Цього тижня Ганс Блікс, Директор Комісії ООН з моніторингу, контролю та інспекцій щодо Іраку — надав Раді Безпеки попередній звіт про стан виконання Іраком резолюцій ООН, згідно з якими він повинен знищити свою зброю масового ураження. Остаточне рішення буде прийнято 27 січня. З наближенням цієї дати Америка нарощує свою військову присутність навколо Іраку, Велика Британія також проводить мобілізацію. Чи означає це, що війна неминуча, у разі якщо пан Блікс оголосить, що Ірак не виконав свої зобов’язання?
Аж ніяк ні. Уявіть, що в умовах постійної боротьби за обмеження розповсюдження зброї масового ураження, міжнародні інспекції змогли б піддавати потенційних порушників такому ретельному і постійному контролю, який виходить за межі всіх уже чинних договорів. Світ, безумовно, став би безпечнішим, а держава, яка сприяла запровадженню таких інспекцій, заслуговувала б на похвалу за мудру державну позицію.
Така система інспекцій вже існує. Ірак — це країна, яка зазнає на собі даних заходiв, а США — це та сама держава, яка допомогла запровадити інспекції. Якби справа обмежувалася тільки цим, президент Буш заслуговував би на всілякі похвали за свою державну позицію. Без його рішучості, підкріпленої вражаючим шоу військової потужності та вмілої дипломатії, воєнні програми Іраку зараз так пильно не досліджували. Подібне не проводилося ніколи раніше стосовно жодної з країн, підозрюваних у розповсюдженні зброї масового ураження.
Значна загроза війни була необхідна, щоб досягнути такого виняткового результату. Але саме внаслідок винятковості цих досягнень неможливо уявити, яким чином здійснюватимуться ці загрози, і уявляється, що розпочинання війни втратило будь-який сенс.
Якби під час інспекцій виявилося, що Ірак вводив в оману міжнародну громадськість, це лише підтвердило б ефективність інспекцій, але не стало б виправданням воєнних дій. Найсерйознішим наслідком у разі невиконання Іраком зобов’язань перед Радою Безпеки були б наполегливіші зусилля знищити протизаконну зброю шляхом постійних інспекцій військових об’єктів країни: інспекцій, але не воєнного вторгнення.
Безумовно, необхідно велике вміння, щоб балансувати на вузькій межі, що розділяє ефективну наполегливість і нерозсудливі воєнні дії. Аби ворожа країна виконала резолюції, необхідно, щоб вона дійсно сприйняла реальність воєнної загрози, а держава, яка наполягає на своїх вимогах, повинна демонструвати чітку рішучість. Слід віддати належне американському президенту, досі йому вдавалося зберігати рівновагу на цій вузькій доріжці.
Однак складається враження, що багато близьких радників президента США намагаються підштовхнути його до війни, а офіційні документи американської адміністрації сповнені войовничої риторики. Відмова від агресії проти Іраку може розглядатися як провал президентської політики.
Великі держави можуть розв’язати війну через побоювання їхніх лідерів, що в іншому разі вони втратять довіру громадськості. Прихильники війни у Вашингтоні готуються використати «аргумент репутації», щоб скерувати президента в бік війни. Однак навіть найзавзятіші прихильники війни мають усвідомлювати ризик, пов’язаний з такою войовничою позицією. Жоден з відомих мені експертів з питань Близького Сходу не поділяє думку, згідно з якою зміна режиму в Багдаді допоможе встановити мир і стабільність у всьому близькосхідному регіоні.
Таким чином, ті політики, які хочуть зупинити сповзання до непотрібної, ризикованої війни, повинні сформулювати свої власні нові аргументи на користь зміцнення репутації президента США. Їм необхідно переконати Буша і американську громадськість, що Америка дійсно може пишатися досягненнями своєї дипломатії. Більше того, війна проти Іраку зведе нанівець величезну перевагу, яку Америка здобула, продемонструвавши, що міжнародні інспекції можуть стати перешкодою на шляху розповсюдження зброї масового ураження.
Прихильники миру мають публічно похвалити президента Буша за те, що він дав світу найефективніші інструменти в боротьбі з розповсюдженням зброї масового ураження, одночасно обмеживши вплив Іраку на Близький Схід і ослабивши режим Саддама Хусейна. Їм потрібно підкреслити, що міжнародний авторитет Буша не буде втрачений у разі відмови від воєнних дій, а навпаки, зміцниться внаслідок контролю над воєнними приготуваннями Іраку, які були приховані дотепер. Щоб ці похвали викликали довіру, політики мають розвіяти сумніви у своїй лояльності, заявивши, що у разі, якщо війна стане єдино можливим виходом, вони виступлять на підтримку Америки. Однак вони повинні одночасно підкреслити, що війна не є єдиним, і тим більше не автоматичним «серйозним наслідком» у разі, якщо Ірак відмовиться виконувати вимоги ООН.
Немає сумнівів у тому, що деякі друзі Америки змогли б ефективніше діяти, щоб донести ці докази до громадськості по другий бік Атлантичного океану. На жаль, німецький уряд під час передвиборної кампанії Герхарда Шредера минулого вересня вважав за краще зайняти ухильну позицію у цьому питанні і не бути залученим до конфлікту. На щастя, є ще Тоні Блер у Великій Британії, який міг би донести до Америки аргумент, що його Уїнстон Черчилль, який дуже поважав Америку, висловив такими словами: «Словесні погрози краще, ніж справжня війна». Інспекції краще, ніж агресія.
Крістофер БЕРТРАМ, директор Фонду науки і політики (Берлін)
