«І, зійшовши у поле, почав він проповідувати птахам, котрі були на землі. І зараз же ті, котрі були на деревах, злинули до нього і завмерли нерухомо, поки святий Франциск не скінчив проповідь... Всі скільки було птахів порозкривали роти, повитягали шиї, підвели крила, згідно схилили голови до землі і рухами своїми та співом показували, що слова святого отця завдають їм найбільшої втіхи».
Цей уривок з «Квіточок славного мессера святого Франциска і його братів» — не єдиний, де йдеться про те, як Франциск проповідував тваринам — і ті завжди слухали його з радістю, гамували свій норов. День смерті святого — 4 жовтня — визнано Всесвітнім днем захисту тварин. Власне, саме до цього дня було приурочено акцію «Зооцид поза законом» біля Верховної Ради України. Мета заходу — примусити владу прийняти нову редакцію закону «Про захист тварин від жорстокого поводження».
«День» вже повідомляв про цей мітинг і про перформанс, що супроводжував його. Звичайно, одне вуличне дійство, хоч би скільки зворушливим і добре організованим воно було, не приведе до негайних змін на краще — надто ж коли йдеться про наших чиновників. Однак «Зооцид поза законом» від багатьох подібних акцій відрізняється тим, що у центр уваги чи не вперше було поставлено боротьбу не з наслідками, а з причинами кричущого становища, котре склалося з безпритульними тваринами. Ось на причинах, власне, і хотілося б зосередитися.
Думається, майже кожний з, наприклад, київських читачів «Дня» звернув увагу на чималу кількість бродячих собак, що заполонили місто останній рік. Великі зграї здичавілих псів є тепер звичними навіть у центрі міста, де їх раніше не було.
І це при тому, що наразі в Україні на вулицях і в так званих державних притулках (простіше кажучи шкуродернях) щоденно відстрілюють, труять і навіть спалюють живцем (!) десятки тисяч собак и котів. Гицлі працюють без упину; також їм допомагають «добровольці» з числа, ймовірно, не дуже здорових громадян, що самостійно влаштовують полювання на вуличних собак. Попри все це, кількість тварин росте й росте, тож методи, котрі є недоброю традицією ще з радянських часів, не діють. Який же вихід?
Спочатку — про нині існуючі закони, вдосконалення яких вимагають зоозахисники.
Нинішній закон «Про захист тварин від жорстокого поводження» ухвалено у лютому 2006 р. Однак підзаконні акти, необхідні для його впровадження у життя, не прийнято, а відповідні пропозиції громадських організацій проігноровано.
Ба більше, закон містить у собі масу суперечностей. У статті 1 виділено всього чотири категорії тварин: дикі, домашні, сільськогосподарські й безпритульні. Водночас у статті 17 прописано ще одну категорію: «тварини, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини» — фантастичне формулювання, бо об’єднує пацюків і мишей із безпритульними собаками і котами — всіх їх, таким чином, дозволено вбивати як шкідників.
Йдемо далі й у статті 24 виявляємо «бродячих собак». Без будь-яких пояснень, чим вони відрізняються від безпритульних — кількістю лап, кольором очей? При тому є єзуїтське уточнення: безпритульні «можуть бути повернені власнику», а «бродячі» — ні. Доля останніх — бути переданими у державний притулок; що на них там чекає, ми вже знаємо. Те, що бригада гицлів матиме повне право зарахувати до «бродячих» будь-якого домашнього бровка, що просто загубився, творців закону вочевидь не обходило.
А втім, і щодо адекватності законодавців виникають сумніви. У грудні минулого року ні сіло ні впало Верховна Рада скасувала ліцензування з розведення тварин, після чого зросла кількість викинутих на вулицю позапланових цуценят, а вже у лютому 2010 р. депутати проголосували за скасування відповідальності за жорстоке поводження з тваринами(?!). Тоді президент Ющенко наклав вето, але у жовтні парламентарі збираються розглянути і затвердити наступне.
«Стаття 35. Відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту тварин від жорстокого поводження
Відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту тварин від жорстокого поводження несуть фізичні та юридичні особи, винні у:
— порушенні протиепізоотичних, ветеринарно-санітарних, карантинних норм та правил;
— порушенні правил використання тварин під час видовищних чи спортивних заходів, що включають бої тварин або їхніх елементи, та інших заходів, що спричиняють страждання, травмування, каліцтво чи загибель тварин;
— невиконанні законних вимог органів, що здійснюють контроль у сфері захисту тварин від жорстокого поводження».
Правило дії будь-якого закону — «все, що не заборонено — дозволено». Таким чином, якщо ви не влаштовуєте бій биків або родео, а лише вбиваєте посеред білого дня заради власної розваги кота або собаку, ви закону не порушуєте. Проте якщо ви тих-таки кота чи собаку утримуєте дома, будь-яка чиновницька сошка може звинуватити вас у «порушенні протиепізоотичних, ветеринарно-санітарних, карантинних норм та правил» — всі ми добре знаємо, наскільки гнучкими ці норми можуть бути залежно від вмісту вашого гаманця. Можна лише потішитися за санітарних інспекторів — якщо поправка пройде, то, окрім обдирання дрібного та середнього бізнесу, вони зможуть взятися і за звичайних обивателів, котрі мають нещастя утримувати вдома якусь живність.
