Минулу п’ятницю можна сміливо назвати неофіційним Днем архітектури, точніше, Днем навколоархітектурних дебатів. На ранковому засіданні колегій Київміськадміністрації і Держбуду з першою із вельмишановних структур «схрестила шпаги» Національна спілка архітекторів у особі його голови Ігоря Шпари. Вперше, до речі, удостоєного честі бути присутнім на подібному заході. Так, голова Спілки вважає, що забудова столиці ведеться «з грубими порушеннями законодавства», місто «стало заручником смаку двох держслужбовців», які узгоджують авторські проекти, «розроблені в їхніх власних майстернях». Висловив незадоволення «рядом негативних моментів» і глава Держбуду Валерій Череп, на думку якого, у Києві набула поширення практика вибіркового будівництва, не розроблено жодного проекту детального планування окремих районів. Один із держслужбовців, у город якого полетів камінь, головний архітектор Києва Сергій Бабушкін, навпаки, безтурботно повторює, що в забудові столиці застосовується «комплексний підхід». Підсумував результати засідання мер міста, який заявив, що, очевидно, назріла необхідність провести конкурс на посаду головного архітектора і поновити містобудівну раду.
Декількома годинами пізніше зібрав прес- конференцію і новостворений Комітет із захисту архітектури Києва, очолили який відомий архітектор Микола Жариков, мистецтвознавець Михайло Дегтярьов і депутат Київради Віталій Комов. Думка Комітету з приводу сучасних архітектурних «винаходів» — не менш категорична, ніж позиція Спілки архітекторів: забудовується столиця бездумно і безвідповідально, інтереси громадськості ігноруються із завидною постійністю. І не лише громадськості: говорять, «під сукном» у столичній мерії накопичилося немало не удостоєних відповіді листів від ЮНІСЕФ і представників української діаспори із закликами припинити руйнування архітектурного обличчя міста.
Сьогодні про ситуацію в столичному містобудуванні «День» проводить бесіду з главою Національної спілки архітекторів Ігорем Шпарою.
— Ігоре Петровичу, які наслідки для міста несуть архітектурні перетворення, що нині інтенсивно проводяться?
— Останні сім років забудова міста ведеться безсистемно, і диктується вона потенційним прибутком комерційних структур. Небезпека для Києва, крім зміни силуету міста, полягає в тому, що забудова здійснюється на ділянках, зарезервованих під громадські будівлі. Справа в наступному: Київ далекий від досконалості порівняно з іншими європейськими столицями — для того щоб, так би мовити, увійти до реєстру Європи, місту треба побудувати ще дуже багато центрів розважального, культурологічного, ділового призначення. Наприклад, площа Лесі Українки спочатку формувалася як суспільно-діловий центр — на сьогоднішній день там переважає житло. Аналогічна ситуація — на площі Перемоги: там, де планувалося будівництво готелю, сьогодні вже запроектовано житловий будинок. Те ж відбувається і з Львівською площею, де на вільній території військової частини (там, де протягом багатьох років функціонує ринок) заплановано ще один житловий «об’єм». Лівобережний центр також передбачався як центр громадський, на Березняківській набережній, біля мосту Патона, передбачалось будівництво готельного комплексу (там дуже вигідне з точки зору пейзажу і географії місце) — сьогодні все це віддано під житлову забудову. І справа не лише в тому, що раніше ці майданчики були відведені під інші цілі: через таке ущільнення житлового фонду породжуються висотні «трущоби». Будинки ставляться з грубим порушенням санітарних норм, на цих територіях буде недорозвинена система обслуговування, буде відсутня інсоляція, не вистачатиме належної кількості зелені. І це лише початок. Внаслідок реалізації цих «планів громаддя» Київ може змінити своє обличчя до невпізнання. Протидія з боку незгодних із спотворенням вигляду міста фахівців, на жаль, рідко досягає результату. Слава Богу, вдалося не допустити будівництва висотних споруд на «кромці» П ечерських пагорбів — існувала ідея побудувати «Президент-готель» біля станції метро «Арсенальна», звести 24 поверхи поруч із Будинком офіцерів. Жителі Печерська не перший рік звертаються до Спілки з проханням захистити район від надзвичайного ущільнення і зберегти впорядковану територію біля своїх будинків.
