1 березня о 8.45 міліцейські загони блискавично провели операцію по прибиранню наметів iз Хрещатика, не давши хлопчакам, що охороняли намети, навіть можливості як слід зазнятися на плівки кореспондентів, які ретельно фіксували акт насильства над народом iз боку охоронців громадського порядку.
Після цього обидві сторони, видається, зітхнули з полегшенням. Влада прибрала нарешті джерело протестних ідей з центру столиці, а опозиція не тільки отримала вагомий аргумент у політичній боротьбі, а й позбавила себе клопоту щодня доглядати за порожніми наметами, які вже повністю виконали свою роль.
До політичних наслідків події повернемось згодом, а поки спробуємо розглянути знесення тротуарного містечка з точки зору права. За кілька годин після міліцейської атаки спiвкоординатор акції «Україна без Кучми» (УБК) Юрій Луценко і депутат парламенту Сергій Головатий із документами в руках доводили на прес- конференції в УНІАН цілковиту незаконність дій міліції, яка виконувала рішення Старокиївського райсуду. Аргументи Луценка і Головатого можна в дечому прийняти. Але якщо продовжити їхню логіку до кінця — законного способу реально прибрати намети з Хрещатика не існує взагалі. Той, хто хоч раз мав справу із виконавчою службою, знає, що інколи навіть цілком законне судове рішення виконати неможливо. Особливо тоді, коли той, хто має підкоритися суду, добре обізнаний юридично. Існує нескінченна кількість зачіпок, за допомогою яких процес судового виконання у цивільній справі можна протягнути на невизначений термін. Тому в будь-якому випадку, за будь-якої аргументації знесення наметів міліцією можна представити незаконним. Посміявшись кілька разів над судовиконавцями, оголошуючи намети власністю нардепів, керівники акції УБК мали, напевно, ще з добрий десяток цілком законних способів ухилятися від знесення «малих архітектурних форм».
Влада в такому випадку мала два виходи — або піти на переговори із протестуючими, або діяти в рамках «революційної доцільності». Влада зробила те, що зробила. Тепер спробуємо, заради об’єктивності, оцінити дії самих організаторів УБК з точки зору чинного законодавства. Юрист Головатий не може не знати, що в тому разі, коли він підозрює Леоніда Кучму у скоєнні злочину, він має звернутися до відповідних органів, аби ті провели слідство і, в разі потреби, суд над громадянином Кучмою. І сам Сергій Головатий, і менш головаті громадяни реальної України розуміють, що піти таким шляхом — означає зайти в глухий кут. Так само як УБК відомі чотириста способів не виконати рішення суду про знесення наметів, нашій прокуратірі відомі приблизно стільки ж способів абсолютно законно зволікати із слідством щодо Л.Кучми років так із сімсот. Тому й вирішили політичні супротивники нинішнього Президента діяти не в рамках недосконалого українського законодавства, а в рамках тої ж таки «революційної доцільності», звинувачуючи Кучму у недоведених судом і слідством злочинах. Як кажуть в селі: яке їхало — таке й здибало.
Заздалегідь виграшне становище опозиції після міліцейського рейду на намети УБК може бути виграшним і для влади. Адже незаконні, як твердять лідери ФНС, дії міліції проти наметів на Хрещатику — прекрасний привід звільнити міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Звільнити за той самий непрофесіоналізм, який Президент раптово виявив нещодавно у колишнього голови СБУ Леоніда Деркача. В такому випадку задоволені будуть обидві сторони: опозиція святкуватиме чергову перемогу, влада продемонструє свою демократичність і обєктивність. Що буде далі?
Це зайвий раз доводить, що акція УБК не має насправді чіткої програми дій, діючи виключно проти окремих осіб. Невже, замінивши Потебенька на Шишкіна, а Кравченка на Головатого, наша влада в один день перестане бути «кримiнально-злочинною» за визначенням тієї ж опозиції? Смішно, але сталося б саме так. Бо якщо прислухатись до вигуків опозиціонерів, наша влада одночасно чиста і благородна (Ю.Тимошенко), вселяє надію на майбутнє (В.Ющенко) і чинить беззаконня і сваволю (М.Потебенько, Ю.Кравченко, Л.Кучма). Причому ці оцінки, так само, як і оцінки стану справ у країні, подаються в залежності від моменту діаметрально протилежні — від повного краху і колапсу до впевненого поступу шляхом реформ.
Одне безперечно — в нинішніх умовах слід діяти аж ніяк не силою. Застосування міліції проти мирних громадян, нехай і проголошених «бійцями УНА- УНСО», завжди принижує владу, забираючи у неї ті рештки авторитету,які, кажуть, у влади ще залишилися. Отож, силу вже застосували, тепер час думати. Бажано швидше.