А вихід є. Проста і дієва формула: відлов — стерилізація — повернення (ВСП). Згідно з нею, тварину відловлюють, стерилізують, роблять необхідні щеплення і потім повертають в те місце, де її знайшли. Неконтрольоване розмноження припиняється. За кілька років бродячі зграї зникають.
Трохи статистики. За даними дослідження «Практика контролю безпритульних тварин у Європі: огляд стратегій контролю популяцій безпритульних собак і котів у 31-й країні», здійсненого у 2006—2007 рр. міжнародними організаціями «Всесвітнє товариство за захист тварин» (WSPA — World Society for the Protection of Animals) і «Королівське товариство запобігання жорстокості щодо тварин» (RSPCA — Royal Society for the Prevention of Cruelty to Animals), країни за ефективністю контролю за безпритульними тваринами поділяються на п’ять груп.
Перша група: відсутність безпритульних тварин — Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Швейцарія.
Друга група: мала кількість безпритульних тварин — Словенія.
Третя група: ситуація, що поступово покращується, — Велика Британія, Ірландія.
Четверта група: проблема безпритульних тварин зберігається у Боснії та Герцеговині, Болгарії, Хорватії, Чехії, Естонії, Греції, Угорщині, Італії, Литві, Мальті, Польщі, Португалії, Сербії, Іспанії.
П’ята група: ситуація погіршується або є неконтрольованою. Країни — Албанія, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Молдова, Україна.
У всіх державах п’ятої групи основною формою регулювання чисельності безпритульних собак є відстріл або інші форми вбивства. І у всіх перелічених країнах кількість собак на вулицях зростає.
У четвертій групі половина країн на загальнодержавному або регіональному рівнях практикують ВСП, так само там є обов’язковою реєстрація домашніх собак: Греція, Болгарія, Боснія—Герцеговіна, Іспанія, Італія, Мальта, Сербія. Кількість вуличних собак тут в основному залишається стабільною. Там же, де ситуація погіршується, знов-таки, держава самоусувається від вирішення проблеми, пільгова стерилізація власницьких тварин або відсутня, або провадиться винятково силами громадських організацій без участі держави або місцевої влади. Так само без участі влади проводиться або зовсім не проводиться просвіта населення з питання контролю над народжуваністю домашніх тварин. Третій показник — відсутність обов’язкової реєстрації домашніх собак — теж є спільним.
У Болгарії, Великій Британії, Ірландії, Словенії, Хорватії кількість безпритульних тварин зменшується. В усіх цих державах методом регуляції є відлов без повернення, однак існує пільгова стерилізація і практикується систематичне прилаштування вже відловлених тварин. Евтаназію здорових неприлаштованих тварин дозволено, реєстрація собак є обов’язковою. Просвіта населення здійснюється силами громадських організацій. Винятком є Велика Британія — реєстрація собак не є обов’язковою, однак просвіта населення щодо правильного утримання тварин ведеться державою.
Нарешті, там, де безпритульних тварин немає (Бельгія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Швейцарія, Швеція), реєстрація є обов’язковою. Просвіта населення здійснюється державою в Бельгії, Нідерландах, Німеччині, Швейцарії. У решті країн цієї групи такої потреби немає у зв’язку з високим рівнем свідомості населення в цьому питанні. Пільги при стерилізації держава надає лише в Норвегії. В усіх практиковано відлов і утримання в притулках без повернення з подальшим прилаштуванням новим господарям — і такі зазвичай знаходяться. Окрім Німеччини, евтаназію здорових неприлаштованих тварин дозволено, але в жодній з цих країн її не практикують. У Німеччині евтаназію здорових тварин у будь-яких випадках заборонено на законодавчому рівні.
Дані свідчать самі за себе. Убивство (будь-якими засобами) як метод регуляції веде лише до збільшення кількості бродячих собак, є цілковито неефективним і практикується винятково в окремих посткомуністичних країнах з високим рівнем корупції та правової безграмотності. Водночас у всіх країнах, де в тій чи тій формі застосовують ВСП, кількість безпритульних собак залишається стабільною або зменшується. До того ж, підтверджується прямий зв’язок між кількістю безпритульних собак і застосуванням державою або місцевою владою комплексних заходів, спрямованих на перекриття джерел поповнення вуличних зграй: обов’язковою реєстрацією, просвітою населення, пільговою стерилізацією власницьких тварин та відмовою від практики вбивства при відлові.
Отже, лише комплексні заходи із запобігання неконтрольованого розмноження власницьких тварин, здійснювані силами державної або місцевої влади, є ефективними щодо регулювання чисельності безпритульних тварин незалежно від того, який метод регулювання практикується (ВСП, відлов без повернення і довічне утримання, евтаназія здорових неприлаштованих тварин).
Тому зоозахисники пропонують чіткі і зрозумілі кроки, що наблизили б Україну до Європи хоча б у цьому питанні. Вони наступні:
— справжня, а не фіктивна кримінальна відповідальність за жорстокість і вбивство;
— податкові санкції за розмноження и продаж безпородних тварин з метою отримання прибутку;
— штрафні санкції за неконтрольоване розмноження й викидання на вулицю домашніх тварин;
— ліцензування діяльності з розведення тварин;
— законодавча легалізація опікунів безпритульних тварин та програми;
— ВСП (відлов-стерилізація-повернення) в масштабах усієї країни.
І справа не у грошах. А у бажанні дійсно розв’язати проблему.
Якщо воно у наших можновладців взагалі є.
Автор дякує Тетяні Метельовій за надану інформацію