— Тобто йдеться вже не про архітектурний «недомисел»?
— Безсумнівно. Переслідується виключно комерційний інтерес без чіткого, добре продуманого містобудівного обгрунтування. Трагедія Києва полягає і в тому, що з приходом нової політико-економічної системи містобудівні питання відійшли на другий план, цими проблемами місто не займається фактично десять років. Сьогодні вдалося нарешті добитися появи генерального плану розвитку міста, і то — відбулося це під жорстким натиском громадськості і професіоналів, які розуміють необхідність чітко визначити перспективи розвитку столиці. Але й генеральний план — не панацея: він вирішує загальні проблеми інфраструктури, територіального розвитку, транспортних розв’язок. Так, центральна частина міста визначається генпланом як головна територія, що зберігає обличчя Києва і яка є тією привабливою його частиною, де розташовуються головні урядові і адміністративні установи, культурно- розважальні центри. Але для того, щоб вигляд столиці не був підданий варварським змінам, необхідно розробити Проект детального планування (ПДП) історичної та центральної частини міста. Цей документ науково обгрунтовує, де, що і як треба будувати, які будівлі і для виконання яких функцій повинні розміщуватися на тих чи інших майданчиках, яка поверховість будівель має бути передбачена. Лише в тому випадку, коли ми отримаємо завершену картину, можна гармонійно освоювати центральну частину міста. Однак цього документа досі немає, його замовлено Інституту «Генплан», але його розробка не фінансується.
Спілка пропонувала провести конкурс проектів на освоєння центру. Його могли б провести великі проектні організації і творчі майстерні. Він повинен бути рекомендованим і допомогти висунути декілька гіпотез про те, яким шляхом потрібно йти. Це було б гарною основою для розробки ПДП у майбутньому, допомогло б зрушити проблему з мертвої точки. Взагалі-то, Законом «Про архітектурну діяльність» передбачається обов’язкове проведення конкурсу для всіх найважливіших містобудівних ділянок Києва. Однак нічого подібного на сьогоднішній день немає. Тому я і вносив пропозицію про введення мораторію на висотне будівництво в межах історичної та центральної частини столиці до появи ПДП.
— На засiданнi колегiї в п’ятницю висловлювалася необхідність проведення конкурсу на заміщення посади головного архітектора столиці. Чи може подібний конкурс бути прозорим і чи зможе брати в ньому участь Сергій Бабушкін?
— Незважаючи на те, що і я особисто висловлювався на користь цього кроку, на жаль, не дуже вірю в можливість його здійснення. Бабушкін дуже потрібен Міськадміністрації та багатьом ешелонам вищої влади. Це дозволяє йому приймати безпрецедентні рішення, забудовуючи Київ на власний розсуд. З іншого боку, в ньому дуже зацікавлені. Після засiдання одна журналістка у спілкуванні зі мною зазначила: рівно рік тому, день у день, пан Омельченко вів розмови про заміщення Бабушкіна. Як бачите, все залишилося на своїх місцях, навіть не було оголошено конкурсу. Про його прозорість у нинішній ситуації також важко говорити.
— Як, на ваш погляд, буде вирішуватися доля об’єктів, будівництво яких почалося, але згодом було визнане незаконним. Мова про фітнес-центр біля Софії, капітальну будівлю біля Лаври.
— Впевнений, що вони будуть закінчені. Звичайна ситуація: «випустили пар», завели справу, прокотилася хвиля в пресі, а після цього будівництво потихеньку доводиться до кінця. За прикладом далеко ходити не треба — ділянка біля філармонії, яка колись була відведена під тимчасовий павільйон громадського харчування, поступово переросла в капітальну споруду. Майданчик цей для розміщення ресторану — просто прекрасний. Однак він же — надзвичайно важливий для розвитку комплексу філармонії. У останньої поки немає повноцінного, здатного приймати гарні концерти, залу. І можливість побудувати його на цьому майданчику була.