КОМЕНТАРІ
Юрій ЛУЦЕНКО, співкоординатор акції «Україна без Кучми»:
— Відповідне рішення суду про демонтаж наметового містечка нам було вручено лише після завершення ліквідації наметів. Також зрозуміло, що у відповідь на постанову від 28 лютого ми мали десять днів для оскарження рішення в Київському міському суді. Дев’ятого березня влада отримає абсолютно адекватну відповідь. Але, кажучи адекватна, я не маю на увазі аналогічна. Ми почнемо створювати страйкові комітети на підприємствах, у вузах.
За повідомленням Інтерфакс-Україна, посол США в Україні Карлос ПАСКУАЛЬ заявив, що США визнають, що у кожної держави «є свої правила, які регулюють можливості публічних зібрань та демонстрацій». Однак, зi слів посла США в Україні Карлоса Паскуаля, уряд США «жалкує» про ті заходи, які були вжиті в четвер вранці для того, щоб «розігнати мирну демонстрацію» на Хрещатику.
Посол заявив: «Ми стурбовані забороною на демонстрації і намагаємося знайти пояснення конкретної природи судового рішення, на основі якого були вжиті сьогоднішні (вчора. — Ред. ) заходи».
На думку К.Паскуаля, український уряд у багатьох випадках демонструє свою готовність створити умови для мирного урегулювання політичної ситуації в Україні, вести діалог з опозицією, а також вживати заходів для продовження та завершення повного розслідування справи зниклого журналіста Георгія Гонгадзе.
Посол відзначив, що події останніх тижнів свідчили про те, що Україна розвивається демократичним шляхом. «Ми рішуче просили б український уряд підтримати і підтвердити його готовність до створення демократичної держави і таких умов для громадян України, при яких вони могли б вільно висловлювати свої думки», — підкреслив К.Паскуаль.
Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор журналу «Політична думка»:
— Нинішня акція, я гадаю, наочно засвідчує, що українське пострадянське суспільство перебуває, так би мовити, по той бік загальноприйнятих уявлень про перехід до демократії й про методи розв’язання політичних конфліктів. Будь-яка політична конкуренція має відбуватися в рамках формальних інститутів. Якщо їх бракує, їх треба виробляти (і це болісний, складний і дуже дискомфортний процес).
Так, усе було зроблено по рішенню суду, але всім був очевидний контекст цієї політичної культури. Цьому передували певні ідеологічні оцінки тим, хто, скажімо, кваліфікує себе як опозицію (навряд чи варто було кваліфікувати їх як націонал-соціалістів, чи фашистів). Верховенство права — так можна говорити про рішення суду. Але тоді верховенство права має раціоналізуватися й у всіх інших діях, всіх інших учасників. У даному випадку цей принцип верховенства права не діє, а розглядається через політичні, ідеологічні кліше й оцінки. Тобто спочатку апріорі було визначено вищими посадовими особами, що це таке за явище (визначено як негативне), і потім, після цих визначень, ми маємо дії судової влади — це не кращий контекст дій судової влади.
Я думаю, що поки що політична боротьба відбувається не за правилами демократичного світу і тому вона не веде до досягнення інституціонального компромiсу. Найгірше, що в масовій свідомості сьогодні формальні інститути (тобто ці універсальні норми і правила) є лише фасадом неформального панування більш сильних політичних «гравців», які зовсім не гарантують меншості, хай навіть нелояльній меншості, а також громадянам захист від застосування принципу права сильного.
Богдан СІКОРА, директор Асоціації соціально-економічних досліджень:
— Влада застосувала силу, а це змiнює її моральне обличчя. Раніше, хоч вона і погрожувала застосувати силу, але на практиці утримувалася від цього. Можливо, що рішення розігнати містечко — не рішення безпосередньо Кучми, а рішення його підлеглих, так як оточення Президента не однорідне: одна група в ньому прагне компромісного вирішення цього скандалу, їй протистоїть група «яструбiв», які в певній мірі зацікавлені вирішити цю ситуацію силовими методами. Тому можна стверджувати, що знищення наметового містечка — це наслідок неоднорідності оточення Леоніда Кучми.
ДО РЕЧІ
Президент України Леонід Кучма підтримав дії влади Києва щодо ліквідації наметового містечка учасників акції «Україна без Кучми» в центрі столиці. Як повідомило вчора агенство Інтерфакс-Україна, він зазначив, що правоохоронні органи діяли у відповідності до закону, підкресливши, що опозиція повинна діяти в рамках правового поля країни.
