Можна сказати, Примаков — прем’єр-міністр, який відбувся. Він — та сама
перехідна фігура, яка у разі необхідності забезпечить перехід влади від
президента Єльцина до реального, а не нав’язаного Борисом Березовським
і деякими іншими фігурами, його наступнику.
Спостерігачі помітили фігуру Примакова після того, як на «круглому столі»
його запропонував лідер «Яблука» Григорій Явлінський. Примаков виглядав
ідеально компромісною фігурою: його не запропоновано комуністами, але він
цілком їх влаштовує, як влаштовує і президента. Щоправда, Явлінський пропонував
призначити Примакова ще після першої відставки Черномирдіна.
Аргументом було те, що країні сьогодні необхідний політичний прем’єр,
який міг би реально захистити куратора економічного блоку уряду, коли президент
цього зробити вже не в стані. Але навіть після останньої зустрічі з Єльциним
і Черномирдіним Примаков заявляв, що не має наміру очолювати кабінет...
Примаков і є той самий «важковаговик», про необхідність появи якого
на російській політичній сцені Єльцин говорив у своєму зверненні до росіян
після другого покликання Черномирдіна. Віктор Степанович свою вагу трохи
розгубив: і через близькість до Березовського, і тому, що прийняв пропозицію
Єльцина без консультацій з Думою, він виявився непотрібним губернаторам,
які пересвідчилися, що вибивати гроші з уряду марно. Він виявився абсолютно
недієздатним як економіст і розсварився до того ж із міжнародними фінансовими
організаціями. У цій ситуації Примаков як політичний прем’єр-міністр —
непоганий вибір. Ніхто не скаже, що Єльцин зазнав нищівної поразки, але
ніхто й не скаже, що депутати програли. Звичайно, багато що залежатиме
від складу примаковського уряду. Навряд чи рішення включити в кабінет комуніста
Юрія Маслюкова відображає всю картину. Те, що Примаков — жорсткий, рішучий
прагматичний гравець, було ясно із його діяльності на посту керівника російського
МЗС. Його консерватизм не приховувався, але, проте, він завжди умів маневрувати
і домовлятися навіть із такими яскравими і непохитними партнерами, як Мадлен
Олбрайт або Клаус Кінкель. Але по суті своєї діяльності Примаков — не союзник
нікому...
Епоха Єльцина закінчується, але зовсім по-іншому, ніж на це міг розраховувати
він сам і його найближче оточення. Влада стала на шлях компромісів із політичною
елітою країни, причому Єльцин і його люди — вже не господарі цієї еліти.
Москва
КОМЕНТАР
Директор Інституту українсько-російських відносин Сергій ПИРОЖКОВ в
інтерв’ю «Дню» прокоментував ситуацію так:
У глобальному плані чим стабільнішою буде ситуація в Росії, тим корисніше
це буде для України. Адже політична невизначеність підриває всі можливі
заходи, вживані для фінансової стабілізації.
Можливе призначення Євгена Примакова було передбачуваним. Це — скоріше
політичний вибір, зроблений Борисом Єльциним для того, щоб підняти імідж
Росії, який останнім часом упав. І кандидатура Примакова виглядає «прохідною»
в Думі — скоріш за все його затвердять.
Втім, як це позначиться на внутрішній ситуації в Росії — залежатиме
від того, хто увійде до складу нового уряду, хто буде реально займатися
програмою економічної та фінансової стабілізації — адже досі ніхто цим
не займався і не мав достатніх повноважень на це. Очевидно, що Примакову
буде необхідно створити кадрову економічну команду в уряді. Можливо, що
в складі уряду залишиться Борис Федоров, на якого зараз покладено завдання
розробки програми виходу з кризи.
Цілком можливо, що комуністи в Думі поставлять питання про створення
коаліційного уряду. Це може суттєво обмежити можливості Примакова як глави
уряду. Взагалі ж потрібно спочатку дочекатися, щоб він став легітимним
прем’єр-міністром. Адже тоді його поведінка може суттєво змінитися.
Постає питання: «Як призначення Примакова може відбитися на українсько-російських
відносинах?» Адже зараз між країнами існують деякі протиріччя в геополітичній
орієнтації. Цілком можливі деякі ускладнення.
У цих умовах Україна має чіткіше визначитися зі своїми пріоритетами,
в тому числі й у відносинах із Росією. Напевно, до цього питання дуже скоро
доведеться повернутися. Адже досі Примаков поступово реалізовував свою
чітку позицію у зовнішній політиці, і якихось можливих компромісів через
це я поки що не бачу. Але обом сторонам доведеться шукати цих компромісів.
До того ж Україні доведеться докласти значних зусиль, щоб домогтися рівноправного
співробітництва.
№173 11.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