Хочу повернутися до питання про ПДП — чому досі немає цього документу, затягувалося фінансування Генплану і його розробка. Все просто — відсутність документації, чіткій регламентації основоположних моментів не потрібні категорії людей, які хочуть будувати і заробляти гроші. Якщо немає ПДП, необхідно зробити містобудівне обгрунтування. І це було б правильно, якби не один нюанс: робиться вищезгадане все тими ж відомствами, робиться на їх розсуд і «підганяється» під бізнес-план інвесторів. Київ став заручником невеликої групи людей.
— Наскільки реально впливати на ситуацію, що склалася, за допомогою механізмів діючого архітектурного законодавства?
— Проблема якраз і полягає у тому, що основоположний документ (Генплан) є, але не розроблено підзаконні акти, що деталізують окремі моменти. Відсутній ПДП, реєстр пам’ятників архітектури й охоронних зон — останній документ навіть не замовлено розробникам. Тобто норми ці існують, але ще старі, радянські. Оскільки одна «свіжа» містобудівна документація розроблена, а інша ні, це створює певні «зручності» окремим чиновникам. Тому і було дозволено такі «вчинки», як, наприклад, затвердження 45— поверхових будівель на Бессарабській площі. Висоток, які чудово б «читалися» з Лівого берега, але тут нанесли б непоправний збиток архітектурному ареалу. Слава Богу, реалізацію цієї шаленої ідеї вдалося зупинити.
— Чи звертався Союз архітекторів, наприклад, до ЮНЕСКО? Якою була реакція «звідти»?
— Всі українські спілки, що опікуються збереженням архітектурної спадщини, ландшафту столиці, давно і методично звертаються у подібні організації. Однак нагадаю, що незважаючи на їх впливовість, всі директиви ЮНЕСКО і «дочірньої» організації, ІКОМОС (перша приділяє більше уваги захисту пам’ятників архітектури, друга — містобудівним питанням), носять рекомендаційний характер. Що говорити, коли представників ІКОМОС «забули» запросити на колегiю!
Вся Європа давно вже відмовилася підіймати тему висотного будівництва в історичних ядрах. Навіть Москва, де з архітектурними перетвореннями зріла проблема, подібна київській, почала стежити за тим, щоб у центрі висотки не з’являлися: йдеться навіть про знесення готелю «Національ», що «втрутився» в історичне середовище, мер Лужков серйозно про це говорить. На фоні цього існує цікава позиція: Київ, виявляється, місто провінційне, жодної серйозної архітектури тут немає, тому його необхідно «осучаснити». Й уявлення про сучасність таке: чим вище поверховість, тим більш по-представницькому виглядає. Це шлях назад, до Азії. Зараз Китай проводить таку ж політику. Але у Китаї, з урахуванням їх демографічної ситуації, від цього нікуди не подінешся.
Ці дві позиції розкололи архітектурну спільноту на два табори. Справа ускладнюється ще і тим, що як головний архітектор столиці, так і голова столичного Управління з охорони пам’ятників (Руслан Кухаренко. — Ред. ) — бізнесмени від архітектури, їх проектні майстерні досягають розмірів інституту. Плюс до цього С. Бабушкін — головний фундатор АТ «Архітектурний союз», який включає в себе цілий ряд творчих майстерень. Маючи таке «підприємство», таку посаду, дуже зручно проектувати і забудовувати — сам собі узгоджуєш, сам і будуєш. У наявності порушення всіх можливих законів — «Про державну службу», Кодексу професійної етики. І, насамперед, вищезазначеного Закону «Про архітектурну діяльність», де чітко записано: керівник відомства архітектурно-будівельного напряму має право на творчу роботу, але вона має узгоджуватися вищою інстанцією — Держбудом. Кілька узгоджень було, але потім це «благополучно» припинилося. Це незбагненно, у цивілізованому суспільстві за подібні речі відправляють у в’язницю.
