацьовує, йдуть до бібліотеки і шукають те, що їм треба, «дідівським» методом — у книгах.
У історії взаємовідносин студентів і Всесвітньої інформаційної мережі є ще одна зацікавлена сторона — викладачі. Чи схвалюють вони практику використання Інтернету як джерела інформації для курсових, дипломних робіт, рефератів і т. iн.? Схоже, українські вузівські викладачі виявилися в цьому питанні більш ліберальними і «просуненими», ніж їх колеги на Заході. Українські студенти не назвали жодного випадку, коли б їх професор висловлювався проти посилань на інтернетівські джерела у студентській роботі. Заперечення ж, які висувають викладачі західних вузів, такі: по-перше, потрібний сайт може не відкритися або просто вже припинити своє існування до того часу, коли викладач захоче, скажімо, перевірити яку-небудь цитату в роботі студента. По-друге, «винахідливі» студенти можуть просто вигадати назву сайта, взяти інформацію зі стелі, а потім послатися на те, що сайт, очевидно, вже не існує. Нарешті, один студент висунув сміливу гіпотезу: багато професорів самі пишуть і видають книги, і, природно, воліють, щоб студенти купували ці книги і писали роботи з їх допомогою, тим самим роблячи внесок у прибуток професора від продажу його книжок.
Можливо, ще одна причина нелюбові викладачів до студентських експедицій у нетрях Мережі — те, що багато з них як трофей виносить з цих експедицій не інформацію, а готову «під ключ» курсову або реферат. Наприклад, один iз викладачів Києво-Могилянської Академії отримав від студента роботу з етнополітики, написану англійською мовою, в якій серед іншого містилися результати опитування, начебто проведеного автором серед чорношкірих студентів у Філадельфії. Мабуть, у це ще можна було б повірити, якби не одна обставина: студент виявився не в змозі правильно написати англійською назву власної роботи на титульному листі. Легко здогадатися, що всю іншу частину курсової він просто узяв з Інтернету. Більшість опитаних нами українських студентів сказали, що знають про існування подібної практики, їм відомі адреси інтернет-сайтів, де можна знайти роботу на будь-яку тему, однак самі вони цього ніколи не робили. Не кажучи вже про моральні міркування: готові роботи, що пропонуються на таких сайтах, частіше за все дуже низької якості. Наприклад, реферат з історії Великої Британії в післявоєнний період очевидно був скомпільований iз старих радянських підручників і таврував «загниваючий англійський капіталізм і колоніалізм» як тільки міг. Інша робота — дослідження британської освітньої системи, написана англійською мовою — при найближчому розгляді виявилася написаною з безліччю граматичних і навіть орфографічних помилок. З опитаних західних студентів тільки одна Дорін iз Університету графства Суррей знала про подібні сайти, однак ніяких подробиць повідомити не змогла. Зробивши самостійне дослідження через пошукові системи, ми виявили, що спеціалізованих «шахрайських» сайтів у англомовному Інтернеті або немає, або вони вже дуже добре заховані. Однак практично усі університети гордо викладають на своїх офіційних веб-сайтах роботи кращих студентів, які, напевно, можна скопіювати і видати за свої (можливо, саме так вчинив уже відомий нам київський студент із своєю курсовою етнополітики).
Поява принципово нового засобу масової інформації — Інтернету — викликала появу нових можливостей, і разом з тим нових проблем. І, як бачимо, проблеми та переваги Всесвітньої мережі приблизно однакові для студентів у всьому світі. Поки професори та журналісти обговорюють, гарні чи погані ті нововведення, якi приніс у наше життя Інтернет, студенти просто користуються цим новим зручним інструментом для своїх досліджень і скоро, напевно, важко буде собі уявити, що колись люди діставали освіту, жодного разу не сівши за комп’ютер і не набравши «www...»
