Відомий діяч українського національно-визвольного руху Євген Стахів прибув на VI Міжнародний конгрес україністів у Донецьку зі Сполучених Штатів. Перед тим він відвідав Київ, Львів, Перемишль у Польщі, спілкуючись зі своїми знайомими про останні зміни в Україні. Напередодні Конгресу багатолітній політичний діяч, організатор антифашистського підпілля на Донбасі під час Другої світової війни, голова президії Української головної визвольної ради, голова Товариства українсько-єврейських зв’язків Євген СТАХІВ дав інтерв’ю газеті «День».
— Як ви оцінюєте дії нової влади? Яким є сприйняття діяльності українського керівництва серед українців, які проживають у США?
— Оцінки не дуже оптимістичні. Я розмовляв в Україні з багатьма людьми, і у всіх помітне невдоволення. Здебільшого критика стосується непорозумінь усередині владної верхівки, суперечок між можновладцями. Іще одна небезпечна ситуація — це створення нової провладної партії. Її керівник Роман Безсмертний недавно заявив, що передвиборний список цієї політичної сили має очолити Віктор Ющенко. Мене це найбільше непокоїть через те, що Україна може стати на той шлях, на якому зараз знаходиться Росія. Це була диктатура «партії влади». Віктор Ющенко є Президентом усіх українців, а не лише тих, хто підтримує окрему політичну силу. Складається небезпечна ситуація, в якій до тоталітаризму не вистачатиме одного-двох кроків.
— Песимізм і невдоволення, схоже, стають звичним настроєм для людей, що було насправді очікуваним. Існують можливості якось переламати ситуацію?
— Найголовніше, чого має прагнути владна верхівка — досягнути порозуміння щодо концептуальних, вирішальних питань. Має бути цілісний колектив. Пора феєрверків минула, прийшов час клопіткої роботи. Однак ця робота дається владі вкрай нелегко. Розумію, що минуло замало часу, розумію і труднощі, які виникають перед керівництвом. Але протистояння всередині однієї команди неприпустимі. Приміром, у Сполучених Штатах усі знали про деякі суперечки між міністром оборони, віце-президентом і держсекретарем. Однак ці суперечки стосувалися зовнішньої політики, але не внутрішньої. В Україні, здається, все навпаки.
— Чимало розходжень простежується і стосовно зовнішньої політики. За кордоном, можливо, не так помітно, однак українські експерти вже не раз висловлювали занепокоєння нечіткістю позиції України щодо ЄЕП, а також слабкою роботою в напрямку інтеграції до НАТО...
— Проблема в тому, що не вироблено генеральної лінії зовнішньополітичного розвитку. Звідси й виникають розходження стосовно ЄЕП. Як би воно не було, Україна повинна мати гарні відносини з Росією. Москва володіє завеликою кількістю механізмів впливу на Київ. І вже зараз намагається ними скористатися: розмови про підвищення ціни на газ — лише один із доказів. Чи має Україна якісь захисні інструменти? Просто «показати роги» не можна, тому що це лише посилить конфронтацію. Треба демонструвати прагнення співпрацювати. Саме тому й існують розбіжності у зовнішній політиці: відсутня вивірена, узгоджена політична лінія стосовно співпраці з Москвою. Помаранчева революція подарувала Україні чудовий шанс — вийти з- під орбіти російського впливу.
У тому, що немає єдності між представниками нової влади, мені здається, в якійсь мірі винуватий Віктор Ющенко. Якщо казати спрощено, то влада — немовби земельна ділянка. Ця земельна ділянка надана у власність різним господарям, однак меж на ній кожному не визначено.
— Проте існують закони, існує Конституція, в якій прописані повноваження вищих посадовців. Можливо, сьогодні треба не визначати і без того прописані межі, а карати тих, хто їх порушує?
— Я згоден. Петро Порошенко дуже хотів стати прем’єр-міністром, проте ця посада була обіцяна Юлії Тимошенко. Тому потім і було випущено новий указ, який значно розширив повноваження секретаря Ради нацбезпеки. Це — страшенна помилка. Погляньте, яку роль відіграють радники з питань національної безпеки в інших державах? Вони не мають жодних владних повноважень, в їхні обов’язки входить лише давати поради з ключових питань, які становлять національний інтерес для держави. У секретаря Ради нацбезпеки повинні бути дорадчі, а не адміністративні функції. Про це повинна говорити преса, повинна вказувати на негативні процеси у владі.
— Чи чує нинішня влада критику? Відомо, що слухати і чути — не одне й те ж. Як гадаєте, нинішнє керівництво просто не звертає уваги на критику, навіть тоді, коли вона аргументована?
— Я вірю, що доброзичлива критика є необхідною і важливою. На цьому базується демократія. Там, де немає критики, починається авторитаризм. Може бути й інша проблема: можна чути, але не реагувати. У цьому також небезпека. У такому випадку преса повинна бути ще гострішою і посилювати свій голос.
— Після революції Україна почала позиціонувати себе регіональним лідером, генератором демократії на пострадянському просторі. З огляду на сказане вами, чи справиться нове керівництво з обраною місією?
— Можу лише сказати, що деякі прояви у внутрішній політиці України носять негативний характер. Не варто було на основі колишнього блоку «Наша Україна» створювати єдину, провладну партію. Не можна штучно створювати партію. І Віктор Ющенко не може очолювати передвиборний список. Це загрожує сходженням на шлях «модерного тоталітаризму».