Головний архітектор Санкт-Петербургу, перебуваючи у Києві, відзначив: «Якби я почав проектувати у своєму місті, мер звільнив би мене наступного ж дня.» У західних правилах навіть не дозволено займатися творчою діяльністю на території, на яку поширюється влада архітектора. Більш того, він не може проектувати на цій території ще три-чотири роки після звільнення з посади — Захід бореться з використанням службового становища. У нас все це процвітає буйним цвітом: були випадки того, що автор позбавлявся роботи, оскільки вона перекочовувала під тиском в інший авторський колектив. Замовників орієнтують на ті творчі колективи, котрі бажані тому чи іншому чиновнику. Ми зверталися щодо цих питань у вищі структури влади, але нам не спромогалися навіть повідомити про отримання нашої скарги. Дуже вже щільно сидять деякі чиновники від архітектури, «творчо» впроваджуючи в життя чиїсь фінансові інтереси.
Я хотів би ще загострити увагу на одному «окремому» випадку — реконструкції Стадіонної площі. Зріє найбільша, після Майдану, містобудівна помилка. По-перше, Генплан ніколи не передбачав забудову цієї площі. По-друге, за всіма канонами зведення великих спортивних споруд, їм необхідна значна територія для розосередження публіки після масових заходів. По-третє, Олімпійський комплекс, як такий, ще не завершений, там потрібно побудувати ще дуже багато споруд: басейн, тенісні корти і т.д. 90- тисячному стадіону вкрай необхідно виконати вимоги міжнародних організацій для забезпечення нормального проведення спортивних змагань всіх видів. На це сьогодні закривають очі, а киянам пропонують «збагатити» спортивний комплекс великим торговим центром. Це надзвичайно небезпечно, специфіка стадіону не має аналогів: половина периметра його чаші — гори, де організувати евакуацію неможливо. Це можна зробити тільки у сторону Бессарабки і Червоноармійської, це просто блюзнірський проект, оскільки імовірність катаклізму виключати не можна. Крім того, у Києві й так небагато площ — чому б не зберегти цю? Скандальна робота була жорстко розкритикована містобудівною радою, автори її кілька разів переробляли, однак останні «винаходи» на раду вже представлені не були. Зараз робота знаходиться на експертизі. Як ви знаєте, сама площа вже готується до будівництва...
До речі, значна частина членів містобудівної ради є членами й вищезазначеного АТ «Архітектурний союз». Багато хто з них має вигідні замовлення, і це часто домінує над професійним розумом.
— Яким може бути вихід з ситуації, що склалася?
— Усунення Бабушкіна — це півзахід, хоч, як я вже зазначав, на даний момент і це не реально. Поки у нас не з’являться політики, суспільний кругозір яких буде ширшим за амбразуру танка, нічого у країні не зміниться. Проблема у тому, що на той момент, коли такі люди прийдуть до влади, ми можемо втратити Київ.
P.S. Читачі «Дня», безумовно, знають, що архітектурна тематика, проблеми та спірні питання містобудування присутні на сторінках газети вже не перший рік. Ми неодноразово закликали висловити точку зору з цього приводу як структури, що приймають містобудівні рішення, так і їх опонентів. Коли, внаслідок активних виступів противників спорудження фітнес-центру в районі «Софії» Президент дав розпорядження припинити будівництво, а прем’єр-міністр взяв участь у вирішенні конфлікту, газета отримала свою маленьку перемогу, оскільки приділяла цій темі особливу увагу. Те, що налагодити повноцінний контакт і почути думку столичних градоначальників з приводу того, що відбувається, не вдалося (мабуть, внаслідок небажання вищезгаданих), можна розцінювати як нашу невдачу. Але ми щиро намагалися — останні три тижні ми не втрачаємо надію поспілкуватися зі столичним головою Олександром Омельченком, якому було направлено відповідне прохання.
П’ятнична колегія столичних містобудівників, безумовно, — певне зрушення з мертвої точки. Однак вже згадувані факти того, що представників міжнародної «містозахисної» організації ІКОМОС забули на нього запросити, а Союз архітекторів (не згоден з останніми містобудівними тенденціями) покликали вперше, викликають підозри — ефект від протестів громадськості поки що, на жаль, нульовий.
