У Луцьку відбулася виставка під промовистою назвою «Зупинись, вандалізм!» На Театральному майдані були представлені побиті ліхтарі, понівечені рекламні щити, спалені поштові скриньки та інше знищене майно громади, на відновлення якого міська казна щороку витрачає по 600—700 тисяч гривень...
Виставка, звичайно, була вражаючою, починаючи з промовистого плаката, який оперезав драматичний театр. Втім, чи подіють слова, написані на ньому («Зупинись, ванадалізм!»), на тих, хто нищить міське майно, питання риторичне. Ясно, що подіють мало. Особи, які по кілька разів на місяць палять контейнер для сміття біля будинку № 106 по вулиці Ковельській, з якоюсь нелюдською силою відірвали бетонну спинку від лавки у парку, б’ють скло на рекламних щитах та творять інші неподобства, не мають совісті, і розуміють, мабуть, лише мову сили... З цього приводу луцький міський голова Антон Кривицький колись влучно пожартував: якби, мовляв, десь придбати ліхтарі, які б хуліганам самі здачі давали...
Мер і став ініціатором виставки після чергового факту вандалізму, котрих, на жаль, не бракує. Вважає, що справить вона виховний вплив на людей небайдужих, котрі, можливо, почнуть менш індиферентно ставитися до подібних випадків. Тобто не проходити мимо неподобств.
Проте коло вандалів місцевого значення досить широке і не обмежується суто дегенеративними особами. Класичний приклад: на знімку під’їзд будинку з конкретною адресою. Потрощені, розписані двері з обривками оголошень, замість шибок — фанера... «Ось так і живемо» — гласить підпис. Так і справді живе якщо не половина, то добра третина міста. Від зміни адреси суть, як кажуть, не надто міняється. Ми банально звикли до безладу. Але коли понівечені речі зібрати ось так разом, картина вражає і спонукає до роздумів та дій.
Можливо, її варто було б зробити більш тривалою, якщо не постійною взагалі... Хай би бачили і лучани, і гості міста не лише благоустроєні проспекти та квітники, а й інший бік міського господарства. Головний інженер «Луцьктепла» Ростислав Миколайович Кравцов підводить до стенда свого підприємства. Картина на знімках, як iз фільму про інопланетян чи дику планету. Теплотраса біля 20-ї школи — знято оцинковану бляху, яка була закріплена спеціальними металевими смугами. Збитки становлять 3104 гривні. Втрати теплової енергії на даній ділянці мережі становлять понад 23 тисячі кілокалорій за годину. Тобто бляху знімали одні, а мерзнемо ми... Тепломережа від «Волтексу» — обдерто теплоізоляцію. Збитки 18 тисяч гривень...
— А ось цього «художника» (від слова «худо») ми знаємо, — показує добродій Кравцов знімок розписаної стіни. — Розмовляли з ним, з мамою... Малює! Міліція каже, що нема закону його за такі непотрібні розписи притягти до відповідальності.
Справді, як від «домашнього» злодія нема замка, так важко вберегти майно від «домашнього» вандала. На ходу просто розбирають мешканці навколишніх будинків котельню по вулиці Зої Космодем’янської... Мабуть, не з іншої планети прилітають до нас чудовиська, які нищать поштові секції (а вони, між іншим, коштують від 600 до 900 гривень). Крадуть люки, палять у дворах дерева, нищать у підвалах арматуру, б’ють пам’ятники на кладовищах... За рік було замінено 20 штук скла на рекламному щиті з підсвіткою, який мав освітлювати нам шлях уночі. А панорами з куп сміття, які можуть бачити туристи у Старому місті!..
«Хто я?» — запитує невідомий маляр, який залишив ці слова (мабуть, як автограф?) на стіні одного з будинків. «Хто ми після цього?» — запитує підпис до знімка. Але це питання, на жаль, можна ставити не один десяток разів. Тому добре, що з вандалами почали боротися ще й у такий спосіб.
